• .

Й. В. Гете і світ: факти, події, оцінки

Гете й відомі люди його доби

За часів, коли жив Гете (друга половина XVIII — початок XIX ст.), ніби золотий дощ талантів пролився над Німеччиною. Чимало його сучасників і співвітчизників зробили вагомий внесок у світову культуру. Серед них письменники, композитори, філософи, мистецтвознавці, учені: Брентана, Гердер, Гегель, Гофман, Гейне, Глюк, Я. і В. Грімми, О. і В. Гумбольдти, Кант, Крейцер, Лессінг, Лафатер, Моцарт, Мейер, Мендельсон, Фіхте, Шеллінг, В. і Ф. Шлегелі, Шопенгауер, Шиллер та ін.
Але доля склалася так, що ті, з ким він міг би помірятися силами, ніколи з ним не стикалися. Перебуваючи в Лейпцигу, він не зустрівся зі своїми давніми знайомими, зокрема з Лессінгом. Гердер прагнув підкорити Гете собі. Стосунки з Шиллером були дуже складними. їхня природа, характери, обдарування були настільки протилежні, що двох великих поетів пов’язувала тільки спільна мистецька праця. Кант ніколи не покидав Кенігсберга, та Гете і не прагнув зустрічі з ним. Шеллінг і Гегель, крім усього іншого, належали до молодшого покоління. Моцарт народився надто рано, Бетховен — пізно. Отже, хоча в Німеччині часів Гете жила і творила плеяда яскравих, талановитих людей, перший поет країни лишався самотнім.
Ставлення Гете до філософів було взагалі упередженим: «Ці пани постійно жують власні нісенітниці й метушаться навколо власного «я»,— говорив поет про фіхтеанців. Висловлювання про інших філософів також були не надто схвальними: «Я не хочу детально входити в філософію Гегеля, хоча сам Гегель мені імпонує»; «З Шеллінгом я провів гарний вечір. Я зустрічався б з ним частіше, але філософія руйнує в мені поезію».
Усе життя Гете бракувало справжнього друга, людини, яка б глибоко розуміла його внутрішній світ та його твори. Різні люди наближалися до нього на тому чи іншому відрізку життєвого шляху, та жоден із них не став його постійним супутником.
У 70-ті роки, у період «Бурі й натиску», Гете затоваришував з І. К. Лафатером (1741-1801). Цей вчений богослов зацікавив молодого поета, і разом вони написали працю під назвою «Фізіогномічні фрагменти для заохочення людських знань і любові» (1775-1778), але згодом ідейне розмежування поклало край їхній дружбі, і після 1786 року Гете не відповів на жоден лист Лафатера.
Втім поет умів цінувати обдарованих людей. Так, братів Гумбольдтів, з якими він познайомився в Єні, Гете уподібнював цілій академії і протягом усього життя листувався з ними.
Прагнучи знайти духовно близьку людину, Гете шукав цікавого співрозмовника та однодумця. Такими стали для нього Гердер і молодий Шопенгауер, який захоплювався вченням Гете про кольори.
Таким чином, стосунки поета з відомими людьми на його батьківщині обмежувалися досить вузьким колом осіб.
Гете був надзвичайно скупим на вживання епітету «великий» щодо своїх сучасників. Лише Наполеона і Байрона він визнав гідними цього слова, бо йому подобалися непересічні особистості, люди активної, палкої вдачі. Постать Байрона привернула особливу увагу Гете, захопила своєю геніальністю й неприборканістю, стрімким темпом життя, бурхливими пристрастями і «світовою скорботою». Гете був удвічі старший від англійського поета та сприймав його як рівнозначну духовну величину. Згадуючи свою юність, він розумів, що молодим іноземцем володіють почуття, які колись вирували в ньому самому.
Гете ніколи не бачив Байрона, не розмовляв із ним, вони лише обмінялися листами напередодні від’їзду англійського лорда до Греції, але обидва зробили галантний жест взаємної поваги: Байрон видав свій твір із посвятою Гете, а той у свою чергу написав у піднесеному тоні статтю про знаменитого поета Англії. Однак своєрідне явище «Байрон» стало для Гете міцним поштовхом до творчості у передостаннє десятиліття його життя. Про лист Байрона він писав: «Я зберігатиму його серед найважливіших моїх документів як дорогоцінне свідоцтво укладеного союзу».
Стосунки Гете з іншими іноземними письменниками загалом вичерпуються поняттям «шаноблива повага».
У 20-х роках XIX ст. В. Жуковський, російський поет-романтик, вихователь царя Олександра III, особисто познайомився з Гете. Він двічі відвідував німецького письменника — перший раз у Єні (1821), другий — у Веймарі (1827). Перша зустріч тривала недовго і мала своїм наслідком лише ввічливе листування між письменниками. Друга зустріч стала для Жуковського особливо знаменною: він був у Гете декілька разів, говорив із ним. Російський поет подарував Гете картину романтика Каруса, на якій зображено одиноку арфу в рамі готичного вікна на тлі залитих місячним сяйвом стрілчастих соборів. Картину супроводжував вірш-посвята російською і французькою мовами.
Жуковський єдиний із російських письменників відвідував Гете. Цим зустрічам сприяло те, що він був кращим знавцем і популяризатором німецької поезії в Росії (18 творів Гете перекладено Жуковським), а також його становище при російському дворі дещо подібне до того, яке займав Гете при веймарському.
1825 року з’явився драматичний твір О. Пушкіна «Сцена із Фауста». Гете був знайомий із цим твором і на знак подяки передав російському поетові через Жуковського вітання і дарунок — перо, яким писав сам. За свідченням П. Анненкова, це перо зберігалося в кабінеті Пушкіна в коштовному футлярі з написом «дарунок Гете».

Гете і Україна

Багато зробив Гете для популяризації Просвітництва на теренах України. Особливо тісними були його зв’язки з Харківщиною, де на той час готувалися до відкриття першого в Україні університету.
Гете переймався проблемою добору кращих професорів і викладачів для Харківського університету і вже з 1803 року (університет відкрито 1805 року) листувався з цього приводу з попечителем Харківського навчального округу С. Потоцьким. Ім’я Гете було популярним у Харкові: ученого-просвітителя обрали 1827 року почесним членом Ради університету, а на виборах ректора він став одним із перших претендентів на цю посаду.
1795 року відбулося особисте знайомство Гете з Іваном Орлаєм (1770-1829), вихідцем із Закарпаття. Це була людина енциклопедичних знань, яка зробила істотний внесок у розвиток різних галузей науки — медицини, ботаніки, орнітології, мінералогії, педагогіки, історії, етнографії. І Гете і Орлая цікавили питання патології функції гуморальної системи. Обидва вчені захоплювалися музейною справою: Гете понад 13 років був меценатом Веймарської кунсткамери, Орлай чимало зробив для Петербурзької кунсткамери. 1806 року вчені двічі зустрічалися. Перша зустріч їх відбулася в Карлсбаді, друга — в Єні.
Орлай мав ступінь магістра словесних наук та доктора філософії, викладав у Кенігсберзькому університеті, був почесним членом багатьох вітчизняних та зарубіжних наукових товариств.

 

Жінки в житті Гете і його натхнення

Ліричний цикл «Аннета», надрукований під назвою «Нові пісні» (Neue Lider), створений Гете 1767 року під впливом його захоплення Кетхен Шенкопф, дочкою трактирника. Вона назавжди визначила той тип жінки, який подобався Гете, а сама безслідно «зійшла зі сцени». Це палке, яке буває лише у 18 років, глибоке почуття іскрилося і полум’яніло, поглинаючи вдаваний демонізм і самовпевненість студента. Закінчилось воно болісним розривом — зреченням коханої задля збереження власної свободи: «Ви назавжди залишитесь для мене чарівною дівчиною. А я — я завжди залишусь Гете… Коли я називаю своє ім’я, то розкриваю і мою суть».
1771 року Гете створює ліричні пісні, навіяні почуттям до Фрідеріки Бріон, дочки пастора з селища Зезенгейм, що поблизу Страсбурга. Кохання збіглося з новим розумінням Гете поезії. Вірші, присвячені Фрідеріці, отримали назву «Зезенгеймський цикл», вони сповнені любові й радості.
Згодом Гете від’їздить до Страсбурга, але листується з Фрідерікою. Коли він читав її листи, йому «здавалося, що
Фрідеріка поруч. Вона квапиться, біжить, бавиться, легка й упевнена в собі».
Сердечне захоплення Фрідерікою не схоже на галантне залицяння до Кетхен Шенкопф. Образ Фрідеріки ввійшов у душевний світ поета. Через кілька тижнів після знайомства молоді люди заручились, але весілля так і не відбулось. Здобувши вчений ступінь, Гете поспіхом покинув Ельзас. Це був розрив. Зезенгеймський роман закінчився трагічно, особливо для покинутої дівчини. Для Гете розставання з Фрідерікою означало свідому відмову від щастя.
Історія кохання до Анни Елізабете Шенеман, яку Гете називав поетичними іменами Лілі або Белінда, стала ще однією сторінкою в ліричній книзі життя письменника. Анна Шенеман, дочка франкфуртського банкіра, вразила Гете своєю красою. Він збирався одружитися з красунею, але внутрішній неспокій не полишав його. Почуття до Лілі були складними й суперечливими. Між молодими людьми не було повного розуміння, повної згоди. Гете страждав від ревнощів, прагнув зближення і боявся стати рабом пристрасті. Свої почуття молодий поет передав у віршах, присвячених Лілі. Ліричний герой цих поезій переживає внутрішній конфлікт, він глибоко зазирнув у власну душу. Навіть сама форма віршів відбиває подвійність, що панувала в душі поета.
Лідою Гете називав свою кохану і друга Шарлотту фон Штейн, з якою познайомився при дворі Веймарського герцога. Наділена неабиякою душевною силою, ця жінка справила великий вплив на духовне життя Гете. Шарлотта фон Штейн була першою жінкою, здатною поділяти інтелектуальні інтереси письменника. Її особистість відбилася на всьому, написаному ним у цей період, але їхні любовні стосунки були надто складними. Гете приймав це болісне кохання, бо вважав, що любов — це щастя без спокою. Втеча до Італії означала водночас і розрив із Шарлоттою фон Штейн.
У 1788-1790 pp. Гете пише гекзаметром чудові «Римські елегії» (Romische Elegien). Збірка стала поетичною даниною його коханню до Христіани Вульпіус, з якою письменник одружився 1806 року. Головна тема циклу — кохання земне, чуттєве. Героїня елегій — образ збірний. Гете оспівує кохання як вияв природи людини, не протиставляючи чуттєвість духовності.
На 65 році життя Гете перетворився на «східного коханця», а Маріанна фон Віллемер (до одруження Юнг) стала його поетичною Зулейкою. Маріанні було 14 років, коли вона з’явилася на сцені міського театру. Багатий банкір фон Віллемер узяв дівчинку в свою сім’ю, аби віддалити від спокусів сцени, виховував її, а через декілька років одружився з нею.
Краса, поетична обдарованість, артистичність цієї жінки захопили Гете. Він пише цикл віршів «Західно-східний диван» (West-Ostlicher Divan, від перс, диван — збірка віршів, книга пісень). Гете почав працювати над циклом 1814 року. Кохання до 30-річної Маріанни фон Віллемер надихало поета, його вірші пронизані пристрастю. Гейне назвав ці вірші перлиною німецької поезії, він писав: «Захоплюючу насолоду життям вилив Гете у вірші, такі легкі… що дивуєшся, як можна було створити щось подібне німецькою мовою».
Ульріка фон Левецов проходить крізь поезію Гете лише як ніжний мелодійний звук. Коли Гете зустрівся з нею, дівчині було дев’ятнадцять, а поетові — сімдесят чотири роки. Вона стала для нього символом юності і чарівності, але його сватання було відхилено матір’ю Ульріки, і Гете пише один із найчудовіших своїх віршів — «Марієнбадську елегію», прощаючись із надією на можливість пізнього щастя.
Чудова польська піаністка Марія Шимановська подарувала Гете хвилини піднесеного почуття закоханості. їй присвятив поет вірш «Примирення» («Злагода»).
Любовна історія п’ятдесятивосьмирічного Гете та вісімнадцятирічної Мінни Херуліб, названої дочки його старого товариша Фромана, тривала всього два тижні. Але ця коротка зимова закоханість надихнула поета на створення драми «Пандора», роману «Вибірковаспорідненість», вірша «Прощання», сонетів.
Усе життя Гете пройшло під знаком любовних катастроф. Шість разів він несподівано зникав для тих, кого кохав. Зезенгеймська історія повториться в Лейпцигу, у Вецларі, у Франкфурті, у Карлсбаді…
Один із дослідників його життя висловив з цього приводу таку думку: «Гете боїться втратити себе, свою особистість, і в цьому криється глибока причина зречення Гете — художника життя».

Й. В. Гете і світ: факти, події, оцінки

Комментарии закрыты.