• .

Ахматова Анна Андріївна. Основні твори. Біографія і творчий шлях.

Ахматова Анна Андріївна (справжнє прізвище — Горенко; 1889—1966) — російська поетеса, перекладачка, одна з найвидатніиіих представників «срібної доби».

Найвідоміші твори: «Вечір» (1912), «Вервиця» (1914), «Біла зграя» (1917), «Подорожник» (1921), «Anno Domini» (1922), поема «Реквієм» (1935—1943), «Поема без героя» (1962).

Анна Андріївна Ахматова (Горенко) наробилася в Україні неподалік від Одеси в родині відставного інженера-механіка флоту. З виходом у відставку батька родина переїздить до Царського Села (поблизу Петербурга в Росії), а з 1905 до 1910 р. живе в Євпаторії, потім у Києві. Віршувати Ахматова почала з 11 років. З 1910 р. долучилася до групи «Цех акмеїстів», якою керував її чоловік М. Гумільов, згодом обирає самостійний поетичний шлях. Основні збірки виходять протягом десяти років (з 1912 до 1922 р.). Через політичні події й особливості погляду на тенденції розвитку літератури за часів радянської влади її майже не друкують. Протягом багатьох років творчість поетеси замовчується.
У партійних постановах 1925 і 1946 рр. Анну Ахматову було оголошено поетом, творчість якого не відповідає інтересам радянського суспільства. Ахматова переживає арешт і розстріл М. Гумільова, декілька арештів свого сина, вона разом із народом у період сталінського терору. Не зважаючи на скрутне моральне й матеріальне становище, все ж таки не зважується на еміграцію, займається перекладами, дослідницькою роботою. У роки Великої Вітчизняної війни (1941—1944) перебувала в евакуації в Ташкенті. У 1964 р. праця Анни Ахматової була відзначена літературною премією в Італії, а через рік її обрано почесним доктором Оксфордського університету. Померла Ахматова 1966 р. в Домодєдово, під Москвою. Для перших, дореволюційних збірок Ахматової є характерною «камерність»: про почуття говориться неголосно і просто. Лірична героїня віршів постає перед читачем у розмаїтті почуттів: гордою й веселою, сміливою й переляканою, коханою й покинутою коханим. Вона різна завдяки авторському умінню передавати найтонші нюанси її емоційного стану. Перша світова війна, революція входять у поезію Анни Ахматової як вселенська трагедія. Образ подорожника в її поезії слугує символом трагічної долі народу, його незахищеності від соціальних зламів (збірки «Подорожник», «Anno Domini»). Характерною особливістю поезії Анни Ахматової є «пізнання світу через біль», осмислення категорій моралі через власну долю. У своїй поезії Ахматова звертається також до теми пам’яті, до осмислення ролі поета в суспільстві. Справжнім гімном своєму народові, що пережив жах сталінських репресій у 30-х роках XX ст. стала її поема «Реквієм».

Ахматова Анна Андріївна. Основні твори. Біографія і творчий шлях.

Комментарии закрыты.