Булгаков та його місце в російській літературі. Філософсько-етична проблематика роману «Майстер та Маргарита». Жанрово-композиційні особливості роману

Булгаков та його місце в російській літературі. Філософсько-етична проблематика роману «Майстер та Маргарита». Жанрово-композиційні особливості роману

Лише за кілька десятиліть після своєї смерті Булгаков був «відкритий» як письменник світового масштабу, імя якого заслуговує стояти у золотому переліку російської літератури. Втім, за зловісною іронією долі, письменник, посмертно уславлений в усьому світі, жив і писав за умов, що заперечували саму можливість творчої праці. Під прицільним вогнем критиків, які під гнітом табу, що перекривали вихід до читачів, Булгаков-письменник упродовж багатьох років почував себе заживо похованим. Однак, попри тиск тоталітарного режиму, він писав, «зціпивши зуби», днями й ночами. Писав і тоді, коли вже не мав жодної надії побачити свої твори надрукованими. Його творча праця була взірцем героїчної відданості мистецтву та свідченням мужнього опору художника тоталітарній владі, що намагалася зламати його дух.Справді, булгаковська творчість виростає на грунті російської класики. Орієнтацією на літературну традицію була зумовлена притаманна Булгакову манера осмислювати часове, плинне, сьогоденне крізь призму вічного, непроминущого. Цією особливістю живилися і пафос ствердження загальнолюдських гуманістичних цінностей, і авторська позиція «над сутичкою» і сатиричне висміювання радянської дійсності. Втім, повною мірою притаманне митцеві містичне сприйняття буття розкривалося у фантастичних творах, де його розкута творча уява вирувала сюжетами неймовірних подорожей у минуле та майбутнє найсміливіших наукових експериментів. У них письменник вияскравлював нездоланну, фатальну логіку буття та «містику побуту», створював пророчі апокаліптичні картини, що ілюстрували наслідки насильницького втручання людини у природний хід речей. В антиутопії «Фатальні яйца» сатирична фантастика Булгакова спрямовується на дух експериментаторства, що культивувався радянською ідеологією під гаслами досягнення високої соціально — політичної мети. Змальована у творі апокаліптична картина є скептичною відповіддю письменника на нав’язану радянською пропагандою апологетику революції та розбудови у СРСР «найпрогресивнішого» у світі суспільства. Твори Булгакова відзначають складною філософсько — моральною проблематикою, широким використанням іронії та гротеску, проникливим ліризмом. Прозова та драматургічна підсистеми булгаковської творчості тісно пов’язані між собою. Слід зазначити, що за життя Булгаков був більше відомий не як прозаїк, а як драматург. Жанр «Майстер і Маргарита» кваліфікувати нелегко. Зазвичай цей твір визначають як філософський, фантастичний і сатиричний роман. Проте слід мати на увазі, що у ньому панує дивовижна поліфонія елементів різних жанрів, починаючи від історичного роману і закінчуючи буфонадою. Крім того, твір цей є по суті подвійним романом. Він складається з роману майстра про Понтія Пилата і роману про долю самого майстра. Цікаво, у якій формі виявилася у «Майстрі і Маргариті» характерна для Булгакова «двошаровість» сприймання світу, що у низці його попередніх творів зумовила подвійне художнє осмислення подій. В останньому романі ця особливість мислення письменника втілилася в унікальній конструкції художньої реальності: наявності трьох світів, два з яких — фантастичний і давній представляють вічність, а третій — сучасність, тобто радянську дійсність 20-30 років. Ці світи перетинаються один з одним, герої мандрують ними, обростаючи супутниками — двійниками. У межах цієї багатошарової художньої реальності відбувається постійне зіставлення тимчасового та вічного, їхня взаємоперевірка. Філософсько — етична проблематика роману. У межах московського світу Булгаков порушує важливі філософські й моральні проблеми. Зокрема — питання існування Бога, яке постає вже на перших сторінках книжки. Протиставляючи Воланда та його почет загрузлій у гріхах радянській дійсності, письменник виносив цій дійсності однозначний вирок. У такий спосіб він доводив, що новий суспільний лад, котрий сталінська ідеологія видавала за досягнення найзаповітніших мрій людства, є гіршим за потойбічне зло, з яким традиційно повязувалося царство пітьми. Більше того: витівки демонічних персонажів осмислювалися письменником як відплата тоталітарній владі, від якої у реальному житті не було порятунку. Перед судом Воланда розкривалися кумедне безсилля, духовна ницість, ідейна збанкрутілість представників цієї влади, починаючи від її ідеологів на кшталт Берліоза й завершуючи «чоловіками у штатському», в яких око обізнаного читача безпомилково розпізнає співробітників сталінської таємної поліції. Воландів суд викриває брехню та підступ, зриває маски, одне слово — встановлює скривджену подвійною мораллю правду й відновлює зганьблену справедливість.

«Майстер і Маргарита» М. Булгакова — не тільки філософський, це й своєрідний сатиричний пам’ятник Москві 30-х років, І в давні часи політики ім’ям інтересів своїх народів гралися у хитромудрі політичні ігри, а народи тим часом жили у невігластві й убозтві, і нова ера, яку проголоси 1917 р., мало що змінила. Булгаков невипадково широко використовує в романі образи світової літератури, що надають твору узагальненого сатиричного змісту, допомагають зрозуміти сучасне з точки зору історії культури людства. Епіграф із трагедії Ґете «Фауст» визначає головні проблеми: протистояння добра і зла, проблему життєвої позиції, пошуку людиною смислу буття, сутності кохання. Ім’я Берліоза теж має свій історичний контекст. Композитор Бер-ліоз створив «Фантастичну симфонію», одна з частин якої називається «Вальпургієва ніч» (шабаш відьом). Булгаков ніби розкриває справжню сутність диявола, що творитьу Москві свою «вальпургієву ніч» — це берліози, керівники «Массоліту», або просто обивателі, які за яскравими гаслами приховують свою духовну обмеженість і прагнуть тільки до ситого існування (невипадково Ґрибоєдов — ресторан). Фантастичні образи роману покликані виявити сутність того, що відбувається в реальності. Епіграф до роману не тільки визначає головні проблеми, він вказує і на «походження» фантастичних образів, насамперед — Воланда. Але зв’язок Воланда з образом Ґете полемічний. Мєфістофель — дух сумніву і невіри, його пафос — руйнування усього, що здається високим.

Він дух заперечення і немає нічого, щоб викликало його симпатії або повагу. Воланд не бреше, не спокушає, не зраджує. У романі Булгакова ніхто не чинить гріхів за підказкою Воланда. Свої гріхи, свої злочини (і великі, і малі) кожен герой роману здійснює сам, за власним «покликанням». Воланд лише допомагає побачити все у світлі істини, він лише викриває зло, знищує те, що само по собі — ницість. і чим більше ми задумуємося над діями Воланда і його почту, тим більше розуміємо, що це не вони «попутали» людей. Яскраво це виявилося у сеансі «чорної магії» у Вар’єте, де Коров’єв, Бегемот, і сам Воланд стають слухняними виконувачами забаганок юрби. Цікаво, що ніхто в романі, крім майстра і Маргарити, не пізнає Воланда, не розуміє, з ким має справу насправді. Люди втратили відчуття, що таке добро, а що — зло, тому і не здатні впізнати у Волаиді сатану. І сили зла мусять грати у романі дещо незвичну для них роль — розкрити людям очі на те, що таке добро і зло. Вони виводять на чисту воду грішників, але дуже своєрідно карають їх за їхні гріхи. Сумна доля випала Берліозу. Мало того, що йому «трамваєм відрізало голову», можливо, Воланд до цього і не причетний, так під час похорону з труни зникла його голова (наче й не було ніколи), а похорон від цього перетворився на фарс. Голова ця знайдеться на балу у сатини, з неї зроблять чашу, аби пити сатанинське зілля. У такий спосіб Берліоз, який не вірив в існування потойбіч ного світу, переконається у власній помилці. Проте більшість персонажів після зустрічі з Воландом, залишаються живими-здоровими. Дехто з них змінюється, як, наприклад, Іван Бездомний. Цей герой від зустрічі з Воландом має чималу користь — знайомство з майстром, який допоміг Бездомному знайти себе. Наприкінці роману Бездомного вже немає, а є порядна людина, вчений Іван Понирьов (Булгаков і тут залишається вірним собі, бо й друге, справжнє, прізвище цього героя досить промовисте).

Фантастичні персонажі роману допомагають автору не тільки висвітлити головні проблеми твору, а сатирично змалювати побут, мораль, духовні інтереси сучасників. Булгаков застерігає — у світі, де поняття добра і зла сплутуються або стають відносними, тобто класовими або ще якимось, неодмінно пануватиме зло.

Булгаков та його місце в російській літературі. Філософсько-етична проблематика роману «Майстер та Маргарита». Жанрово-композиційні особливості роману

Повернутись на сторінку Зарубіжна література

Комментарии закрыты.