• .

Генріх Гейне. Життєвий і творчий шлях. Сторінками біографії

Г. Гейне писав: «Над моєю колискою сяяли останні місячні промені XVIII і перша ранкова зоря XIX століття».
Він дійсно народився на зламі століть, у день, який вважають нещасливим (13 грудня 1797 року) у м. Дюссельдорфі. Хлопчика назвали Гаррі, і лише через багато років, перейшовши у лютеранство, він прийме нове ім’я — Генріх, з яким назавжди увійде в історію світової літератури.
Маленький Гаррі любив казки, легенди, пісні, які чув від старої няньки, сусідок. Любив книжки, захоплювався пригодами Дон Кіхота, Робінзона Крузо, читав драми Гете й Шиллера.
Одного разу сестричка Шарлотта прибігла зі школи в сльозах: вона не могла написати твір. Гаррі допоміг дівчині, виконавши цю роботу. Наступного дня учитель завітав до їхньої домівки, намагаючись з’ясувати, хто ж був автором твору. Хлопцеві довелося зізнатися. І тоді вчитель сказав матері: «З вашого сина виросте велика людина».
Ці слова виявилися пророчими, але шлях до слави був нелегким. Його батько, бідний крамар Самсон Гейне, бажаючи синові добра, мріяв зробити з нього комерсанта. Перед очима був спокусливий приклад: батьків молодший брат Соломон за короткий час із клерка перетворився на мільйонера. Та саме Соломон і розбив батькові мрії, написавши в одному з листів: «Якби цей хлопець був здатний хоч на щось путнє, він не писав би віршів». Але виділив кошти на навчання Гаррі в університетах Бенна, Геттінгена, Берліна. Юнак ретельно вивчає філософію, літературу, історію, лінгвістику. І пише вірші. Перша збірка творів молодого поета побачила світ у 1821 р. Досить швидко він стає знаменитим, та слава «сміливого поета» зашкодила Гейне знайти посаду юриста. За ним стежить поліція, йому загрожує в’язниця. У 1831 р. Гейне назавжди покидає батьківщину й оселяється у Франції, в Парижі. Але розлука з батьківщиною гнітила його до самої смерті. (Генріх Гейне. Життєвий і творчий шлях. Сторінками біографії)
Останні вісім років життя Гейне були затьмарені боротьбою зі страшною хворобою — туберкульозом спинного мозку, що прикувала його до ліжка. Проте писати поет не припиняв. Навесні 1848 р. Гейне востаннє самостійно вийшов із дому. Він пішов до Лувра і знепритомнів там, упавши біля славетної статуї Венери Мілоської. А попереду були ще 8 років боротьби з недугою.
Помер Г. Гейне 17 лютого 1856 року. Його останні слова: «Писати! Паперу, олівець!» Виконуючи волю поета, його поховали на Монмартському цвинтарі у Парижі, скромно, без надгробних промов і пишних обрядів. (Генріх Гейне. Життєвий і творчий шлях. Сторінками біографії)
У 1827 році Г. Гейне випускає велику книгу поезій, що приносить йому світову славу — «Книга пісень», до якої ввійшли вірші 1816-1827 років. Але це не було механічним об’єднанням створених раніше циклів. Поет так розмістив матеріал, що вийшов продуманий, побудований за чітким планом твір про трагедію закоханого юнака, якому не відповіли взаємністю. «Книга пісень» складається з трьох частин. Численні вірші збірки були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом — до її молодшої сестри Терези. Але під пером талановитого митця трагічна любовна історія вийшла далеко за біографічні межі, стала прекрасним ліричним шедевром.
Вірші Г. Гейне вирізняються надзвичайним ліризмом, душевністю, у них яскраво й тонко відображено біль і переживання зболілого серця.

Генріх Гейне. Життєвий і творчий шлях. Сторінками біографії

Комментарии закрыты.