Аскетизм. Що таке аскетизм?

Аскетизм (грец. asketes — навчений, борець) — 1) обмеження або тамування почуттів, бажань, добровільне потерпання від фізичного болю, самотності тощо, притаманне практиці деяких філософських шкіл (кініків та ін.) і релігій (чернецтво та ін.); 2) практика добровільного зречення від мирських благ і задоволень, основана на переконанні, що тільки у такий спосіб можна знайти порятунок. У християнстві аскетизм традиційно виражався у чернецтві й відлюдництві, іноді з повною відмовою від спілкування зі світом; 3) метод морального і духовного удосконалювання людини за допомогою регуляції власних тілесних і духовних спонукань, а також відповідна цьому методові практика — аскеза. У релігійно-етичному значенні аскетизм є містичним станом, за якого тамуються почуттєві потяги, бажання плоті, наявні фізичні страждання (пости, тілесні катування тощо), шляхом до моральної досконалості. За первіснообщинного ладу обряди ініціації носили аскетичний характер (ізоляція, фізичне каліцтво (обрізання) та ін.). У Давній Греції помірність (повна або часткова відмова від їжі, збуджуючих напоїв, одягу та ін. матеріальних потреб, статевих стосунків) широко практикувалася атлетами в період змагань для набуття фізичної витривалості. Аскетичні вимоги часто висували пригноблені класи в боротьбі проти визискувачів; до аскетизму в ім’я певних соціальних ідеалів, активної участі в революційній боротьбі вдавалися революціонери. Аскетизм є істотним елементом східних релігій (брахманізму, індуїзму, джайнізму та буддизму), що проповідують ідею «злиття душі» з божеством; був поширений у деяких іудейських сектах (терапевти, ессеї): життя в ізольованих громадах, тривалі пости тощо. За феодалізму, коли можливості задовольняти елементарні фізичні і духовні потреби народних мас були надзвичайно обмежені, пануючий клас був зацікавлений у вихованні в масах смиренності й покірності, презирства до «земних благ», що зумовило проповідь аскетизму як віри, що безрадісне, безправне, напівголодне існування трудящих є шляхом досягнення потойбічного «раю», де душа одержує нагороду за земні страждання. Християнське віровчення широко використало аскетизм, зробивши його прямим висновком з догми християнства про «гріховність плоті», яку необхідно умертвляти, щоб підготувати душу до «вічного порятунку».

Оскільки аскетизм не міг стати реально діючою нормою для суспільства і навіть для церкви як господарської й соціально-економічної організації, у середні віки він поширився серед чернецтва, однак іноді був лише ідеологічним прикриттям неправедного життя ченців. З початком Відродження й Реформації виникає «мирський аскетизм», постулати якого втілені у вченні Кальвіна, а пізніше — у лютеранстві. Він вимагав відмови від життєвих задоволень (театр, музика), дотримання строгої регламентації побуту (їжа, одяг), зводив до моральних цінностей ощадливість і навіть скупість. Послідовники деструктивних сект прикривають аскетизмом форми фізичного і морального виховання, спрямованого на перетворення адептів на бездумних виконавців чужої волі та ін. Метою аскетизму може бути досягнення свободи від потреб, духовна концентрація, підготовка до екстатичних станів, набуття надзвичайних властивостей (йога), співучасть у стражданнях Христа (християнство) та ін. Мотивом аскетизму може бути відмова від користування привілеями в умовах суспільної нерівності (толстовство та ін.). Був характерною ознакою ранніх селянських рухів, примітивно зрівняльного нерозвинутого та «казарменого комунізму». Усі релігійні вчення припускають аскетизм як засіб духовно-морального очищення, а також перетворення повсякденної діяльності. Аскетичні подвиги без відповідного настрою, внутрішнього устремління до вищого, Божественного не мають духовного й етичного значення. У соціальній практиці вимогу аскетизму нерідко висувають з метою пропагандистського маніпулювання людьми, їхньої економічної експлуатації. Як моральний принцип аскетизм пропонує самообмеження, стримування від почуттєвих насолод, зміцнення волі і є протилежним гедонізмові. Байдужість до потреб плоті не слід ототожнювати зі зневагою до тіла, а самовладання — з безпристрасністю. Аскетизм стосовно себе припустимий на основі співчутливого ставлення до ближніх, зневага морально припустима лише до власних страждань .

Аскетизм. Що таке аскетизм?

Комментарии закрыты.