Адаптація. Що таке адаптація?

Адаптація (лат. adaptation — пристосування) — 1) сукупність морфологічних, поведінкових, популяційних та ін. особливостей організму, які дають змогу вести специфічний спосіб життя в певних умовах; 2) процес пристосування організмів до умов існування, що відбувається під впливом основних чинників органічної еволюції — мінливості, спадковості, природного чи штучного добору і забезпечує формування комплексу морфологічних, поведінкових і популяційних особливостей виду, які дають змогу вести певний спосіб життя в специфічних умовах; 3) вид взаємодії особистості чи соціальної групи із соціальним середовищем, у процесі якого узгоджуються вимоги і очікування його учасників. Поняття «адаптація» виникло в біології на позначення пристосування організмів до умов існування. Його використовують також при аналізуванні систем «людина — машина». У деяких сферах застосовується термін «реадаптація». Іноді адаптацію трактують у вузькому сенсі як процес пристосування суб’єкта до певних зовнішніх умов і впливів; як різні процеси пристосування індивіда (соціальної групи) до соціального середовища; як інтеграцію індивідів у нове соціальне оточення. Адаптація розглядає соціалізацію як низку криз, до яких людині необхідно пристосуватися. Трудова адаптація полягає у процесі і результаті перебудови функціонування організму і поведінки у відповідь на нові вимоги виробничого середовища з метою забезпечення їх взаємодії та розвитку. Вона є необхідною умовою і провідним механізмом соціалізації особистості. У контексті соціології адаптація — це двосторонній процес, у якому індивід не лише пристосовується до навколишнього середовища, змінюваних умов буття, а й сам змінює їх, чим забезпечується еволюційний перехід від одного рівня функціонування суспільства до іншого, найчастіше — вищого. Основними ознаками соціальної адаптації вважають активне, творче включення індивіда у процес створення умов для реалізації його потреб, життєвих цілей; пристосування до міжособистісних стосунків, властивих наявному середовищу, екологічного та культурного оточення тощо. Психологічна адаптація визначається активністю особи чи групи і є єдністю акомодації (засвоєння правил середовища, «уподібнення» до нього) і асиміляції («уподібнення» собі, модернізація середовища). З боку соціального середовища адаптація визначається цілями діяльності, соціальними нормами (способами їх досягнення і санкціями за відхилення від них); з боку особистості чи групи адаптація залежить передусім від сприйняття й оцінки цих цілей, норм і санкцій. Найважливіший компонент адаптації — узгодження самооцінок, тяжіння і очікувань суб’єкта з його можливостями і реальністю соціального середовища. Розрізняють такі варіанти адаптаційної взаємодії, що залежать від ступеня активності і напряму діяльності особистості і групи: підкорення середовищу, за якого власні цілі особистості чи групи і способи їх досягнення загальновизнані, традиційні, повністю відповідають соціальним нормам; оновлення середовища, за якого для досягнення загальноприйнятих і схвалених цілей використовують нешаблонні, несхвалені чи невідомі раніше способи; ритуалізм, за якого, намагаючись досягти незагальноприйнятих цілей, особистість чи група використовує схвалювані чи загальноприйняті способи, дотримуючись традицій і ритуалів. Забезпечує успішну адаптацію оптимальне співвідношення адаптивної і адаптуючої діяльностей відповідно до конкретних умов, ситуацій. Творча діяльність, безперервний змістовний обмін із соціальним середовищем і суспільством загалом сприяє якісному зростанню особистості чи групи.

Гармонійне поєднання виважених потреб особистості чи групи із задачами соціального середовища можливе лише за належних соціальних умов. У суспільстві, де цілі особистості не поєднуються із суспільними, успішна адаптація в багатьох випадках неможлива, внаслідок чого виникають різні форми неадекватної поведінки (крайні форми виявляються у дезадаптації соціального суб’єкта, розбіжностях у вимогах і очікуваннях соціального середовища і суб’єкта), що призводить до повного розладу, унеможливлення спільної діяльності. Найвищою формою адаптації людини до середовища вважають її творчість, яка є універсальною родовою ознакою і сутнісним проявом людської діяльності, підсумком активності цілісної людської істоти, переробки енергії та інформації шляхом практичної діяльності, активізації духовних процесів через звернення до зовнішніх виявів і надбань духовності (трансцендентування), мобілізації внутрішніх духовних ресурсів суб’єкта (віртуалізація). На біологічному рівні адаптація відбувається інстинктивним, несвідомим шляхом, на соціальному — завдяки виробленню стратегії, що передбачає накопичення певного роду знань. Стратегія визначає домінанту — напрям діяльності, який забезпечує життєдіяльність організму в умовах стресу або його наслідків.

Адаптація. Що таке адаптація?

Комментарии закрыты.