Думи. Український фольклор. Конспекти лекцій

Думи. Український фольклор. Конспекти лекцій

«Терпкими соками суворої і величної історії, волелюбністю народного серця і незмірною любов’ю до рідної, навпіл засіяної зерном і кров’ю землі вирощена українська дума. Не в затишку біля домашнього вогнища, а на сплюндрованих вогнем і мечем поселеннях, не під дзвін золотої бджоли, а під гадючий посвист петлі татарського ординця і зловісний блиск турецького ятагана народжувався наш героїчний епос. Народжувався він там, де жив, страждав і боровся український народ: на велелюдних, розколиханих тяжкими звістками майданах і в орлиних гніздах Запорозької Січі, в турецькій неволі і в кривавих січах проти чужоземних людоловів і поневолювачів. Тому ми й крізь віки вчуваємо в українській думі кипучу пристрасть наших предків, разючий свист козацьких шабель, брязкіт невільницьких кайданів і ясу перемог», — писав про історичні причини появи українських дум М. Стельмах.

Думи — народні ліро-епічні твори про боротьбу українського народу проти поневолювачів, суспільно-політичне і побутове життя українців.

Слово «дума» виникло за праслов’янських часів і вживалося на позначення думки, мислення. З розвитком мови його значення набуло додаткового відтінку. В українській фольклористиці використання терміна пов’язують з польським «duma» (героїчна пісня, рід сумного і жалібного віршування). Отже, в польській літературі це поняття тлумачили як історичну пісню незалежно від її форми — елегійного чи сумного змісту. В українській фольклористиці цим словом позначали велику епічну пісню переважно героїчного змісту, а ліричні пісні меншого обсягу називали думками. Термін «дума» як назву нерівноскладової української народної епічної пісні остаточно утвердив етнограф М. Максимович на початку XIX ст.
Для думи характерні сюжетність, чергування епічної розповіді з ліричними мотивами і відступами. Їх досконала поетична форма, шліфуючись століттями, не має аналогів у поезії інших народів світу. Текст думи складається, як правило, не зі строф, а з окремих уступів, періодів, тирад. Кількість рядків у них неоднакова — від 2 до 12. Рядки мають різну кількість складів — від 4 до 30. Композиція традиційна: заспів (заплачка) — пролог, традиційна експозиція, у якій вказано місце, час, обставини дії, імена головних героїв; розгорнута розповідь з ліричними відступами («жалощами»), що представляє сюжет думи; кінцівка (славословіє), у якій прославляють героїв і висловлюють побажання слухачам. Стала композиція давала змогу бандуристам імпровізувати з текстом, що породжувало багато варіантів твору. Так, дума «Розмова Дніпра з Дунаєм» відома в одному варіанті, «Буря на Чорному морі» — в десяти, а «Втеча трьох братів із города Озова…» має приблизно п’ятдесят варіантів.

Виконують думи в супроводі бандури або ліри речитативом — наспівним декламуванням уступів-тирад з відповідним інтонуванням риторичних фігур поетичного синтаксису.
Основні художні засоби дум типові для української народної поезії. Рима переважно дієслівна (посилає — називає, знають — збувають, вставає — прибуває), іноді прикметникова (шовкові — валові, китайчані — рядняні). У думах широко використовують постійні епітети (ясні зорі, тихі води, вороний кінь), тавтологічні звороти (думає-гадає, квилить-проквиляє, чужа чужина), риторичні звертання («Ти земле турецька, віро бусурменська»), старослов’янізми (глас, злато, перст). Епічності розповіді досягають спеціальними уповільненнями — ретардаціями та повторенням близьких мотивів, епізодів.
За змістом і проблематикою українські думи поділяють на цикли:
1) думи про боротьбу українського народу з турецько-татарськими загарбниками у ХV—ХVІІ ст. У них ідеться про страхіття турецько-татарського рабства («Плач невольників»), втечу з полону («Втеча трьох братів із города Озова…»), врятування невільників («Маруся Богуславка»), смерть козака («Смерть козака-бандуриста»), уславлення перемоги козацтва над поневолювачами («Самійло Кішка»);
2) думи про визвольну війну проти польсько-шляхетського поневолення у XVIІ ст. У них відображено передумови початку народної війни («Хмельницький та Барабаш»), перемоги українського козацтва («Перемога під Корсунем»), прославляються народні улюбленці — Богдан Хмельницький та його соратники. Основний пафос історичних та героїчних дум — оспівування ратних подвигів народу, возвеличення незалежності особистості від будь-яких проявів насильства;
3) побутові думи, які розкривають народну мораль, таврують соціальну несправедливість, неповагу в родинних стосунках («Сестра та брат», «Бідна вдова і три сини»). Серед них є й жартівливі («Дума про тещу»).
Найранішою згадкою українських дум в наукових джерелах вважають повідомлення польського хроніста С. Сарницького (XVI ст.), першим записом — текст думи «Козак нетяга» (XVI ст.) в рукописному збірнику Кондрацького (1684). Українські думи привертали увагу багатьох учених. У ХІХ ст. їх збирали, видавали, досліджували М. Цертелєв, М. Костомаров, І. Франко, І. Срезневський, М. Сумцов, Ф. Колесса, М. Лисенко; у XX ст. — Д. Ревуцький, К. Грушевська, М. Грінченко, М. Рильський, Б. Кирдан, Софія Грица та ін. Долучалися до цієї справи і зарубіжні дослідники.
За твердженням Ф. Колесси й А. Іваницького, індоєвропейські народи творили героїчні пісні в героїчні часи своєї історії на основі текстів поховальних пісень трагедійного змісту. На відміну від побутових плачів виконували їх найталановитіші і найобдарованіші чоловіки-кобзарі. З часом кобзарі ставали «хранителями генетичної пам’яті й народної моралі, будителями совісті, піснетворцями-відучими — провідниками знання, яке відкривало людям шлях до істини» (О. Шокало).
Зв’язок народних дум з художньою літературою багатогранний. Унікальними імпровізаціями народних творів є поеми «Гамалія», «Невольник», «Сліпий» Т. Шевченка. Окремі мотиви і сюжети дум наявні у творчості П. Куліша, Ю. Федьковича, П. Тичини, А. Малишка, Є. Маланюка, М. Стельмаха, І. Драча, Ліни Костенко.
На основі найвідоміших дум українські композитори створили чудові опери («Тарас Бульба» М. Лисенка, «Облога Дубно» П. Сокальського, «Роксолана» Д. Січинського, «Фесько Андибер» В. Золотарьова, «Дума чорноморська» Б. Яновського).
Українські живописці також зверталися до героїчного епосу, зокрема І. Рєпін, Т. Шевченко, Л. Жемчужников, С. Васильківський, О. Сластіон, А. Манастирський, П. Мартинович. Зміст дум про турецьку неволю ілюструє картина на склі «Визволення невільників» сучасного непрофесійного майстра І. Сколоздри.

Думи. Український фольклор. Конспекти лекцій

Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій

Комментарии закрыты.