Бонапартизм. Що таке бонапартизм?

Бонапартизм (від прізвища французького імператора Наполеона І Бонапарта) — у вузькому розумінні — диктатура Наполеона Бонапарта (1799—1815) та його онука Луї Наполеона (1851—70) у Франції, які здійснили військові перевороти в умовах революційної дестабілізації: перший — за часів Великої французької революції, другий — після революції 1848; французька політична традиція ХІХ ст., форма харизматичного монархізму, яка персоніфікувала у Наполеоні та його нащадках свій політичний ідеал, альтернативний легітимізму Бурбонів й орлеаністів, з одного боку, та революційному республіканству — з іншого. У широкому соціально-історичному розумінні — авторитарна персональна диктатура, яка приходить до влади військовим шляхом, а потім спирається на певні форми суспільного консенсусу (підхід у ХІХ ст. виник у марксистському суспільствознавстві, але рідко застосовується представниками інших напрямів). К. Маркс («18 брюмера Луї Бонапарта») визначає бонапартизм як військово-політичну диктатуру, що балансує між різними класовими силами. Конкретно-історичний аналіз різних форм військових та авторитарних диктатур не дає змоги чітко визначити бонапартизм як форму політичного режиму поза межами ХІХ ст. так, щоб вона не розчинялася серед інших варіантів тиранії, авторитаризму, військових або тоталітарних диктатур. Марксистському системному аналізу важко піддається особистісний чинник, який становить невід’ємну складову бонапартизма як явища. Бонапартизм властивий обов’язковий елемент особистої або родової харизми (у початковому сенсі — величний образ Наполеона Бонапарта).

Тому далеко не кожна військово-політична диктатура, яка балансує між різними класовими силами, може бути прикладом бонапартизму. Суттєвим є правове конституційне оформлення «класичного» французького бонапартизму як конституційної монархії — спадкової влади. Відмінністю від монархічного легітимізму є покладання не на традиційну, інституціоналізовану, харизму історичної династії, а на персональну харизму особистості. Для характеристики бонапартизму важливим також є авторитарний консенсус, який може підтримуватися за допомогою елементів плебісцитної демократії (режим Луї Наполеона). Соціальною підставою для консенсусу за бонапартизма було авторитарне розв’язання революційної ситуації; константами політики — внутрішня стабільність і зовнішня експансія. Саме зовнішні поразки, а не внутрішня криза призводили до падіння бонапартистських диктатур. Бонапартизм, зважаючи на харизму Наполеона, володів унікальним сполученням інструментів легітимізації політичного панування у специфічних історичних умовах. Тому вже у другій половині ХХ ст. із розвитком сучасної політичної соціології потреба побудови моделі бонапартизму перестала бути актуальною.

Бонапартизм. Що таке бонапартизм?

Комментарии закрыты.