Гра «Сорока-білобока». Аналіз гри. Український фольклор. Конспекти лекцій

Гра «Сорока-білобока». Аналіз гри. Український фольклор. Конспекти лекцій

Ця «пальчикова» гра-інсценівка, сценка-одноактівка сприяє розвитку дотикових здібностей маляти. Її метою є розвиток дрібної моторики рук, суглобів пальчиків, підготовка до складніших маніпуляцій з кінцівками. Гра навчає слухати і розуміти зміст забавлянки і виконувати певні дії залежно від розгортання простого сюжету.
За допомогою пальців інсценізують римовану історію. Гра ніби імітує навколишню реальність — рухи пташки, яка годує працьовитих діток і карає одного непослуха. Вона потребує участі обох рук, що допомагає дітям орієнтуватися в поняттях «вгору», «вниз», «цей», «той». Наприкінці гри можна використати рухи на розслаблення, щоб зняти зайве напруження у м’язах. Ними можуть бути голублення від кінців пальчиків до долоньок, легкі помахи і струшування ручками тощо.
Зображений у творі простір — традиційний для української родини, адже центром житла, його душею є піч. Припічок, на якому Сорока-білобока сиділа й діткам кашку варила, — горизонтальна площина перед челюстями печі під комином, продовженням якої є черінь (дно) печі. Отже, початок забавлянки натякає на сімейне тепло, достаток, злагоду.
У словесному тексті гри-інсценівки використано найпоширеніший композиційно-стилістичний прийом фольклорної поетики — кумуляцію. У ній спочатку нагромаджено варіативні елементи поведінки сороки-матері: «на припічку сиділа, дітям кашку варила; ополоником мішала, а хвостиком накривала, малих дітей годувала. «Цьому дам і цьому дам, цьому дам і цьому дам, а цьому не дам…».

Нарощування кумулятивного ланцюжка відбувається і в іншому мотиві, пов’язаному з поведінкою одного сорочиного дитяти: «цей буцман круп не драв, дров не носив, діжі не місив, хати не топив, діток гулять не водив…». Така організація словесного тексту сприяє створенню забавного словесно-рухового дійства, парадоксальної ситуації, яка осягається не інакше, як зі сміхом. Тут враховано психологію сприймання маленької дитини (пестливі слова «кашка», «хвостик», «дітки»), її цікавість до тварин і птахів, прагнення імітувати рухи (як Сорока-білобока варить кашку, годує діток) і звуки навколишнього світу (як дбайлива мати ганить малого неробу). Для подібних творів морально-етичне наснаження не характерне, проте в цій інсценівці висловлено народне ставлення до ледарства і неробства. Для цього використано оцінне слово — «буцман» (товстощокий хлопчисько) і лайливо-осудливе — «лежень». Тому забавлянка має і значний виховний потенціал.

Гра «Сорока-білобока». Аналіз гри. Український фольклор. Конспекти лекцій

Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій

Комментарии закрыты.