• Гороскоп 2016

Веснянки. Гаївки. Риндзівки. Український фольклор. Конспекти лекцій

Веснянки. Гаївки. Риндзівки. Український фольклор. Конспекти лекцій

На Стрітення (15 лютого) вже не по-зимовому починає пригрівати сонечко, земля пробуджується від зимового сну, дмуть молоді вітри. Ще кілька днів — і зеленими соками наливаються дерева, тонкі вусики нової травиці пробивають тужаву грудочку землі і тягнуться до сонця. А за селом, на вигоні, вже зібрався гурт дітвори:

Благослови, мати, Весну закликати!
Весну закликати, Зиму проводжати!

Діти носили селом пташок з тіста, співаючи гімн посланцеві з Вирію-Раю — жайворонкові:

— Чом ти, жайворонку, рано з Вир’я вилетів:
Іще по долинах криженьки стояли?
— Не сам же я вийшов, Даж-Бог мене вислав,
З правої ручейки ключики видав.
З правої ручейки літо відмикати,
З лівої ручейки зиму замикати.
А тії сніги ніжками потопчу,
А тії криги крильцями проб’ю.
І кубелечко я собі зів’ю,
І в кубелечці діток наведу.

Ніхто не смів кривдити першого вісника нового хліборобського року, ніхто не мав права кривдити Весну.
Весняні співи (веснянки) виконували на вулицях села, на майдані, але здебільшого — під час ігрищ понад річками, в гаях або на узліссях.
Веснянки — величальні календарно-обрядові пісні на честь приходу весни.
То були співи-замовляння для розвою листя на деревах, трав на луках, зелених врун на полях:

Ой нумо, нумо, в зеленого Шума —
А в нашого Шума зеленая шуба.
А Шум ходить по діброві…

Загальні мотиви розквіту природи перенеслися на селянську царину, тому досить поширеними були обрядові дійства, що імітували висівання і доглядання польових, городніх культур: «Овес», «Просо», «Льон», «Мак», «Кріп» та ін.

Веснянки водили зазвичай дівочі гурти. Парубки рідко брали участь у хороводах і переважно змагалися між собою, будували «вежу» (ставали один одному на плечі), спостерігали за дівчатами, вибираючи собі наречену. Тому у веснянках часто трапляються весільно-шлюбні мотиви. Збереглося чимало архаїчних за походженням ігор, у яких виразно проступають релікти шлюбу, коли дівчину обирали з певного роду («Жельман»), отримували викуп за неї («Царівна», «Мости»), віщували нареченого, весілля, родинне щастя («Король»).
До весняної дівочої творчості належали і гаївки (гагілки, гаілки, ягівки, магілки). Водили їх на могилках, роздоріжжях, вигонах, над водою, в гаю, лісі. Давня людина гадала, що померлі не полишають рід, а допомагають вирощувати врожаї, сприяють приплоду худоби, захищають сім’ю від лихих сил. Пізніше гаївками на деяких територіях України стали називати веснянки.
Гаївки — ігрові, танцювальні пісні, пов’язані в давні часи з культом предків-покійників.
Гаївками вшановували не тільки померлих родичів, а й бога весняного сонця — Ярила, який, згідно з віруваннями, відмикає золотими (сонячними) ключами небесну браму і випускає на землю весну, розкриває небо на дощ і росу. Тому Ярила в народі названо ще й Володарем, Воротарем:

— Воротарю, Воротареньку, відтвори воротонька
З щедрого золотонька!

Із настанням весни всі виходили на сонячний простір: дорослі працювали у полі, порали господарство, а діти славили весну обрядовими дійствами, весело забавлялися на гойдалках. Весняне гойдання мало особливе ритуальне значення, символізувало своєрідну гармонізацію людини зі світовим ритмом життя. Словом і дією діти закликали своє дорослішання і щедрі врожаї:

Гойда, гойдаша!
Де кобила, там лоша.
А кобила в лісі,
А лошатко в стрісі.
Гойда, гойдаша!

Магічний, закличний характер веснянок із часом забувся. Прадавні обряди зустрічі землеробського року збереглися лише в дитячо-молодіжних іграх-гулях: «Подоляночка», «Кривий танець», «Довга лоза» тощо.
Досліджуючи гаївки, В. Гнатюк уперше в українській фольклористиці звернув увагу на риндзівки — подібні до колядок календарно-обрядові пісні весняного циклу, які, однак, відрізнялися від них своєрідним рефреном, що пов’язував їх із Великодніми святами, більшим розмаїттям ритмічних форм і часом виконання. Співали ці пісні хлопці на Великдень попід дівочими вікнами, отримуючи відповідну винагороду — писанки.

Риндзівки (ранцівки) — величальні календарно-обрядові пісні весняного циклу, які виконували у Великодній понеділок; своєрідні великодні колядки.

Дослідники висловлювали різні припущення щодо походження назви цих величальних пісень. Зокрема, її пов’язують із литовським «ringa» — тяганина. Справді, за своєю природою риндзівки близькі до волочебних пісень, хоча й були пізнішим утворенням і побутували переважно на західних теренах України — в Галичині, Лемківщині, на Волині. В. Гнатюк поєднував термін зі словами «ряндя, ряндавий», «лахи», «обдертюх». Свою позицію він аргументував тим, що в давнину риндзівки виконували бідні люди, і тільки на початку ХХ ст. їх стали співати не «обдертюхи», а діти добрих господарів.
Риндзівки — пісні локальні, тому значно менше потрапляли в поле зору збирачів і до наукових видань. До нашого часу дійшло більше двох десятків текстів.
Іноді в літературі використовують інший термін на позначення цих величальних пісень — «рогульки» (від «ріг»), оскільки, як засвідчують волиняки-старожили, їх виконували на розі села чи вулиці. Рогульки мають оригінальний текст, особливу манеру виконання. Сучасна українська дослідниця Єлизавета Рижик, спостерігаючи за відтворенням весняних обрядових дійств, наголосила, що рогульки мають багату мелізматику (мелодичні звороти), короткі закінчення у словах (опущення останнього складу), притаманні конкретному регіону діалектні особливості.
Популярність веснянок зумовила появу відповідного літературного жанру. До створення специфічних веснянкових ліричних віршів і циклів вдавалися М. Шашкевич («Веснівка»), Л. Глібов («Веснянка»), І. Франко («Веснянки»), П. Грабовський («Веснянки»), Леся Українка («Веснянка»), М. Рильський («Маївка»), А. Малишко («Веснянка») та ін.
Збирали і досліджували пісні весняного циклу М. Максимович, А. Метлинський, О. Бодянський, М. Костомаров, М. Сумцов, П. Чубинський, М. Лисенко, Б. Грінченко та ін. У ХХ ст. побачили світ праці «Ігри та пісні. Весняно-літня поезія трудового року» (1963) О. Дея, «Веснянки» (1970) М. Грицая, «Місяцелік. Український народний календар» (1993), «Дідух: Свята українського народу» (1995) В. Скуратівського тощо.

Веснянки. Гаївки. Риндзівки. Український фольклор. Конспекти лекцій

Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій

Комментарии закрыты.