Автобіографія. Що таке автобіографія?

Автобіографія — текст, у якому людина описує своє життя або його найбільш значущі моменти. Автобіографії поділяють на формальні та рефлективні. Формальні автобіографії пишуть на вимогу певних інституцій (наприклад, при вступі на роботу). Вони містять відомості про зовнішні події в житті людини — дату народження, набуту освіту, кар’єрний шлях тощо. Такий текст має достовірний фактичний матеріал, допомагає сформувати певний подієвий каркас при вивченні біографії особи. Оброблення великих масивів формальних автобіографій дає змогу робити узагальнення щодо формування певних професійних та соціальних груп, ознак, які сприяють вертикальній мобільності тощо. Рефлективна автобіографія є літературним жанром і створюється у зв’язку із усвідомленням особистістю значущості свого досвіду, прагненням поділитися власними міркуваннями та переживаннями. Жанр автобіографії зародився за пізньої античності, коли була усвідомлена важливість особистості, індивід перестав сприйматися винятково як член певної групи. Твори Ксенофонта, Цезаря, Августа не сприймають як автобіографії, вони концентруються на зовнішніх подіях, що наближає ці тексти до мемуарів. Автобіографією можна вважати твір «Роздуми» римського імператора ІІ ст., стоїка Марка Аврелія, у якому він зосередився на своєму внутрішньому світі; «Сповідь» Августина Аврелія (Блаженного), автобіографія якого є оповіддю про шлях до Бога. У середні віки у зв’язку із загальною тенденцією зменшення значущості особистості розвиток жанру автобіографії послабився, проте винятки («Історія моїх бідувань», П. Абеляр) яскраво змальовують внутрішній світ середньовічного інтелектуала. Спалах інтересу до людини, властивий добі Відродження, позначився і на розвитку жанру автобіографії. Перу Ф. Петрарки належать дві автобіографії, одна з яких присвячена зовнішнім подіям, а друга, побудована у формі діалогу з Августином Аврелієм (Блаженним), — зосереджена на внутрішньому світі поета. В автобіографії Б. Челліні аналізує зовнішні чинники, М. Монтень розмірковує над своїм внутрішнім світом.

В епоху Просвітництва автобіографії стали свого роду правилом, добрим тоном для освіченої людини (автобіографічні твори Ж.-Ж. Руссо). У ХХ ст. з’явилася велика кількість автобіографій, а також наукові способи їх осмислення. Спираючись на вчення В. Дільтея про «розуміння» як метод гуманітарних наук, Г. Міш у тритомній «Історії автобіографії» показував виняткове значення цього жанру для аналізу внутрішнього світу людини. Українська традиція біографістики простежується з давньоруських літописів, проте твори автобіографічного характеру виникли у XVІІ—XVІІІ ст. (твори св. Димитрія Ростовського (Туптала), «Життя і страждання своє…» священика І. Турчанівського). Наступне століття залишило низку яскравих творів В. Антоновича, Т. Шевченка, М. Костомарова, М. Драгоманова. Сталий інтерес до автобіографій пояснюється реакцією людини на формалізацію стосунків у суспільстві, прагненням побачити історію та сучасність живою. Українські інтелектуали (А. Валевський, І. Голубович, Л. Скокова, В. Чишко та ін.) активно розвивають сферу теоретичної біографістики та автобіографістики, розширюють можливості цього жанру у світлі як традиційних підходів, так і постмодерністських ідей у гуманітаристиці.

Автобіографія. Що таке автобіографія?

Комментарии закрыты.