Віктимологія. Що таке віктимологія?

Віктимологія (лат. victima — жертва і грец. logos — вчення, слово) — наука, яка займається вивченням поведінки жертви, найрізноманітніших обставин правопорушення загалом і його жертви зокрема, її психологічних та моральних особливостей. Віктимологія активно розвивається у кримінології. Специфічним предметом віктимології є жертви правопорушень як особлива категорія осіб і процес їх перетворення на жертв протиправних посягань; індивідуальна здатність певних осіб стати жертвами чи нездатність уникнути протиправного посягання, протидіяти йому там, де об’єктивно це можливо. Функції віктимології полягають у вивченні особи потерпілого, станів віктимності з метою розроблення засобів їх попередження. Віктимологія також полягає в інформаційному забезпеченні віктимологічної профілактики злочинів, наданні рекомендацій щодо розкриття та розслідування діянь, вчинених за наявності взаємозв’язку між злочинцем і жертвою. Завданням віктимолога є виявлення осіб, які можуть стати жертвами злочинів; встановлення повнішої картини латентної злочинності за допомогою виявлення потерпілих від невідомих чи прихованих злочинів; встановлення взаємозв’язків між поведінкою потерпілих і злочинців; вивчення віктимних рис особи як одного з чинників, що детермінує злочинне посягання; розроблення запобіжних заходів, спрямованих на недопущення можливого перетворення осіб на жертви злочинців; пояснення поведінки потерпілого при індивідуалізації покарання винному у вчиненні злочину, а також удосконалення механізмів справедливого відшкодування збитків потерпілому. Систематичні наукові дослідження ролі жертви у вчиненні злочину почалися наприкінці 40—50-х ХХ ст. Німецький вчений Г. Гентіг («Злочинець та його жертва», 1948) започаткував віктимологію як нову галузь у кримінологічній науці. Г. Гентіг розробив основоположну ідею віктимології, зокрема положення, що відносини «жертва — злочинець» тісно пов’язані зі злочином. Це дає змогу не лише комплексно з’ясувати цей феномен, а й робити прогнози стосовно осіб, які потенційно можуть стати жертвами злочинів, точніше визначити рівень латентної злочинності. Чільне місце у віктимологічних дослідженнях посідають праці І. Маттеса, Б. Мендельсона, А. Фаттаха. Інтенсивно віктимологія розвивається у США, Великій Британії, Франції, Німеччині, Японії. У СРСР питання віктимології з середини 60-х ХХ ст. вивчав Л. Франк. У 1973 було створено Міжнародне віктимологічне товариство (Німеччина), яке провело низку міжнародних конгресів. У роботі ІХ конгресу (1997) вперше взяли участь українські кримінологи. Віктимологія оперує основними поняттями: «потерпілий» (жертва злочину), «зв’язок “злочинець — потерпілий”», «віктимізація», «віктимність». Основою поняття «потерпілий» (жертва злочину) є визначення потерпілого як особи, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду, що міститься у карно-процесуальному кодексі України. Стосовно віктимологічного аспекту поняття «жертва» постійно ведуться дискусії, однак більшість вчених погоджуються, що жертвою є людина (спільнота людей у будь-якій формі інтеграції), якій злочином заподіяно фізичну, майнову або моральну шкоду незалежно від того, визнано її у встановленому законом порядку потерпілою і чи вона сама себе вважає такою. Розкриттю змісту поняття «жертва» сприяє вивчення соціальних характеристик особи потерпілого (соціального статусу, соціально-демографічних характеристик, соціальних ролей та позицій, типу поведінки у межах криміногенної ситуації (правомірна, нейтральна чи неправомірна)). Неправомірна поведінка жертви дуже часто є джерелом конфлікту і провокацією злочину.

Саме відкрито провокуюча роль потерпілого може призвести до вчинення злочину. Схожим є поняття евентуальної (потенційної) жертви, але більш детерміноване вибором нападника, наприклад хулігана. Латентною жертвою вважають особу, яка реально постраждала від злочину, але з певних причин цей факт прихований від офіційного обліку. Проблема класифікації жертв злочинів складна, адже жертвою злочину може бути будь-яка людина з моменту народження і до смерті, тобто існує велика кількість ознак, які можуть бути покладені в основу віктимологічної класифікації. Наприклад, залежно від обставин жертви класифікують за наслідками соціальних і природних явищ, не пов’язаних з протиправними діями інших осіб, і наслідками, зумовленими протиправними посяганнями на особу та її права (юридичний аспект віктимології). Застосування комплексного підходу дає змогу виділити такі типи жертв злочинів: випадкова — коли особа стає жертвою внаслідок збігу обставин, а відносини, що виникли між нею і злочинцем, не залежать від їх волі і бажання; жертва з незначним ступенем ризику — особа, віктимність якої зросла непередбачено під впливом конкретної несприятливої ситуації; жертва з підвищеним ступенем ризику — особа, наділена низкою віктимних властивостей (до цієї категорії належать жертви необережних і умисних злочинів); жертва з дуже високим ступенем ризику — особа, морально-соціальна деформація якої така, як і в правопорушників. Зв’язок «злочинець — потерпілий» у віктимологічному плані розглядається як тривала подія, що існує у певному просторі та часі і зміст якої визначає поведінку потерпілих, їх взаємодію зі злочинцями до, під час, а іноді й після вчинення злочину; певний стан, коли в одній особі «уживаються» злочинець і жертва одночасно або почергово. Між злочинцем і потерпілим кримінологи вирізняють об’єктивні та суб’єктивні зв’язки. Об’єктивний зв’язок існує незалежно від того, знають потерпілий і злочинець одне одного чи ні. Їх об’єднує час і місце вчинення злочину. Суб’єктивний зв’язок наявний тоді, коли злочинець та жертва знайомі. В юридичному аспекті оцінюють роль жертви в настанні небажаних наслідків з точки зору її якостей, відносин з людьми і особливостей поведінки (необачність, довірливість, конфліктність, провокаційна поведінка, розбещеність, ризикованість тощо), на основі чого формують поняття віктимності.

Віктимологія. Що таке віктимологія?

Комментарии закрыты.