Еклесія. Що таке еклесія?

Еклесія (лат. ecclesio — народні збори) — 1) народні збори в давньогрецьких містах-полісах, на які збиралися всі громадяни чоловічої статі, іноді певного віку (наприклад, 30—60 літ) чи громадяни, спроможні носити зброю. У цьому значенні вживалися також терміни «апелла» (народні збори), «агора» (збори), «геліея» (орган влади); 2) зібрання перших християн, що відбувалися таємно (переважно вночі) подалі від охоронців язичництва, властей Римської імперії; 3) ранньохристиянська громада, куди могла вступити кожна людина незалежно від походження, соціального і майнового становища, яка визнавала, сповідувала християнське вчення і дотримувалася християнських обрядів. Соціальний склад перших християнських еклесій утворювали дискриміновані (раби, бідняки), а також знехтувані світом (каліки, блудниці, чужинці) особи. Кількісний їх склад був непостійним, бо, крім відданих християнству людей, до них входили і ті, що тільки співчували християнам або, захопившись на перших порах християнською проповіддю, з часом розчаровувалися у християнстві, відходили від нього. Духовну єдність еклесій забезпечувало прагнення зберегти живий зв’язок з ученням Ісуса Христа, організаційну — єдина віра, спільні таїнства, обряди, усвідомлення своєї духовної спорідненості і рівності з єдиновірцями (перші християни вважали себе «синами Божими», називали одне одного братами і сестрами). На зібраннях еклесій виголошувалися проповіді, послання, пророцтва, обговорювалися й вирішувалися питання спільного життя, відбувалися моління, публічні каяття у гріхах тощо. Єдність еклесій забезпечувалася солідарним використанням спільного майна, яке формувалося за рахунок пожертвувань. Cпрямовувалося воно для допомоги хворим, ув’язненим, вдовам, неімущим, на похорони померлих, спільні трапези. В еклесій не засуджувалося багатство, але обов’язком було поділитися ним з бідними. Допомога нужденним, благочинність (обов’язок поділитися благами з тими, хто їх потребує) особливо поціновувалися, вважалися однією із чеснот. Особлива увага до морального життя, внутрішнього світу християнина поєднувалася з його обов’язком працювати. За порушення правил життя в еклесії (приховування майна, хабарництво, лихварство, лихослів’я, блуд) винних карали відлученням від спільних трапез, позбавленням змоги слухати пророків і проповідників, спілкуватися з єдиновірцями.

Організаційної структури, управлінського апарату перші еклесії не мали. Справами в них керували мандрівні пророки і проповідники, апостоли. З ускладненням внутрішнього життя, відносин із світом сформувався спеціальний інститут управління життєдіяльністю еклесій. Спершу цим займалися старійшини-пресвітери, які, маючи перед еклесіями певні особисті якості, визнання, виконували в основному організаційно-господарські функції: збирали пожертвування, розподіляли надбане добро, провідували хворих і в’язнів тощо. На початку ІІ ст. сформувався інститут єпископів, дияконів, дияконес, які прислуговували під час трапез, здійснювали необхідні витрати із спільної каси. Основні вимоги до співжиття християн були викладені в «Апокаліпсисі», «Дидахе» («Вчення дванадцяти апостолів») — своєрідному зводі норм, які регулювали обряд хрещення, дотримання посту, стосунки з пророками та апостолами, процедуру призначення єпископів, пресвітерів тощо. Цінну інформацію про співжиття перших християн містить послання апостола Павла, який особисто доклав багато зусиль до вироблення норм, оптимізації справ в еклесіях. Деякі особливості ранньохристиянських еклесій помітні в життєдіяльності сучасних християнських громад.

Еклесія. Що таке еклесія?

Комментарии закрыты.