Абсолютизм. Що таке абсолютизм?

Абсолютизм (франц. absolutisme, від лат. absolutus — безумовний, необмежений) — 1) повний суверенітет суб’єкта, що править у державі; 2) абсолютна самодержавна влада, деспотична форма державного правління з максимальною централізацією державної влади. На означення абсолютизми використовують також поняття «абсолютна монархія». За абсолютизмом політична влада (законодавча, виконавча, судова) належить одній особі (цареві, королю, імператору). Розгалужений бюрократичний апарат підпорядковується правителю; активно застосовуються постійна армія і репресивні органи; ліквідуються, втрачають значення, припиняють діяльність або виконують парадно-репрезентативну роль представницькі інституції. Абсолютизм характерний для феодальних держав, на певному історичному етапі формує в суспільстві ідею, що найголовнішими суспільними цінностями є володар і держава, решта складових соціуму (особа, громада, народ) вважаються другорядними. Абсолютизм зіграв прогресивну роль при формуванні впливових європейських націй Нового часу і боротьбі з сепаратизмом феодальної знаті, подолавши залишки роздробленості, посприявши економічній і політичній єдності певних країн, регіонів, розвитку нових суспільних відносин. За абсолютизмом допускається, на відміну від деспотичних, тоталітарних режимів, наявність латентних (прихованих) обмежень влади: економічних (плюралізм власності), соціальних (різноманітна соціальна структура, спадкоємна аристократія), політичних (здатність до політичної динаміки, тобто до розширеного політичного відтворення), ідеологічних (ідеологічне різноманіття). Ідеалом абсолютизму вважали освічений абсолютизм.

У Західній Європі абсолютизм сформувався наприкінці XV — на початку ХVІ ст., у період розпаду феодалізму і зародження капіталістичних відносин. Занепадаючи, дворянство намагалося згуртуватися навколо центральної влади, щоб зберегти свій вплив. Деякі європейські феодальні держави намагалися пристосувати до нових історичних умов феодально-абсолютистські уряди шляхом реформ. Абсолютизм підтримала буржуазія, зацікавлена у зміцненні централізованої влади. У XVIII ст. було висунуто ідею «освіченого монарха», здатного перебудувати суспільство за порадами філософів, яка відображала прагнення помірковано-ліберальних верств реформувати суспільство зверху. Феодально-абсолютистські держави Європи (Австрія, Данія, Португалія, Пруссія, Росія, Швеція) провели реформи в дусі освіченого абсолютизму, обмеживши привілеї й скасувавши найвідсталіші форми феодального гноблення, що сприяло розвиткові капіталістичного ладу. Основою реформованого абсолютизму стала державна влада, підтримувана бюрократією, що надавала верствам суспільства певні громадянські блага, не надаючи політичних прав. Система абсолютизму передбачала примноження ієрархічних щаблів влади у державних органах (створення різноманітних установ, ускладнення структури армії, розшарування чиновників на ранги, а населення міст — на касти й стани тощо). Характерними ознаками абсолютизму були: проведення політики меркантилізму, політичний і військовий експансіонізм, асиміляція завойованих націй тощо. Еволюцію абсолютизму поділяють на кілька етапів: класичний (XVII — перша половина XVIII ст.), освічений (середина і друга половина XVIII — перша половина XIX ст.). Теоретичні основи апологетики класичного абсолютизму заклали Ж. Боден, Ж. Боссюет, а також певною мірою — кардинали А. де Рішельє, Дж. Мазаріні, що були практиками абсолютизму. Теоретичні засади другого етапу абсолютизму розробляв також український мислитель Ф. Прокопович. Термін «освічений абсолютизм» першим використав М. де ля Рівера на позначення нового етапу розвитку західноєвропейського абсолютизму, що дотримувався цінностей Просвітництва і поглядів теоретиків держави і права (Г. Гроція, Т. Гоббса та ін.). За освіченого абсолютизму формувався професійний державний апарат армії з елітним офіцерським корпусом, церква підпорядковувалася державі; він характеризувався розбудовою освіти, культури, монаршим меценатством, гуманізацією судів і тюрем, припиненням судів інквізиції тощо. У Пруссії освічений абсолютизм представляв Фрідріх Великий, в Австрії — Йосиф II, у Росії — Катерина II, в Іспанії — міністр Аранда за Карла III та ін. Класичного розвитку освічений абсолютизм набув в Австрії, куди входили землі Західної України. У Східній Україні за часів російського абсолютизму було майже ліквідовано політичну і культурно-національну автономію. У 1848 внаслідок буржуазних революцій, які прокотилися по всій Європі, почався процес руйнування самодержавно-абсолютистських режимів і ліквідації абсолютизму як форми державного правління.

 

Абсолютизм. Що таке абсолютизм?

Комментарии закрыты.