• .

Анекдоти. Український фольклор. Конспекти лекцій

Анекдоти. Український фольклор. Конспекти лекцій

Серед гумористичних жанрів народної творчості чи не найпопулярнішим є анекдот. Він належить до оперативних і найживучіших жанрів народної творчості й активно твориться і нині як реакція на різноманітні події, життєві явища.

Анекдот (грец. anekdotos — неопублікований) — коротке жартівливе оповідання про незвичайну смішну подію чи пригоду з дотепним фіналом.

Ситуації, обігрувані в анекдотах, іноді за своїм змістом не підлягають широкому розголошенню, тому й розповідають їх у вузькому колі слухачів. Очевидно, цим зумовлено походження самого терміна, що з грецької перекладається як «нерозголошений, неопублікований, таємний, нерозкритий». Вперше його вжив візантійський пізньоантичний історик Прокопій Кесарійський у «Таємній історії» (VІ ст. д. н. е.). Поряд із загальновживаною назвою жанру побутують і такі: побрехеньки, небилиці, нісенітниці, всячина, а найчастіше — народні усмішки.
Структура анекдотів нагадує діалоги, побудовані на виразних репліках персонажів. Несподіваний поворот думки, недоречне слововживання, незвичайний фінал — важливі засоби художнього зображення в них. Особливу роль відіграє гіпербола, підсилюючи емоційний вплив, створюючи неповторний колорит описуваного явища.
Системне наукове збирання і видання анекдотів почалося наприкінці ХІХ ст., коли вийшов шостий том «Етнографічного вісника» під назвою «Галицько-руські анекдоти. Зібрав Володимир Гнатюк» (Львів, 1899). Новітні студії — це праця Г. Сухобрус («Анекдоти. Українська народна поетична творчість». — Т. 1, 1958), передмови до різних видань І. Березовського, О. Дея, П. Гальченка тощо.
Сюжети анекдотів використовували у своїй творчості Г. Сковорода, І. Котляревський, С. Руданський, Остап Вишня, С. Олійник, Є. Гуцало, П. Глазовий, Д. Білоус та ін.

Анекдоти. Український фольклор. Конспекти лекцій

Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій

Комментарии закрыты.