Експресіонізм

Експресіонізм, Що таке Експресіонізм?

Експресіонізм (від лат, ехрrеssіоn — вираження) — одна з авангардистських течій у мистецтві, що сформувалася в Німеччині на початку XX ст., передовсім у малярському середовищі: об’єднання «Міст» (1905) та «Синій вершник» (1911). Німецькі художники-експресіоністи своїми попередниками вважали бельгійського художника Дж. Енсора з його образами — масками і скелетами, що втілювали жах перед дійсністю; а також норвезького художника Е. Мунка, картини якого називали «криками часу». У творчості німецьких художників (Е. Кірхнер, Е. Хенкель, А. Кубін, Е. Нользе та ін.) теж відчувається жах перед сучасним і майбутнім, безнадійність існування і беззахисність людини у світі. Термін «експресіонізм» уперше був ужитий У Берлінському журналі «Штурм» (1911) його засновником X. Вальденом. Течія проіснувала до початку 30-х років XX ст. Її джерелом були романтизм, філософські ідеї Ф. Ніцше, А. Бергсона, А. Шопенгавера та ін.; естетика постала на запереченні не тільки міметичних різновидів мистецтва, але й імпресіонізму, який спирався на вираження миттєвих вражень митця. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «я», через напругу його переживань та емоцій. Згодом експресіонізм поширюється і в літературі, зокрема у ліриці (Г. Тракль, Ф. Верфель, Б. Брехт та ін.). Ця течія виявлялася і в прозі (Ф. Вердель, Л. Франк, М. Врод та ін.), і в театральному мистецтві (Г. Колізер, Е. Толлер, Е. Барлах, ранній Б. Брехт та ін.). Основні жанри — лірична поезія, гротескна поема, публіцистична драма, що перетворювалася на схвильований монолог автора.

Для експресіонізму характерні «нервова» емоційність, ірраціональність, символ, гіпербола, гротеск, фрагментарність та плакатність, відсутність прикрас тощо. Тому часто у творах експресіоністів поєднувалися протилежні явища — примітивізм буденщини з космічним безміром, побутове мислення з вишуканими поетизмами, вульгарність з високим пафосом тощо. Дійсність ними зображувалася у зіткненні протилежностей (позитивне — негативне, біле — чорне). Такі ознаки були притаманні й мистецьким творам, що виникли раніше, ніж було означене поняття експресіонізму. Певні його риси спостерігалися, наприклад, у новелах В. Стефаника, розкривалися пізніше в поезії Т. Осьмачки, Ю. Клена, М. Бажана, у драмах М. Куліша, у театрі «Березіль» Леся Курбаса, який обстоював стиль «експресивного реалізму». Головні мотиви у творчості експресіоністів — підкреслений песимізм, потворність буття, деформація людської психіки, втрата ідеалів і віри в майбутнє тощо. Біль за людину, її знеособлення, дегуманізація суспільства переростає в крик відчаю. Експресіоністи претендували на повнішу (порівняно з реалістами, символістами, імпресіоністами) передачу сутності буття, яке поставало в їхніх творах катастрофічним і безцільним. Тому на перше місце висувається в них глибока тривога за долю людини в духовно зруйнованому світі.

Експресіонізм, Що таке Експресіонізм?

Комментарии закрыты.