Аналіз твору Герберта Велса «Війна світів»

Аналіз твору Герберта Велса «Війна світів»

У ньому йдеться про напад марсіан на мешканців Землі. Марсіани зображені істотами, що випередили землян у розвитку техніки. Вони першими винайшли снаряд, на якому можна здійснювати міжпланетні перельоти, і досягли Землі. Вони знищують за допомогою теплових променів міста, ліси, людей. Прибульці з планети Марс перетворились завдяки своїм винаходам на вдосконалених механізмів, які зовні нічим не нагадують людей: у металевому корпусі міститься якась м’яка мінлива субстанція. Ці істоти, що рухаються на металічних ходулях, позбавлені емоцій і почуттів. Вони працюють по 24 години на добу, обходячись без сну, розмножуються брунькуванням. Проте у них розвинуті мозок і верхні кінцівки. Технічні можливості прибульців на кілька порядків вищі за земні, що надає їм безперечної переваги. Земляни не спроможні пережити навалу.
Однак ці переваги спричиняють загибель прибульців, пристосованих лише до стерильної атмосфери Марса. Опинившись на Землі, вони не змогли адаптуватися до насиченої живими організмами атмосфери і гинуть.
Анатомічна будова марсіан, як засвідчив пізніший розтин, була дуже простою. Основну частину їхнього організму займав мозок із розгалуженням грубих нервів, що йшли до очей, вуха та щупальців. Нутрощів у них не було. Марсіани зовсім не їли й не перетравлювали їжі. Вони просто живилися чужою кров’ю, впорскуючи собі у вени маленькою піпеткою кров, яку брали з людей. Далі оповідач проводить паралель між марсіанським способом насичення і схильністю людей до поїдання м’яса: люди, які живуть на Землі, згодом уподібняться прибульцям з космосу. «Ми, з нашими велосипедами, ковзанами, гарматами, рушницями й т. д., лише розпочинаємо ту еволюцію, котру марсіани уже пройшли». Фантастично-жахливі образи марсіан, що виникають на фоні буденного життя, змушують задуматись: чи підкоряться люди силі механізованих загарбників?
Сцени з вигаданої історії людства написані Г. Веллсом так переконливо, що майстерно здійснена в США в 1938 р. екранізація роману викликала справжню паніку серед населення. Люди повірили в реальність зображеного у кінофільмі. «І то не дивно, — зауважує дослідниця творчості Г. Веллса Т. Денисова. — Фантастична війна світів при уважному читанні виявляється війною людини проти себе самої, проти тих загроз, що можуть реалізуватися в майбутньому за умов беззастережного розвитку технократії».
Сюжет роману «Перші люди на Місяці» (1901) вибудовується на основі пов’язаних із польотом на Місяць перипетій. Він став можливим завдяки науковому відкриттю героя роману — ученого Кейвора, який після численних дослідів отримав речовину, що не пропускає жодну з форм променевої енергії. Ця речовина, названа «кейворитом», може захистити від сили тяжіння Землі та Сонця. Кейвор і письменник Бедфорд, від імені якого розгортається оповідь, піднімаються над Землею і летять «так само швидко, як снаряд, випущений у безмежний космічний простір». Вони опускаються на поверхню Місяця, і все, що там бачать, породжує у свідомості кожного з них несхожі думки. Місячні багатства не дають спокою Бедфорду, він роздумує, як їх захопити, мріє про створення акціонерного товариства «Бедфорд і компанія». Зовсім інше турбує Кейвора: «Уряди й держави, проникнувши сюди, будуть воювати за місячні території… Це посилить озброєння і дасть новий поштовх до війн. Якщо я розкрию мій секрет, ця планета… дуже швидко буде вкрита трупами». Він переживає, що його відкриття може бути використане у воєнних цілях, вважаючи, що люди ще не доросли до розумного використання місячних багатств.


Історією власної свідомості назвав Веллс роман «Містер Брітлінг п’є чашу до дна» (1916), який має автобіографічний характер. Критика побачила в ньому аналіз пережитого британцями в роки Першої світової війни. В англійській літературі це один із перших антивоєнних романів, у якому порушена проблема «втраченого покоління». Під впливом війни та її наслідків (на війні загинув син письменника) Веллс у 1934 р. писав: «Світ, вражений катаклізмами, не потребує фантазій про майбутні катаклізми».
Після поїздки до післяреволюційної Росії він написав книгу «Росія в пітьмі» (1920). Переконаний противник марксизму і революції, він стверджував про неминучість краху самодержавства: «Це був хворий організм, він сам себе зжив і потім упав». Веллс не повірив у здійснимість плану електрифікації Росії, з яким його ознайомив В. Ленін, тому й назвав його «кремлівським мрійником».
Наприкінці 20-х років ХХ ст. у творчості Веллса настав період нового піднесення. Були написані «Містер Блетсуорсі на острові Ремпол», «Самовладдя містера Парема» (1930), «Белпінгтон із Блепа», «Гравець у крокет». Змінився характер його фантастики. Фантастичні події, незвичайні пригоди виявляються примарними видіннями, породженими гнітючою атмосферою суспільно-політичного життя Європи, фашизацією багатьох країн. «Реальність взялась наслідувати моїм книгам і готова замінити мене», — так він висловився в 1934 р. Його фантастика зливалася з життям. «Кому цікаві дивацтва містера Парема з вулиці Уайт-Холл, якщо ми щоденно можемо спостерігати пана Гітлера в Німеччині?» — сумно роздумував Веллс. Дійсність суперечить гуманності та сприймається як жахливе марення. Тому героєві роману «Містер Блетсуорсі на острові Ремпол» життя цивілізованої країни (США) видається життям фантастичного племені дикунів. А героєві повісті «Гравець у крокет» ввижається примара печерної людини — образ фашизму, що готувався зруйнувати досягнення людських рук і розуму. У 30-ті роки Веллс зайняв антифашистську позицію, а його романи з науково-фантастичних трансформуються в соціально-політичні. У ті роки Веллс підкреслює значення для нього традицій Свіфта і Вольтера: «Я замолоду глибоко захоплювався Свіфтом і проніс це захоплення через усе життя. Це можна зрозуміти з огляду на мою схильність віддзеркалювати в своїх повістях соціальні й політичні питання сучасності».
Своїм проповідуванням необхідності реформувати людство, людську свідомість (навіть шляхом впливу на землян космічних сил) Веллс був близьким до фабіанців і соціалістів. Він створював утопії за утопіями, і сам «не вірив у створене». Різка критика індивідуалістських інстинктів, спроби подолання людських вад науково-експериментальним шляхом забезпечили письменнику помітне місце у світовій літературі ХХ ст. Морально-етичні засади його творчості засвідчують її тісний зв’язок із класикою, просвітницькою традицією, живим намаганням подолати прірву між індивідом і суспільством, використавши для цього можливості роману ідей, роману-трактату. Порушені ним ідеї, теми, створені образи по-різному трансформовані у творчості Д. Віндема, В. Винниченка, О. Бєляєва, І. Єфремова, А. і Б. Стругацьких та ін.
У 20—30-ті роки ХХ ст. його твори переклали українською мовою Г. Піддубний («Війна світів»), М. Іванов («Машина часу»); у 60—80-ті — Д. Паламарчук, Л. Солонько та ін.

Аналіз твору Герберта Уелса «Війна світів»

Комментарии закрыты.