ВІДГУКИ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІВ ПРО «КНИГУ ПІСЕНЬ» Г. ГЕЙНЕ

ВІДГУКИ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІВ ПРО «КНИГУ ПІСЕНЬ» Г. ГЕЙНЕ

Пісні лилися за піснями… Все менше в них ставало романтичного туману. Якщо і з’являлася старовина, то вона перегукувалася із сучасністю. А головне — ці пісні дихали принадністю й безпосередністю життя. У них були не мертві, вигадані блакитні квітки, не містичні фантазії, а справжні квіти на справжніх полях, не казкові принцеси, що цілують мерців, а живі й прості німецькі дівчата, котрі з радістю відповідають на поцілунки…
Д. Заславський

Герой цього ліричного роману — людина з багатим душевним життям, захоплена, здатна віддатися пристрасті, але водночас позбавлена безпосередності та наївності, вона вміє аналізувати свої почуття. Ми здогадуємося про його «суспільний стан»: він — поет, котрий зневажає обивателів… А хто ж вона? Її образ менш відчутний. Читачеві важко уявити собі навіть її зовнішність, хоча про це, здавалося б, говориться багато. Але щічки, подібні до троянд, очі, як фіалки, лілейні ручки, білява голівка — усі ці риси настільки умовні, що не створюють живого образу. Її внутрішній обрис ще менш визначений — вона невірна кохана — ось що тільки можна сказати про неї. Поет цілком зосереджений на собі, на своїх переживаннях, і їй у його віршах немовби не вистачає місця поруч із ним.
С. Гіждеу

Драма кохання постає на сторінках книги в різноманітних стильових втіленнях: драматично-романтичному, трагічно-саркастичному, іронічно-буденному…

Душу героя розривають суперечливі почуття. Він покірно кориться своїй долі і несамовито проти неї бунтує. Здатний цілувати східці, по яких ходили ноги коханої, і виливає на неї гнівні докори. Шукає забуття в коханні до іншої і прагне смерті. Йому здається, що він уже звільнився від своїх тривалих мук, і водночас вбачає в них болісну насолоду. Сміється з власних страждань і переконаний, що завжди любив і повік любитиме її, єдину…

Поезія Гейне завдячує народній пісні задушевністю, ліризмом, щирістю, прозорістю форми, простотою лексики й стилістики, безпосередністю й природністю. Гейне вдається до таких художніх засобів фольклору, як паралелізми, синтаксичні й лексичні повтори словосполучень, смислові, образні, словесні контрасти й антитези. Широко користується «нерівним» інтонаційним віршем, близьким до живої розмовної мови, утверджуючи в німецькій поезії властивий народній пісні так званий дольник, або паузник. Збагачує німецьку поезію як майстер дзвінкої рими, алітерації, внутрішніх рим, кумедних рим, гри слів, музичного звукопису… Як у народній творчості та в романтиків, природа у Гейне виступає одухотвореною, наділеною людськими почуттями і тим самим допомагає розкривати зміст книги.
Н. Матузова

 

ВІДГУКИ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІВ ПРО «КНИГУ ПІСЕНЬ» Г. ГЕЙНЕ

Комментарии закрыты.