• .

Веснянка «А ми просо сіяли…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Веснянка «А ми просо сіяли…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Більшість українських обрядових пісень зазнала впливу часу. Лише незначна кількість зберегла свою первинну красу та динаміку, дух давньої доби, психологію пращурів, світ їхніх уявлень і вірувань. Такою є відома різним слов’янським народам веснянка «А ми просо сіяли…».
Український мовознавець О. Потебня стверджував, що вона існувала в Україні вже в І тис. до н. е. Безпомилково визначити час її появи майже неможливо, але безперечним є її походження ще з доби родового побуту. Про це свідчить композиція пісні, що нагадує суперечку двох хорів. І хоча окремі застарілі слова змінилися в ній, первинні зміст, думка, гра збереглися. Майстерний поетичний текст допомагає поринути в доісторичну епоху, уявити картину господарювання предків, звичаї, взаємини між родами, матеріальні цінності тієї доби:

— А ми нивку виорем, виорем,
Ой дід-Ладо! виорем, виорем.
— А ми в поле виїдем, виїдем,
Ой дід-Ладо! виїдем, виїдем!
— А ми просо посієм, посієм,
Ой дід-Ладо! посієм, посієм.

За родового побуту кожен рід вів своє господарство, займаючи певні території для обробітку землі та випасання худоби. У деяких варіантах веснянки «А ми просо сіяли…» згадано про оранку на «січі», «чищі», тобто вирубно-вогневу систему землеробства — найдавнішу форму використання землі. На обраній ділянці лісу вирубували дерева, кущі, а після підсихання — спалювали. Очищену ділянку розпушували і засівали просом — однією з найдавніших хлібних культур. У пізніші часи старі назви таких площ («січа», «чища») змінилися на нові — поле, нива.
Збільшуючись кількісно, рід потребував великих територій, які або відвойовували в лісів, або відбирали у сусідів. Унаслідок цього між родами спалахували суперечки, ворожнеча. У веснянці зафіксовано момент, коли рід хліборобів обробив «січу», засіяв просом, а рід скотарів знищив посіви, загнавши на поле коней:

— А ми просо витопчем, витопчем,
Ой дід-Ладо! витопчем, витопчем!
— А чим же вам витоптать, витоптать?
Ой дід-Ладо! витоптать, витоптать?
— А ми коні випустим, випустим,
Ой дід-Ладо! випустим, випустим.
— А ми коні переймем, переймем,
Ой дід-Ладо! переймем, переймем.
— А чим же вам переймать, переймать?
Ой дід-Ладо! переймать, переймать?
— А шовковим поводом, поводом.
Ой дід-Ладо! поводом, поводом.

Рід-господар вчасно виявив нападника і перейняв табун. А на той час статки скотарів вимірювалися кількістю худоби. Нічого не залишалося нападникам, як викупляти своє добро. Починався торг:

— А ми коні викупим, викупим,
Ой дід-Ладо! викупим, викупим.
— А чим же вам викупить, викупить?
Ой дід-Ладо! викупить, викупить.
— А ми дамо сто гривень, сто гривень,
Ой дід-Ладо! сто гривень, сто гривень.
— Не візьмемо й тисячі, тисячі,
Ой дід-Ладо! тисячі, тисячі.
— А ми дамо дівчину, дівчину,
Ой дід-Ладо! дівчину, дівчину.
— Ми дівчину возьмемо, возьмемо,
Ой дід-Ладо! возьмемо, возьмемо.
— А нашого полку убуде, убуде,
Ой дід-Ладо! убуде, убуде.
— А нашого полку прибуде, прибуде.
Ой дід-Ладо! прибуде, прибуде.

Як викуп пропонують гривні, в інших варіантах веснянки — карбованці, рублі. Ймовірно, давнішою є форма «рублі» (срібло-рублі) — срібні палички з карбуванням (рубнули раз — один рубель, відкарбували вдруге — два). Це припадає на дещо пізніший період історії людства, коли мірилом вартості стало срібло. І веснянка фіксує цей етап.
Потерпілий рід відмовляється від гривень. Оскільки вже тоді люди розуміли, що одруження кровних родичів призводить до виродження роду, юнаки намагалися вкрасти наречену біля води (умикання, «поривання»), відвоювати дівчину або купити її. У веснянці рід вирішив отримати за заподіяні збитки викуп — дівчину («нашого полку прибуде»). Словом «полк» у давнину називали гурт людей, сторону, хор, тому вислів «нашого полку прибуде» означає «збільшиться наша кількість». У цьому значенні він побутує і в сучасній українській мові, а отримання викупу за наречену зберігається у весільних обрядах.
У подільському варіанті веснянки, записаному 1962 р. фольклористкою Настею Присяжнюк, про добровільну передачу дівчини потерпілому роду — жодного слова. Її забрали силоміць:

— Одчиняймо ворота, ворота,
Ой дід-Ладо! ворота, ворота.
— Забираймо дівчину, дівчину,
Ой дід-Ладо! дівчину, дівчину.

Можливо, такою була первинна кінцівка веснянки, адже укладання шлюбу за угодою, домовленістю — значно пізніший етап у відносинах родів.
Веснянка має цікавий рефрен «Ой дід-Ладо», який науковці пояснюють по-різному. М. Грушевський в «Історії української літератури» назвав його «одним із старих традиційних епітетів женихання». С. Килимник у праці «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» стверджував, що дід-Ладо — «це дух-душа діда-прадіда і це поняття пов’язане з первісною релігією в духів покійників як доброзичливих опікунів роду. А цей дух-Ладо кликали вони і в радості, і в біді». Вислів ґрунтується на одному з трактувань давнього божества. Ладо — бог насолод і благополуччя. Усі, хто брав шлюб, приносили йому жертви, сподіваючись на родинне щастя. Українська мова зберегла це слово в значенні «ніжнолюблячий друг», «коханий», «наречений», «дружина», «чоловік». Слово «дід» в інших варіантах звучить як «дид». У словнику «Персонажі слов’янської міфології» зазначено, що дівчата, взявшись за руки, танцювали і співали: «Ладо, Ладо, диди-Ладо», тобто «Ладо, Ладо, великий Ладо». Отже, у вирішальну для двох родів мить (одруження їхніх представників) і згадували ім’я могутнього божества, щоб магією слова сприяти щасливому родинному життю молодих.
Виконують веснянку два хори. Слова виголошують по черзі, окремі з них підхоплює протилежна сторона і повторює. Отже, не лише зміст, а й своєрідна форма говорять про давнє походження цієї пісні.
Веснянка має синкретичний характер: у ній органічно поєдналися слова, спів, музика, рух тощо. Це підтверджується її амебейною композицією, яку російський літературознавець О. Веселовський виводив з амебейного співу (виконання пісні по черзі).
Амебейна (грец. amoibaios — взаємний) композиція — побудова художнього твору за принципом смислового чи синтаксичного паралелізму, повторення композиційно важливих частин, де обидві теми викладаються почергово, набуваючи особливої ускладненості та контрастності.
Амебейна послідовність діалогів у веснянці поступово рухає дію до кінцевої мети — розв’язки. Дія може й уповільнюватися, що залежить від обставин. Очевидно, це спричинило побутування в Україні різних варіантів веснянки:

— А ми нивку виорем, виорем,
Ой дід-Ладо! виорем, виорем.
— А ми в поле виїдем, виїдем,
Ой дід-Ладо! виїдем, виїдем.
— А ми просо посієм, посієм,
Ой дід-Ладо! посієм, посієм.
— А ми просо витопчем, витопчем,
Ой дід-Ладо! витопчем, витопчем.
(Запис М. Грушевського)

— А ми просо сіяли, сіяли,
Ой дід-Ладо, сіяли, сіяли;
— А ми просо витопчем, витопчем,
Ой дід-Ладо, витопчем, витопчем.
(Запис М. Маркевича)

Запис М. Маркевича дещо коротший. Втрата кількох рядків є безболісною, тим більше, що варіант з таким початком дав назву пісні. До уповільнення дії в записі М. Грушевського веде кумуляція процесів праці: «нивку виорем», «в поле виїдем», «просо посієм». Чим повільніше розвиваються події, тим більший інтерес викликає дійство у виконавців.
У тексті є часткове чергування питань і відповідей, поширене в піснях амебейного характеру. Паралельне виголошення хорами своїх партій допомагає передати динаміку змагань двох колективів-супротивників. Усе це доповнює пантоміма, матеріалом для якої є трудові процеси (оранка, сіяння), сюжети з міжродових відносин (у цьому разі — суперечка за ділянку землі).
Амебейно-кумулятивні структури найчастіше помітні в циклі розважальних пісень, передусім розрахованих на дитяче сприймання. Тому, втративши первинне значення, це невеличке весняне дійство перейшло до ігрового дитячого репертуару. Кумуляція полегшує запам’ятовування тексту, сприяє імпровізації, є чудовим засобом тренування пам’яті дітей, вироблення у них навичок послідовного фіксування явища.

Веснянка «А ми просо сіяли…». Повний текст

– А ми просо сіяли, сіяли,
Ой дід-ладо, сіяли, сіяли.

– А ми просо витопчем, витопчем.
Ой дід-ладо, витопчем, витопчем.

– А чим же вам витоптать, витоптать,
Ой дід-ладо, витоптать, витоптать?

– А ми коней випустим, випустим,
Ой дід-ладо, випустим, випустим.

– А ми коней переймем, переймем.
Ой дід-ладо, переймем, переймем.

– А чим же вам перейнять, перейнять,
Ой дід-ладо, перейнять, перейнять?

– Ми шовковим поводом, поводом,
Ой дід-ладо, поводом, поводом.

– А ми коней викупим, викупим,
Ой дід-ладо, викупим, викупим.

– А чим же вам викупить, викупить,
Ой дід-ладо, викупить, викупить?

– А ми дамо сто рублів, сто рублів,
Ой дід-ладо, сто рублів, сто рублів.

– Нам не треба й тисячу, тисячу,
Ой дід-ладо, й тисячу, тисячу.

– А ми дамо дівчину, дівчину,
Ой дід-ладо, дівчину, дівчину.

– Одчиняймо ворота, ворота,
Забираймо дівчину, дівчину!

Веснянка «А ми просо сіяли…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій

Комментарии закрыты.