Бездоглядність. Що таке бездоглядність?

Бездоглядність — 1) стан особистості, що характеризується відсутністю мінімальної пристосованості до вимог, які висуваються суспільством до поведінки, і ґрунтується на неуспішній соціалізації; 2) стан дитини, пов’язаний із розірванням її стосунків з батьками. Такі діти можуть проявляти девіантну поведінку, мати шкідливі звички чи відчувати самотність, комплекс неповноцінності, незадоволення власним життям тощо. Бездоглядність зумовлюють такі причини: субстанціальні (смерть батьків чи опікунів, розлучення батьків, конфлікти в сім’ї), девіантні (алкоголізм, наркоманія батьків чи опікунів, жорстоке ставлення до дитини батьків, опікунів, працівників дитячих державних закладів), організаційні (несвоєчасність виявлення таких дітей відповідними органами), фінансово-економічні (тяжке матеріальне становище сімей з дітьми). Бездоглядність може набувати масового, застійного характеру. Бездоглядні діти не забезпечені сприятливими умовами для фізичного, духовного та інтелектуального розвитку. Бездоглядною дитину вважають, якщо вона певний час живе на вулиці незалежно від того, благополучна її сім’я чи ні, має вона сім’ю чи є вихованцем інтернатного закладу; якщо сім’я дитини асоціальна (соціально неблагополучна). Усі безпритульні діти є бездоглядними, однак не завжди легко визначити, до якої з цих категорій належить дитина. При ідентифікації важливі не стільки наявність певного місця проживання, скільки термін її перебування на вулиці, бажання повернутися в рідну домівку чи державний заклад, можливість реабілітації асоціальних батьків. Тому ці поняття розглядають паралельно. Передумовами і причинами бездоглядності та безпритульності дітей є: соціальні й економічні аспекти становища сучасного суспільства; функціональна неадекватність сім’ї; відчуження дітей від шкільного середовища; вади та обмеженість можливостей соціалізації дитини в інтернатних закладах; проблеми в організації дозвілля дітей; вплив засобів масової інформації на прояви негативної поведінки дітей.

Наслідками цього є: девіантна поведінка, адективність та залежність поведінки неповнолітніх, дитяча злочинність, експлуатація дітей і торгівля ними. Залежно від зв’язків з родиною чи інституціями, що їх замінюють, бездоглядних і безпритульних дітей («дітей вулиці») в Україні поділяють на такі категорії: не мають батьків і живуть на вулиці, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, покинуті діти, діти-втікачі з державних установ; мають батьків, пішли з дому (чи їх звідти вигнали), постійно живуть на вулиці, їхні зв’язки з сім’єю повністю розірвані; мають батьків, але періодично живуть то вдома, то на вулиці; мають батьків, на вулиці проводять увесь день чи ніч (зв’язки з сім’єю напружені). Контингент бездоглядних і безпритульних поповнили діти українських сімей трудових мігрантів, біженців, діти батьків, які не мають певного місця проживання, діти жінок, що займаються проституцією, тощо. Дитячий фонд Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) дає таке визначення поняття «діти вулиці», яке охоплює бездоглядних і безпритульних: діти, які не спілкуються зі своїми сім’ями, живуть у тимчасових помешканнях (покинутих будинках тощо) або не мають постійного житла й кожного разу ночують в іншому місці; діти, які підтримують контакт із сім’єю, але через бідність, перенаселення житла, експлуатацію та різні види насильства проводять більшу частину дня, а іноді й ночі на вулиці; діти — вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці.

Бездоглядність. Що таке бездоглядність?

Комментарии закрыты.