Автокомунікація. Що таке автокомунікація?

Автокомунікація (грец. аutos — сам і лат. communicatio — зв’язок) — тип передавання повідомлення у напрямі «Я — Я», в якому суб’єкт та об’єкт передавання інформації збігаються. Автокомунікація протистоїть поширеному типу комунікації «Я — Він», за якого припускається, що до початку акту комунікації певне повідомлення відоме «мені» та не відоме «йому». Ситуація, коли суб’єкт передає повідомлення самому собі, тобто тому, кому воно й так вже відоме, видається парадоксальною. Тому у зв’язці «Я — Я» друге «Я», яке приймає інформацію, функціонально прирівнюється до третьої особи. Різниця полягає у тому, що в системі «Я — Він» інформація переміщується у просторі, а в системі «Я — Я» — у часі. За автокомунікації передавання інформації вже не відіграє мнемонічної ролі, а стає фактом психології та культури. Автокомунікація відбувається, коли ранг повідомлення підвищується, наприклад, людина звертається до самої себе через щоденникові записи, зроблені не для запам’ятовування певних подій, а для з’ясування власного внутрішнього стану. Такий акт автокомунікації є складовою самосвідомості та культури. Повідомлення, що передається у системі «Я — Я», набуває певної додаткової інформації, переформульовується та набуває нового сенсу, внаслідок того, що вводиться додатковий код, висхідне повідомлення перекодовується в одиницях структури й отримує ознаки нового повідомлення. Схема автокомунікації має такий вигляд: «Я» — повідомлення 1 (код 1) — повідомлення 2 (код 2) — «Я». Комунікативна система «Я — Він» забезпечує передавання певного константного об’єму інформації, а в каналі «Я — Я» відбувається її якісна трансформація, яка зумовлює перебудову самого «Я». За автокомунікації «Я» внутрішньо перебудовує свою сутність, тому що сутність особистості можна трактувати як індивідуальний набір соціально значущих кодів, який у процесі автокомунікації змінюється. Передавання повідомлення каналом «Я — Я» не має іманентного характеру, тому що вторгнення ззовні додаткових кодів та зовнішніх поштовхів порушує контекстну ситуацію.

Відомий російський дослідник Ю. Лотман наголошує, що при автокомунікації «йдеться про зростання інформації, її трансформацію, переформулювання за допомогою нових кодів, що сприймаються та передаються однією й тією самою особою». Людина як система, що саморегулюється, потребує інформації як щодо навколишнього середовища, так і щодо власного стану. Перероблення та зберігання такої інформації у свідомості передбачає не лише її кодування та зберігання у пам’яті, а й контролювання втіленого в послідовних інструкціях, завдяки яким ця інформація відбирається, зберігається та слугує поштовхом до дії. Інтенсивний інформаційний обмін між «Я» та зовнішнім середовищем супроводжується послабленням автокомунікації. Культури, орієнтовані на повідомлення, мають більш динамічний характер, тенденцію до необмежено зростаючої кількості текстів, забезпечують швидкий приріст знань, наприклад європейська культура ХІХ ст. Зворотною стороною таких культур є різкий поділ суспільства на тих, які передають, та тих, котрі сприймають інформацію; домінування психологічної установки на отримання істини в якості готового повідомлення, що не потребує розумових зусиль; зростання соціальної пасивності отримувачів повідомлень. Тенденція до розумового споживання є небезпечною властивістю культури, тому культури, орієнтовані на автокомунікацію, можуть розвинути більшу духовну активність, однак виявляються менш динамічними, ніж потребує суспільство. Найстійкішими стають ті соціальні системи, у яких зберігається рівновага двох видів комунікації.

Автокомунікація. Що таке автокомунікація?

Комментарии закрыты.