Гендер. Що таке гендер?

Гендер (англ. gender, від лат. genоs — рід) — поняття, яке використовується у гендерній соціології на позначення соціокультурної (а не біологічної) характеристики людини. Гендер не має еквівалентів у повсякденній лексиці, що свідчить про невідрефлексованість позначуваної ним проблематики соціальної характеристики статі. Поняття гендер у позалінгвістичному контексті було вперше використано у статті Г. Рубін «Обмін жінками: нотатки до “політекономічної економіки” статі» (1975), де вона визначає гендер як «комплекс домовленостей, що регулюють біологічну стать як предмет суспільної діяльності». У науковий обіг поняття було запроваджено після програмної статті Дж. Скот «Гендер: корисна категорія історичного аналізу» (1986), в якій було запропоновано визначення категорії статі як основоположного елементу соціальних відносин, що ґрунтуються на гендерній диференціації. За Дж. Скот, гендером вважався засобом для визначення владних відносин, які унормовуються та передаються за допомогою створених культурою символів та відповідних концептів. Гендер конструюється та запроваджується у всіх, навіть позірно «гендерно нейтральних» сферах. На відміну від біологічних критеріїв (генетичних, ендокринних, церебральних) статі гендер визначає її як соціокультурну конструкцію. Гендер розглядає співвідношення статей, що оформлюється символами і поведінкою через соціально-рольовий статус, визначає соціальні можливості чоловіка і жінки в усіх сферах життєдіяльності і є одним із базових принципів соціальної стратифікації суспільства. Гендер не може вважатися незмінною і універсальною конструкцією, його аналіз потребує розкриття усього складного комплексу соціальних відносин і процесів, у яких твориться і відтворюється гендер. Поширені різні тлумачення гендеру. Так, О. Вороніна виокремлює три напрями розуміння гендеру: 1) гендер як соціальна конструкція, відтворювана через механізми соціалізації, розподілу праці, гендерних ролей, мас-медіа, стереотипізування; 2) гендер як мережа, структура або процес, тобто розуміння гендеру як стратифікаційної категорії у комплексі з іншими; 3) гендер як культурна метафора у філософських і постмодерністських концепціях. При трактуванні гендеру як соціальної конструкції дослідницький аналіз спрямовується на відтворення інтерактивної чи соціоінституційної моделі соціальних відносин. Відповідно, гендер може конструювати сам індивід або базові соціальні інститути. В останньому випадку центральним поняттям стає гендерна ідеологія — надбудова, котра повсякчас відсилає до статі, виправдовуючи її статус-кво. Полюсами спроби пояснення «системи стать — гендер» стали есенціалізм (спирається передусім на біологічні та психологічні її прояви, апелюючи при цьому до біодетермінації) та соціальний конструктивізм (не визнає вроджених рис, еволюційно закріплених схильностей, відшукуючи у кожному випадку соціально-культурні та політико-економічні умови їх виникнення) як загально-методологічні підходи. Прихильники соціального конструктивізму стверджують, що гендер не є ані сукупністю особистісних психологічних рис, ані роллю, а постає як специфічний спосіб соціального творення. За програмним висловом Сімони де Бовуар, «жінкою не народжуються: нею стають». Конструктивістський аналіз гендеру залучає новітні інтерпретативні дослідницькі стратегії, що дають змогу вивчити процес конструювання статі, у якому певну роль відіграє і наука. Цей підхід маніфестує зміну методологічних основ соціального пояснення статі, наголошує на дискурсивності та процесуальності гендеру Е. Гідденс, зараховуючи до поняття «гендер» психологічні, соціальні та культурні відмінності, наголошує на небіологічному їх походженні.

Природність тіла і сексуальності теж активно переглядають (Г. Гарфінкель, Е. Гідденс, І. Кон): стать втрачає свою однозначність і дихотомію. Дж. Батлер вважає, що якщо між статями не існує ніякої природної межі, то і тілесні ознаки слід розглядати як особливі ознаки-мітки в межах культури. Якщо поділ на «чоловіче» і «жіноче» може трактуватися як культурна конструкція, то він не є необхідним, у крайньому разі він може розглядатися як конструкція, що штучно відображає природне. Р. Хоф підтримує думку, що концепція статевої ідентичності не може бути однозначною, несуперечливою. Соціальний символізм статевої дихотомії підтримується існуючими соціальними інститутами і прийнятими способами регуляції соціальних відносин, одним із найефективніших засобів диференціації статей є лінгвістичні і понятійні структури, які формують і підтримують соціальні уявлення про чоловіче й жіноче. На позначення характерної поведінки, якої очікують від жінки в суспільстві, застосовують термін «фемінність», відповідні очікування стосовно чоловіка носять назву «маскулінність». У 60—70-ті ХХ ст. активно обговорювалася ідея андрогінності (грец. аndro — чоловіче, gyn — жіноче) як гармонійного поєднання маскулінного та фемінного, що мусить забезпечити більшу лабільність, адаптивність та творчий потенціал людини. Згодом цей ідеал і прагнення абсолютної рівності статей були переглянуті як утопічні, натомість все більшої популярності набуває теза соціокультурної різноманітності, яка підкреслює унікальний характер численних гендерних ідентичностей.

Гендер. Що таке гендер?

Комментарии закрыты.