Етнометодологія. Що таке етнометодологія?

Етнометодологія (грец. еthnоs — народ, methodos — спосіб пізнання і logos — слово, вчення) — радикальний теоретико-методологічний напрям американської соціології, послідовники якого основною методологією осягнення сенсу і сутності соціологічних явищ вважали проникнення у смислові структури повсякдення. Джерелами етнометодології є лінгвістична філософія Л. Вітгенштейна, «діалектичний гіперемпіризм» Г. Гурвича, феноменологія австрійського соціолога А. Шюца, а також культурна антропологія. Як самостійний напрям етнометодологія була започаткована у збірнику статей Г. Гарфінкеля «Дослідження з етнометодології» (1967), де вперше були викладені її методологічні й теоретичні засади. Головні положення етнометодології розгорнули А. Сикурел (його концепцію низка авторів розглядає як самостійний проект когнітивної соціології), Г. Сакс, А. Блюм, П. Мак-Хью, Б. Лутар, М. Поллнер та ін. З одного боку, етнометодологія ґрунтувалася на послідовному критичному запереченні класичної соціологічної спадщини через її натуралістичну установку (функціоналізму Дюркгейма і Парсонса, позитивізму і марксизму), на критиці традиційної методології як сукупності методів виявлення незмінних властивостей світу фактів, її гіпостазовано раціоналістичних (приписування «розумних» мотивів поведінки індивіда) і апріорних (непроблематичне сприйняття випадковості) припущень. Традиційній соціологічній методології протиставлялися методи і способи польової антропології, що передбачали безпосереднє «включення» у життя досліджуваних співтовариств. Згодом вони утвердились як загальносоціальні методи дослідницької роботи, що в 70-ті ХХ ст. (розквіт етнометодології) спричинило її неприйняття університетською соціологією.

Відштовхуючись від субстанціональної природи суспільства, етнометодологія не вважає домінантною проблему умов виникнення соціального порядку, як і феноменологічна соціологія, яка презентує повсякденний світ як головну категорію соціології, висуває припущення, що упорядкованість соціального світу носить реальний характер. Соціокультурна реальність в етнометодології — це потік унікальних ситуацій, що реалізуються в людських практиках, насамперед розумових і комунікативних, зводячись здебільшого до повсякденного мовного спілкування. Звідси випливає, що соціальний порядок не є «заданим» соціокультурними механізмами (цінностями, нормами, інститутами тощо), а конструюючим, що виявляється через здатність індивідів постійно створювати і руйнувати уявлення в кожній окремій ситуації взаємодії і знаходити «методологічну» згоду в процедурах розуміння, рефлексії та інтерпретації в мовному спілкуванні з приводу його легітимації. Це зумовило радикалізацію феноменологічної орієнтації в соціології. Предметом соціології в етнометодології є дослідження процедур інтерпретацій і нерефлексованих механізмів, що забезпечують порозуміння в комунікативному процесі.

Етнометодологія. Що таке етнометодологія?

Комментарии закрыты.