• .

Веснянка «Розлилися води на чотири броди…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Веснянка «Розлилися води на чотири броди…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Твір «Розлилися води на чотири броди…» належить до веснянок описового характеру, які не мали магічно-вегетаційного призначення (не чаклували на добрий ріст і розвиток рослин, сільськогосподарських культур). Їй притаманні специфічна символіка і глибокий ліризм. Пісня не складна за змістом і художньою формою:

Розлилися води на чотири броди,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.

Перший рядок інформує, що весняна вода залила всі броди. Їх чотири, що відповідає одному зі значень цього числового символу в народній поезії — чотиричленна горизонтальна модель світу. Чотири броди — чотири сторони світу. Для давньої людини броди мали неабияке значення — через них переганяли худобу на пасовисько, ходили на луки, до лісу, а згодом перевозили сіно чи збіжжя на обійстя. Вони символізували зв’язок зі світом. Затоплення бродів ускладнювало органічний діалог з довкіллям. Водночас люди раділи водопіллю, бо напоєна живлющою водою земля ставала родючою, розпускалася буйнотрав’ям.
Слово «брід» у давнину вживали й у значенні «струмок»: весняні води розлилися чотирма струмками — на південь, північ, схід, захід, тобто навсебіч. За уявленнями, броди були добрі та злі, у них мешкали охоронні і лихі сили. Коли людина вирушала в дорогу, їй бажали: «Хай вас Бог рятує на кожному броді й переході». Веснянка зберегла фрагмент, присвячений першим вістунам весни, і населяє броди винятково добрими силами:

Що в першому броді зозуленька кує,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
А в другому броді щука-риба грає,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
А в третьому броді соловей щебече,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
В четвертому броді дівчинонька плаче,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.

У першому броді «зозуленька кує». Багатозначний символ цієї пташки у пісні — досить прозорий. За уявленнями, вона останньою прилітає з теплих країв, бо у неї зберігаються ключі, вона — ключниця вирію. Тому зозуля у веснянці сприймається як вісниця тепла.
У другому броді «щука-риба грає», тобто викидається на поверхню води. За народним календарем, це відбувається в період нересту, що в часі збігається з бурхливими розливами річок (кінець березня — початок квітня). Тому і щуку сприймають як провісницю весни.
У третьому броді «соловей щебече», його перший спів віщує спад води після повені, розвиває сади і всю зелень. Сміються-плачуть солов’ї — значить, прийшла пора закоханих. Отже, третій брід дає надію на швидкий розвій природи і щасливе одруження.
Перші три броди містять не лише зорові образи. Вони майстерно озвучені, що створює враження випромінювання незвичайної енергії. Чути пташиний щебет (кування зозулі, тьохкання солов’я), глухі удари щуки об лід, тріск криги. А голосова гама весняної води невичерпна: вона шумить у широких балках, дзюрчить дрібними струмками на луках, плюскоче під огорожами, жебонить рівчачками, б’є дзвінкими краплями зі стріх, а іноді розсипається дрібним горохом з оголеного гілля. І все це відтворено містким словом «розлилися».
І зорові, і звукові образи веснянки сприяють відчуттю безперервного руху, часової динаміки. Адже явища, пов’язані з образами-символами, не відбуваються одночасно у природі: щука грає ранньою весною, коли ще подекуди на річках лежить крига; соловейко починає свою пісню після появи перших паростків молодого зілля; зозуля прилітає, коли зовсім стає тепло, і якщо вона починає кувати — морозів більше не буде. Завдяки цьому постає не просто замальовка вихопленого з плину буття моменту, а протяжна в часі динамічна картина розвитку природи від ранньої до пізньої весни.
Основним композиційним принципом, за яким побудовано веснянку, є виокремлення одного образу із цілого ряду. Найменший і найпоширеніший числовий ряд для вирізнення одиничного — троїстий: щоб відтворити одне, створюється тло з двох попередніх. У веснянці «Розлилися води на чотири броди…» тло формують три образи, тобто динаміку розвитку природи передано за законом економії сил. Адже три у фізиці — це мінімальна кількість точок опори предмета (наприклад, найстійкішим є стіл-тринога), у геометрії — найменша кількість точок, через які можна провести одну площину. У веснянці три — мінімальна кількість образів, якою передано буяння навколишнього світу. Така простота зумовлює її масштабність.
Процес виокремлення одиничного з ряду нерідко супроводжує у народних піснях мотивація і останнього, і попередніх елементів: у перших чотирьох рядках веснянки лише констатовано факти, а в наступних — ці дії пояснено:

Зозуленька кує, бо літо чує,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
Риба-щука грає, кригу розбиває,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
Соловей щебече, травиченьку кличе,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
Дівчинонька плаче, бо нелюба бачить,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.

Це пояснення підсилює значущість виокремленого — душевних переживань дівчини, відданої за нелюба. У цьому разі діє «закон психологічної загати», коли шлях до акцентування найсуттєвішого пролягає у пісні через певну градацію. Слухач наштовхується на одну перешкоду, другу, третю… Його психологічне напруження посилюється, і це триватиме, доки наприкінці веснянки зображення не завершиться мотивацією хвилювання героїні.
Злиття мотивів весняної повені і розквіту природи зі шлюбним у веснянці досить органічне, адже свято Весни мало не лише релігійне, господарське, а й родинне значення. Любов світлоносного чоловічого і водного жіночого божеств слугувала прообразом поєднання статей на землі. Тому наприкінці свята в хороводах, складених для богослужіння, хлопці та дівчата мали вступати у шлюб для прославлення верховної любові. До того в іграх і піснях молодь висловлювала взаємну любов, залицяння, переживання щодо власного майбутнього.
З віруванням у божественність води пов’язане уявлення про те, що на березі (неподалік божества) мали відбуватися відповідні ритуальні дійства. Свідченням цьому є поодинокі елементи українських обрядів, походження яких сягає вглиб віків: весняні, купальські свята, ігри й ворожіння біля річок тощо. Загалом навколо образу повені вдало об’єдналися основні теми весняних пісень — космічні, землеробські та шлюбні.
Створений у перших трьох бродах радісний, мажорний настрій акцентовано закличним рефреном «Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке», який повторюється після кожного рядка. Постійний епітет «красна» акумулює широку й різнопланову картину, яка збадьорює і яку потрібно сприймати і зором, і слухом, і дотиком. Епітет «зелененьке» до слова «зілля» сприймається і як загальний стан рослинного царства навесні, і як символ щасливого одруження. Настрій останнього броду дисонує з попередніми, руйнує сподівання знайти родинний затишок у нерівному шлюбі. Душевний біль і тугу дівчина виливає найріднішій людині — матері, що засвідчує звертання «ой мамо» в останньому рядку.
У подільському варіанті веснянки душевний стан героїні є об’єктом подальшого оспівування, віссю сюжетної ситуації у наступній строфі:

Дала мати дочку в чужу стороночку,
А як віддавала, то й приказувала,
Щоб дочка до неї сім літ не бувала.
Дочка не слухала, та й в год приїхала.
Мати не пізнала, з подвір’я зігнала,
Сусіди пізнали, матері сказали:
— А де ж твої, доню, та чорнії брови?
— Мої чорні брови в нелюба в долоні.
— Ой де ж твої, доню, воли та корови?
— Воли та корови в шинкаря в оборі!

Дочка не змогла жити з нелюбом і повернулася додому. Значущою є числова символіка: сім сприймається як «уся можлива кількість», те, що свою долю дівчина поєднала з нелюбом назавжди. Досить характерне для народних пісень протиставлення «сім — один». Про стосунки подружжя у веснянці не сказано нічого, але в описі першої зустрічі матері та доньки постають реалії сумного сімейного побуту. Змарніла врода дружини — перша ознака її нещасливого шлюбного життя у парі з пияком (згадка про шинкареву обору, в якій опинилася вся худоба — мірило сімейних статків). Так у веснянці конкретизується драматичне становище жінки у нерівному шлюбі. Ця частина пісні є утворенням значно пізнішим, що засвідчує і територіальне обмеження її побутування.
У варіантах веснянки (записи М. Максимовича, С. Тобілевич, П. Чубинського) варіюються окремі образи: у третьому броді «сопілочка грає, в улицю скликає», «коник заржав, він доріженьку почав». Образи вулиці і коня дослідники пов’язують з епохою племінного устрою.
Варіанти веснянки «Розлилися води на чотири броди…» підтверджують її поширення у різних регіонах України. Мотиви весняного розливу води були популярні також в українському писанкарстві. Велику серію писанок об’єднувала назва «Розлилися води». На одних зображували воду й розкішну квітку, на інших — рослинний орнамент. Хвилі на писанках були знаками заклинання богині води Дани, їх фон — темний і світлий. Вони закликали швидкий і щасливий прихід весни.

Веснянка «Розлилися води на чотири броди…». Повний текст

Розлилися води на чотири броди.

Приспів:
Ой дівки, весна красна, зілля зелененьке

А в одному броді зозуля кувала,
А в другому броді щука-риба грає,
А в третьому броді соловей щебече,
А в четвертім броді дівчинонька плаче;
Щука-риба грає, кригу розбиває,
Соловей щебече, золотої трави кличе,
Зозуля кувала, літечко казала,
Дівчина плакала, за нелюба йдучи.

Приспів:
Ой мати, лихо знати — за нелюбом жити!

Дала мати дочку в чужу стороночку,
А як віддавала, то й приказувала,
Щоб дочка до неї сім літ не бувала.
Дочка не слухала, та й в год приїхала;
Мати не пізнала, з подвір’я зігнала,
Сусіди пізнали, матері сказали:
— А де ж твої, доню, та чорнії брови?
— Мої чорні брови в нелюба в долоні.
— Ой де ж твої, доню, воли та корови?
Воли та корови в шинкаря в оборі!
Походження та примітки

Приспів повторюється за кожним рядком аж до рядка «Зозуля кувала, літечко казала» включно. Далі за кожним рядком співається «Ой мати, лихо знати — за нелюбом жити».

Веснянка «Розлилися води на чотири броди…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій

Комментарии закрыты.