Колискова пісня «Люлі, люлі, мій синочку…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Колискова пісня «Люлі, люлі, мій синочку…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Колисанка «Люлі, люлі, мій синочку…» вражає поетичністю, вишуканістю й простотою образів, особливою щирою настроєвістю.
У давнину матері приспівували над колискою «леле». Давнє значення цього слова («заколисувати маленьку дитину») й досі зберігається в російській мові — «лелеять». Із часом слово набуло й інших значень: «пестити, голубити, плекати»; «колихати, гойдати», тобто «леліяти (леліти)». Зі словом «леле» в Україні пов’язують назву чорно-білого птаха — лелеки. На цьому ґрунті виникло повір’я, нібито маленьких дітей приносить лелека. Кажуть, діти, які хочуть мати сестричку, повинні вибігали за ворота і гукати: «Буську, буську, принеси Маруську!». Пізніше колисковий приспів «леле» був витіснений популярнішим — «люлі».
Починається колисанка ніжним «люлі, люлі», що створює довірливу атмосферу між матір’ю і дитиною. Звертаючись до сина, жінка повідомляє, що зроблену для нього колисочку прикріпить до дуба:

Люлі, люлі, мій синочку,
Справлю тобі колисочку
Та й повішу на дубочку.

Форма колиски була подібна до кола, яке, за повір’ям, як і слово «колискова», слугувало оберегом немовляти від злих сил. Виготовляли її з дуба, який здавна вважали священним деревом українців. У колисковій пісні дуб є топографічним символом — місцем, де відбуватимуться події. Тому і вибір матір’ю цього дерева не випадковий, — вона хоче, щоб сила могутнього дуба передалася її синові, й він ріс міцним і здоровим.
Поширеним тоді було замовляння, яке проказували над колискою: «Дубе, дубе! Ти чорний: у тебе, дубе, білая береза, у тебе дубочки синочки, а у березочки дочки. Тобі, дуб і березо, шуміть та густи, а рожденному, хрещеному рабу Божому Івану спать та рости». Дуб і береза є парно-протилежними символами: дуб — чоловічий, береза — жіночий. З дубом пов’язані сини, з березою — дочки. Протилежність виражена й епітетами-антонімами: чорний — біла. Чорний означає не «поганий, зловіщий», а «особливо потужний». Ця символіка збережена й у підтексті колискової. Згадка про дуб на початку твору цілком вмотивована звертанням до синочка.
Проказуючи над дитячою колискою магічні слова, жінка висловлює прохання про цілком реальний захист дитини:

Сонце зійде, обігріє,
Роса впаде та й скупає,
Листок впаде та й накриє.

Сонце володіє життєдайною силою. Схід сонця — пора найсильнішого його впливу, тому саме її згадано в пісні. Своїм теплом воно забезпечує зростання і мужніння немовляти, плекає красу і здоров’я.
Під час сходу сонця цілющі властивості має і роса, відганяючи хворобливість, очищуючи тіло від недуги. У колисковій роса є символом очисної сили води. А листок, впавши з дерева, прикриє, захистить дитя від «поганих очей».

Заспокійливо впливає на дитину і спів пташок:

Будуть пташки прилітати
Та й будуть співати,
Дитиночку маленечку
Будуть присипляти.

Дві останні строфи — своєрідні заклинальні формули:

Колишися, колисонько,
Із дуба, із дуба,
Колишися в колисоньці,
Дитиночко люба.
Колишися, колисонько,
З орішка, з орішка,
Колишися в колисоньці,
Мамине потішко.

На перший погляд, близькість колискових пісень і замовлянь може здатися дивною. Однак аналіз творів засвідчує, що в давні часи вони належали до одного ряду словесних формул, і лише згодом колискові переросли в поетичні мініатюри з пестливими словами і ніжними звертаннями.

Колискова пісня «Люлі, люлі, мій синочку…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій

Комментарии закрыты.