Загальна характеристика літератури Середньовіччя

Загальна характеристика літератури Середньовіччя

Термін Середні віки з’явився в 15 столітті серед італійських гуманістів. Так вони називали епоху, що відокремлює від них часи класичної стародавності (античності). Термін закріпився. Не існує чітких хронологічних меж цієї епохи. Найпоширеніша версія: V-те століття (загибель Римської імперії) та XV століття, початок Відродження. Своєї кульмінації середньовічне мистецтво досягло у 12—13 столітті. У цей час його найвагомішими досягненнями стала готична архітектура (Собор Паризької Богоматері), лицарська література, героїчний епос. Згасання середньовічної культури і перехід її в якісно нову стадію — Відродження (Ренесанс) — проходить в Італії у 14 столітті, у решті країн Західної Європи — у 15 столітті. Першими ознаками середньовічної літератури стали поява християнських євангелій (1 століття), релігійних гімнів, творів Августина Блаженного, переклад Біблії латинською мовою, здійснений Єронімом (до 410 року). Зародження і розвиток літератури Середньовіччя визначається трьома основними факторами: традиціями народної творчості, культурними впливами античного світу і християнством.
Класифікація середньовічної літератури

 

В історії середньовічної літератури чітко виокремлюються наступні групи явищ:

1. художня словесність племен, що безслідно зникли (галли, готи, скіфи тощо);

2. література Ірландії, Ісландії тощо, що пережили лише тимчасовий розквіт;

3. література майбутніх націй — Франції, Англії, Німеччини, Іспанії, Київської Русі;

4. література Італії, яка послідовно виросла з традицій доби пізньої античності і завершилася творчістю Данте.

5. література Візантії.

 

За тематикою можна виділити наступні типи:

· «література монастиря» (релігійна);

· «література родової общини» (міфологічна, героїчна, народна);

· «література лицарського замку» (куртуазна);

· «література міста».

 

Періодизація середньовічної літератури

Поділ європейської середньовічної літератури на періоди визначається етапами суспільного розвитку народів у цей час. Вирізняються два великих періоди:

· раннє Середньовіччя — література розкладу родового ладу (від 5 ст. до 9-10 ст.);

· зріле Середньовіччя — література розвинутого феодалізму (від 9-10 ст. до 15 ст.).

 

Основні особливості світогляду людини Середньовіччя:

1. Теоцентризм. Тео — Бог, спрямованість до бога. В основі всієї системи цінностей лежить релігійна ідея. Вся Епоха Середніх Віків була сформована християнством. Християнство виникає в 1 столітті й незабаром витісняє язичество, має тотальний вплив на все духовне життя людей. Християнство займає монопольне положення, вся ціннісна шкала людини визначається релігією — всі сторони життя. Християнство приносить нові уявлення про час — лінійний час, рух від створення світу до його загибелі, Страшного Суду. В античності було циклічне уявлення про час, світ уявлявся вічним. З’являються есхатологічні мотиви. Есхатологія — вчення про кінець світу.

2. Для середньовічної людини було характерним уявлення про дуалізм світу: земна і духовна частини. Земний світ — видимий. Духовний — небесний, горішний

3. Зміна моральних пріоритетів. В античності головна — громадянська доблесть. Приклад: епітафія Есхіла. В Епоху Середньовіччя — віра й вірність (станова вірність). Вірність феодалові. Васальна вірність своєму сюзеренові.

4. Символізм й алегоризм. Випливає з дуалізму. У реальних проявах земного світу бачиться одкровення, божественні знаки.

Співвідношення середніх віків й античності, є моменти культурної наступності. Грамотні були церковнослужителі. Духівництво до античної спадщини ставилося дуже вибірково. Зовсім забули міфологію, античну драму. Деяких авторів шанували: Платон, Аристотель і Вергілій.

Латинь в епоху середньовіччя довгий час залишалася єдиною мовою — освіта, церква, політика. У перших університетах викладали тільки на латині — це мова інтернаціонального спілкування. Величезна кількість літератури на латині.

 

Література Раннього Середньовіччя

Література цього періоду досить однорідна за своїм складом і складає єдине ціле. За жанром це архаїчний (міфологічний) та героїчний епос, що представлені поетичними пам’ятками кельтів (давньоірландські сказання), скандинавів («Старша Едда», саги, поезія скальдів), а також англосаксів («Беовульф»). Саме монахи, єдині носії грамотності у той час, записували і зберігали цю літературу. Архаїчний епос позначає добу переходу від міфологічного до історичного світосприйняття, від міфу до епосу. Проте йому ще притаманні численні казково-міфічні риси. Герой архаїчних епічних творів поєднує в собі риси богатиря та чаклуна, які споріднюють його з першопредком. Окремо існувала література латинською мовою, переважно християнського характеру (Августин Блаженний).

 

Література Зрілого Середньовіччя

Приблизно до 13 століття чітко виформовується три особливих літературних потоки, що розвиваються паралельно: релігійна література, народна література (класичний епос) та феодально-лицарська література (куртуазна поезія і епос). Ці напрями не були ізольовані, між ними завжди був зв’язок. Хоч вони й мали протилежний характер, їхні закони, форми і шляхи розвитку своєрідні. З 13 століття в Європі швидко починає розвиватися ще один напрям: міська література.

 

Релігійна література

Література релігійного спрямування через писання Отців Церкви прокладає місток від античності до середніх віків. До жанрів християнської літератури цього часу відносять:

1. Богослужбовий жанр — пісні, молитви, гімни й літургійна поезія. Тут уперше з’являється рима.

2. Проповідь. Збірник «Римські діяння».

3. Літописний жанр, жанр хроніки.
Паралельно із цим існувала сміхова, несерйозна література — її створювали школярі й нижчі клірики.

4. Літургійна драма. Пов’язана з літургією, на зміну античній драмі. Сценки з Біблії, поступовий розвиток із читання по ролях.

 

Класичний епос

Класичний героїчний епос («Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда», «Пісня про мого Сіда», «Слово о полку Ігоревім») відбиває народну точку зору на важливі для національної історії події, що відбуваються в «епічну» добу. У порівнянні з архаїчним епосом вони більш наближені до історичної достовірності, вага казково-міфологічних елементів у них знижується, на перший план виходить розробка суспільно-значущих тем (патріотизм, вірність королю, засудження феодального розбрату), а героями стають ідеальні воїни.

Народна поезія, що тісно пов’язана з класичним епосом, досягає свого апогею у жанрі балади (15 століття).

 

Лицарська література

Формування лицарської літератури пов’язане з відкриттям індивідуальності, початком руху від типологічно-символічного нехтування окремою особистістю до спроб розкрити її внутрішній світ. Суворий воїн більш ранніх епох перетворюється на вишуканого лицаря, література про якого переключає увагу з його злитності з народом до суто індивідуальних проявів — кохання (куртуазна поезія) та особистих подвигів (лицарський роман). Паралельно з’являється й поняття індивідуального авторства. Лицарська поезія представлена лірикою трубадурів, труверів і міннезінгерів, а лицарський роман переважно циклом про легендарного короля Артура.
В 12 столітті був складений збірник біографій знаменитих трубадурів анонімного автора. Джаофре Рюдель — трубадур, лягає в основу образу «Принцеси мрії». Був дуже родовитий, полюбив графиню Триааполітанську (?) за оповіданнями прочан. Пішов у хрестовий похід, на кораблі занедужав, графиня прийшла до нього, той опритомнів тільки щоб побачити її й умер. Вона постриглася в черниці.

 

Міська література

Міська література понад усе цінує розважливість, кмітливість, здоровий глузд, спритність та сміх — у всіх його проявах («Роман про Лиса», Франсуа Війон).

Загальна характеристика літератури Середньовіччя

Повернутись на сторінку Зарубіжна література

Комментарии закрыты.