Авторитаризм. Що таке авторитаризм?

Авторитаризм (лат. autoritas — влада, вплив) — 1) політична концепція і політична практика, основою яких є зосередження монопольної чи переважаючої частки влади у руках однієї особи чи групи осіб; 2) політичний режим, встановлений або нав’язаний такою формою влади, що нівелює або унеможливлює діяльність представницьких інститутів влади; 3) тип політичної свідомості, що формується під впливом автократичних режимів. Авторитаризму як методу управління притаманні: рекрутування політичної еліти шляхом кооптації (призначення згори); скасування або значне обмеження, звуження політичних прав і свобод громадян; обмеження діяльності політичних партій та ін. суспільних угруповань; невизнання народу головним джерелом і сувереном влади; сувора регламентація дій державних інститутів; зведення можливостей опозиції до мінімуму; можливе застосування політичних репресій; відсутність демократичного принципу поділу влади. За авторитаризмом формалізується і вихолощується організаційний і регулятивний сенс політичних процедур та інститутів, що пов’язують державу і суспільство. Авторитаризм сприяє пасивності мас, їхній відстороненості від політичних процесів. Опорою авторитарних режимів є домінуючі вертикальні силові структури влади: армія, каральні органи. Основою стилю діяльності є безапеляційно-командний метод керівництва, зокрема розпорядження, накази, директиви з вимогою їх безумовного виконання, а основним засобом подолання кризових ситуацій — свавілля і репресії. Тоталітаризму, на відміну від авторитаризму, властиві певні елементи демократизму, наприклад автономія особистості і суспільства в неполітичних сферах. Пом’якшеними варіантами авторитаризму є олігархія та конституційні форми влади, за яких формально допускаються поділ влади, багатопартійність, існування профспілок та ін. суспільних організацій за умови їх підконтрольності, обмежені вибори парламенту за домінування виконавчої влади і зрощування правлячої партії з держапаратом, відмова від тотального контролю над суспільством і обмежене вторгнення до позаполітичних сфер, переважання харизматичних традицій. Авторитаризм може набувати і крайніх форм деспотизму зі створенням жорсткого репресивного режиму. Авторитарним є будь-яке нав’язування волі влади суспільству, яке не прийняте добровільно і не є усвідомленою покірливістю народу. До авторитаризму призводять кардинальні способи розв’язання політичних проблем (реформи, суспільні перебудови, революції та війни), а також природні якості лідера та соціальні умови. Авторитарні режими виникають, як правило, за умов зламу старих соціальних структур, у процесі переходу від традиційного стану суспільства до індустріального рівня.

Надалі передбачається і почасти досягається лібералізація елементів істеблішменту і поступове формування громадянського суспільства. Тому авторитарні політичні системи в історії людства в різних формах, в різні епохи і в різних країнах існували найчастіше. До них належать монархії, диктаторські режими, військові хунти, популістські системи правління тощо. Популярність авторитаризму зумовлена його перевагами, особливо відчутними в екстремальних ситуаціях: здатністю забезпечити суспільний порядок, швидко реорганізувати суспільні структури, сконцентрувати зусилля й ресурси на вирішенні конкретних питань. Це спонукає владні структури й окремі політичні сили посттоталітарних країн (зокрема України) застосувати його методи як ефективний засіб проведення радикальних реформ. Теорію авторитаризму першими розробили ультраконсервативні теоретики Ж. де Ментр і Л. де Бональд на початку ХІХ ст. у відповідь на Французьку революцію і соціалістичні рухи. З розвитком індустріального суспільства ідея авторитаризму почала набувати ознак конструктивної політичної ідеології, контрреволюційна (у Ж. де Ментра) ідея порядку втратила монархічну орієнтацію. Авторитаризм в ХІХ ст. став домінуючим напрямом німецької політичної думки, поповнився ідеями національної і державної єдності. Наприкінці ХІХ ст. авторитаризм розглядали як засіб національної і соціальної мобілізації та керівництва зверху процесом державного будівництва (Г. Трайчке). У першій половині ХХ ст. набула популярності доктрина правого французького ідеолога і політика Ш. Морраса, який вважав, що індустріалізація, проникнення держави в суспільство, високий ступінь мобілізації народу як засіб здійснення політики є об’єктивними умовами розвитку авторитаризму. Надалі авторитаризм набув націоналістичного, антидемократичного характеру, став методом боротьби проти внутрішніх і зовнішніх ворогів. Наприклад, фашизм (Німеччина) і сталінізм (Радянський Союз) довели авторитаризм до крайніх тоталітарних форм. Після Другої світової війни сформувалися нові уявлення про елітарний і технократичний авторитаризм, за якого роль авторитарного правління відіграють вищі адміністративні органи певної системи. Авторитаризм став формою розв’язання політичних проблем (реформ, перебудов, перетворень) зверху, силами влади, у цьому сенсі почав залежати від ставлення суспільства.

Авторитаризм. Що таке авторитаризм?

Комментарии закрыты.