Емпірична соціологія. Що таке емпірична соціологія?

Емпірична (грец. empeiria — досвід) соціологія (лат. coci(etas) — спільність, суспільство і грец. logos — слово, вчення) — галузь соціології, яка охоплює комплекс соціологічних досліджень, орієнтованих на збирання і аналіз конкретних фактів соціальної дійсності з використанням спеціальних методів (опитування, анкетування, інтерв’ювання, експерименти, математичні й статистичні та ін.). Становлення емпіричної школи, яка виникла в західній соціології ХХ ст., пов’язане зі спробами перебороти надмірне теоретизування, характерне для соціальної філософії і соціології ХІХ ст., а також з необхідністю вирішення нових практичних завдань з управління суспільними процесами, розробленням заходів соціального контролю і регулюванням суспільного життя. Емпірична соціологія формувалась як природознавча орієнтація в структурі соціологічного знання і адаптувала такі позитивістські постулати: соціальні явища підпорядковуються законам, загальним для природної і соціально-історичної дійсності; методи соціологічних досліджень повинні бути такими ж точними і об’єктивними, як природознавчі; соціологія не повинна залежати від ціннісних ідеологічних суджень. Емпірична соціологія спрямована на виявлення зв’язків і відносин між теоретичними побудовами і емпіричними дослідженнями, на пошук шляхів організації емпіричних досліджень відповідно до особливостей концептуального апарату теорії і активних застосувань математичних методів аналізу даних. Емпірична соціологія характеризується теоретичним і методологічним плюралізмом, який знижує ефективність соціологічних досліджень через відсутність загальноприйнятих наукових стандартів оцінювання отриманих результатів. Основними напрямами емпіричної соціології є академічний і прикладний.

Академічний метод передбачає створення систем наукового знання про окремі сфери і явища громадського життя (соціологія міста, соціологія праці, соціологія засобів масової комунікації тощо), які використовуються як методологічна основа конкретних соціологічних досліджень, а прикладний — організування досліджень, спрямованих на розв’язання певних практичних завдань і безпосередньо пов’язаних з виконанням функцій соціальної інженерії. Джерелами емпіричної соціології були ранні емпіричні дослідження ХІХ ст. соціального і морального здоров’я суспільства. Соціальні гігієністи (Е. Чадуїк (Англія), Л. Віллерме, А. Паран-Дюшатле (Франція), Р. Вирхов (Німеччина)) намагалися раціоналізувати суспільне і приватне життя, медичне обслуговування, державне управління, поліпшити економічну ефективність суспільства тощо. Протягом 1920—50 емпіричні дослідження стали пріоритетним напрямом в американській соціології (представники чиказької школи: Р. Парк, Е. Берджесс, В.-А. Томас, А. Смолл та ін.), після чого ініціатива перейшла до Гарвардського і Колумбійського університетів. Як головне завдання соціального пізнання в академічному напрямі емпіричної соціології розглядалося відкриття й формулювання універсальних, незалежних від місця й часу закономірностей поведінки людини в соціальній організації. Діяльність П. Сорокіна, Р.-К. Мертона сприяла зростанню авторитету емпіричної соціології, персоніфікуючи «єдність теорії й методу» у межах американської соціології. Зусиллями П.-Ф. Лазарсфельда, Г. Карлссона (соціальне моделювання), Г. Саймона (створення стратегії побудови моделей у соціальних науках), Б.-Ф. Гріна (розроблення принципів виміру настанов індивіда методами вимірювання за шкалами), Л. Гуттмана (розроблення основних компонентів шкалограмного аналізу) у 50-ті ХХ ст. сформувалася тенденція до створення математичної соціології. Е. Мейо і його колеги розробляли індустріальну соціологію і доктрину «людських стосунків». У проблемній ситуації керівники організації повинні орієнтуватися, за Мейо, більшою мірою на людей, ніж на виробництво продукції. Наприкінці ХХ ст. у прикладних дослідженнях виокремилися (залежно від методів дослідження) два основні напрями — соціальна інженерія і клінічна соціологія — з підготовкою фахівців відповідного профілю. Прикладний напрям емпіричної соціології у багатьох країнах став галуззю індустрії. Швидке зростання обсягів прикладних досліджень у світовій соціології в 90-х принципово змінило форми організації соціологічних інститутів. Крім університетів, дослідження проводять лабораторії, дослідницькі центри тощо. Методика і техніка емпіричної соціології дають змогу отримувати достовірну інформацію про процеси громадського життя. Водночас для подолання обмеженості емпіричних досліджень, якісної систематизації опису і пояснення емпіричного матеріалу необхідне об’єднання в соціології емпіричних і теоретичних підходів.

Емпірична соціологія. Що таке емпірична соціологія?

Комментарии закрыты.