Аналіз твору Джорджа Бернарда Шоу «Неприємні п’єси»

Аналіз твору Джорджа Бернарда Шоу «Неприємні п’єси»

Перша драма Дж. Б. Шоу «Будинки вдівця» (1892), з якої бере свій початок «нова драма» в Англії, була поставлена в Незалежному театрі, реорганізованому згодом у «Сценічне суспільство». Пізніше були написані п’єси «Волоцюга» (1893) і «Професія місіс Уоррен» (1893—1894), об’єднані автором у цикл «Неприємних п’єс», назва якого сприймалася як виклик буржуазному суспільству. У них автор розкривав брудні способи, з використанням яких наживається багатство. «В “Будинках вдівця” я показав, що респектабельність буржуазії і витонченість молодших синів знаті живиться ницістю міських нетрів, як муха харчується гниллю», — писав Дж. Б. Шоу в передмові.
Власник будинків Сарторіус наживається на експлуатації бідних людей, змушених мешкати в них. Попри жахливий стан цих будинків, платня за помешкання дуже висока. З людьми там не рахуються, про що свідчать хоча б слова прикажчика Сарторіуса — Лікчіза: «Я там видряпував гроші, де ніхто інший ні за що б не видряпав… Погляньте на цей мішок з грошима! Тут кожний пенні политий сльозами; на нього б хліба купити дитині, тому що дитина плаче від голоду, — а я приходжу й видираю останню монету в них з горлянки. Знаєте, джентльмени, я вже зачерствів на цій роботі; однак тут є такі гроші, до яких я б ніколи не доторкнувся, якби не страх, що мої власні діти залишаться без хліба, якщо я не догоджу господареві».
Не кращі за Сарторіуса інші персонажі твору. Його майбутній зять Тренч, нібито респектабельний джентльмен, живе на відсотки з капіталу, вкладеного в підприємство Сарторіуса. «Ми всі, здається, пливемо на одному пароплаві», — зізнається він. І Лікчіз, який співчуває біднякам, урешті-решт також перетворюється на корисливого ділка. Не далека від них прагматична і користолюбна донька Сарторіуса — Бланш.
Героїня п’єси «Професія місіс Уоррен» — багата пані, своя в аристократичних колах, відома в минулому як хазяйка будинків розпусти. В юності місіс Уоррен не захотіла повторити шлях двох своїх сестер, які загинули від виснажливої праці на фабриці та злиднів, обравши заняття, що дало їй змогу нажити солідний капітал. Не відрізняються від неї й знані особи — наприклад її компаньйон містер Крофте.
Майстер сценічної дії Дж. Б. Шоу вміщує у свої п’єси розлогі ремарки з детальними описами обставин і характеристиками персонажів. У розгорнутих передмовах роз’яснює акторам, читачам, глядачам власне бачення зображеного.


За «П’єсами неприємними» з’являється новий цикл драматичних творів — «П’єси приємні»: «Зброя і людина» (1894), «Кандіда» (1894), «Обранець долі» (1895), «Поживемо — побачимо» (1895). Якщо в «П’єсах неприємних» головними були соціальні проблеми, то в другому циклі він заглиблюється в проблеми моральні, змінює прийоми сатиричного відтворення дійсності. Відмовившись від гротеску, не акцентуючи на «жахливих і антигуманних аспектах суспільного устрою», Дж. Б. Шоу звертає увагу на егоїзм, духовне каліцтво персонажів, прагматизм і обмеженість їхніх суджень. Сама назва циклу — «П’єси приємні» — містить підтекстуальну іронію. В п’єсах «Зброя і людина», «Обранець долі» автор висміює фальшиві ілюзії та наївні романтичні уявлення про війну, розвінчує культ Наполеона; в «Кандіді» — закликає спрямувати зусилля на вирішення буденних проблем, що постають перед людьми.
У 1901 р. було опубліковано новий цикл — «П’єси для пуритан», до якого ввійшли «Учень диявола» (1897), «Цезар і Клеопатра» (1898) і «Звернення капітана Брасбаунда» (1899). У цих творах на вістрі критики — консервативне англійське пуританство, всі види лицемірства й святенництва, що зводить нанівець, вбиває радість життя. Автор виступає і проти драми, що зводить усі життєві питання лише до любовних мотивів та еротичних сцен. «Я пуританин у поглядах на мистецтво, — заявляє Дж. Б. Шоу в передмові до третього циклу п’єс. — Я симпатизую почуттям, однак вважаю, що заміна будь-якої інтелектуальної діяльності і чесності чуттєвим екстазом — найбільше зло». Це не означає, що він уникав зображення почуттів, проте і не визнавав, що людськими вчинками керують лише любовні стимули.

Аналіз твору Джорджа Бернарда Шоу «Неприємні п’єси»

Комментарии закрыты.