Апперцепція. Що таке апперцепція?

Апперцепція (лат. ad — до і perceptio — сприймання) — вплив загального змісту психічної діяльності, всього попереднього досвіду людини на сприйняття нею предметів та явищ. У філософії і психології термін запровадив Г.-В. Лейбніц, який позначав ним свідомість у широкому значенні цього слова, а також виявлення та виділення в душі елементів досвіду та сприйняття, спричиненого попереднім досвідом. У філософії Канта поняття «апперцепція» характеризує самосвідомість мислячого суб’єкта в аспекті його апріорних синтетичних функцій, які визначають єдність чуттєвого досвіду. Кант розрізняв трансцендентальну апперцепцію — єдність самого пізнаючого суб’єкта, який за допомогою розуму конструює (мислить) свої об’єкти, та емпіричну апперцепцію — єдність, що виявляється у продуктах пізнавальної діяльності та усвідомлюється як похідне від першої єдності. Подальша еволюція поняття «апперцепція» пов’язана з розвитком психології у роботах І. Гербарта та В. Вундта. Гербарт вважав, що усяке нове сприйняття усвідомлюється та витлумачується на основі попереднього досвіду, залежно від сформованих інтересів та спрямованості уваги індивіда. Розвинуте Гербартом розуміння апперцепції стало підґрунтям педагогічного вчення про засоби та методи засвоєння знань. В. Вундт надавав апперцепції основоположного значення, вважав, що від неї залежать усі сфери психічної діяльності. У його розумінні апперцепція поєднує чітке та виразне усвідомлення сприйняття, діяльність уваги, яка синтезує діяльність мислення та самосвідомість. Сукупність цих здібностей, за Вундтом, визначає вибірковість та регуляцію поведінки. З подальшим розвитком психології поняття «апперцепція» модифікувалося у низку нових понять — «гештальт», «настанова» та ін., які виражають різноманітні аспекти активності особистості. Сучасні психологи вважають, що попередній досвід відображається у кожному психічному процесі (від простого сприйняття до складних видів діяльності). Завдяки конкретному досвіду особистості (знанням, умінням, традиціям чи звичкам) кожне нове діяння набуває особливого сенсу. Тому один і той самий об’єкт сприймається по-різному залежно від світосприйняття, освіти, професійної належності, соціального досвіду людини. У сучасній соціальній науці (насамперед — в соціальній психології та соціології) проблематика апперцепції розгортається у дослідженнях соціальної та соціокультурної обумовленості сприйняття, зокрема соціального. Соціальна психологія поширює загальні принципи вибірковості, кумулятивності та конструктивності на розгляд процесів сприйняття соціальних об’єктів у дослідженні міжіндивідуального та міжгрупового сприйняття та соціального пізнання (Г. Андреєва). У соціології дослідження соціального сприйняття актуалізується, з одного боку, інтегративними тенденціями соціальної теорії, розвитком та поширенням соціокультурної парадигми як напряму аналізу суспільства, що розвивається (Е. Гідденс, П. Штомка, П. Бурдьє, Л. Іонін), з іншого — інтенсифікацією процесів соціальних змін, виникненням «нових» вимірів соціальних нерівностей та обумовлюючих їх механізмів впливу сучасної культури, що пов’язані з розвитком та поширенням комунікаційних технологій, процесами культурної глобалізації та актуалізації локальних культур. Багатовимірність соціокультурного простору зумовлює множинність якісно розрізнених структур соціального сприйняття, що пов’язані з конкретними групами інтересів та взаємодіють у формі символічної боротьби.

Засоби (системи категорій) соціального сприйняття є результатом подвійного структурування: об’єктивного, завдяки чому є адекватними об’єктивним умовам їх функціонування, та суб’єктивного, тобто зберігають історію попередньої символічної боротьби. Існування людини в суспільстві потребує наявності адекватних схем сприйняття, які упорядковують виклики навколишнього світу та надають йому ознак очевидності та належності. Наявність у суспільстві конвенційних схем сприйняття соціального світу є необхідною умовою відтворення суспільства та ефективної соціальної взаємодії. Структури (схеми) соціального сприйняття позначають межу можливого (досяжного для бачення, розуміння, мислення, існування, уявлення), необхідні для підтримки соціального порядку та здійснення взаємодії між людьми. Ствердження чи спростування існуючих, а також просування нових засобів соціального сприйняття є змістом символічної та ін. форм соціальної боротьби у соціокультурному просторі. Ці процеси втілюються та репрезентуються у різноманітні форми продуктів культури: книги, фільми, образотворче мистецтво, рекламні звернення та ін.

Апперцепція. Що таке апперцепція?

Комментарии закрыты.