• Гороскоп 2016

Колядка «Там за горою, за кам’яною…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Колядка «Там за горою, за кам’яною…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

…Їде широким полем могутній лицар. Кінь під ним басує, немов казковий. Густа грива звисає шовковистими хвилями до землі, широкі пасма на хвості заплутались, розкуйовдились від швидкого бігу. Кожен м’яз нуртує небувалою силою, виказуючи при цьому норовливу вдачу могутньої тварини. Саме таким і має бути богатирський кінь. Сам лицар сидить верхи у багатому обладунку. У руках тримає булаву і списа, за плечима погойдуються сагайдак із стрілами та щит. Витязь зупинився посеред широкого поля, щедро засіяного іржавою зброєю, камінням, людськими кістками та черепами, порослими травою забуття. Перед богатирем — віщий камінь, напис на якому сповіщає:

Как пряму ехати,
Живу не бываты —
Нет пути ни прохожому,
Ни проезжему, ни пролетному.

Останні два рядки поросли давнім мохом:

На праву ехати — жонату быти,
На леву — богатым быти.

Так, російський художник В. Васнецов відтворив у картині «Витязь на роздоріжжі» думи-шукання людини, котра стоїть перед важливим життєвим вибором. В аналізованій колядці проблема вибору є також центральною, що акцентує на її філософському змісті. Початок колядки переносить у казковий світ (словами «Там за горою, за кам’яною…» іноді починаються фантастичні казки). Наступний рядок описує цілком реалістичне видовище: «Світить місяць з ясною зорьою…».
В уяві зринає картина, що символізує початок нового дня. Ледь-ледь благословилося на світ. Глибоке небо посвітлішало, його край спалахнув блідо-рожевим сяйвом. Світло мерехтливих зірок помалу починає танути. Тільки місяць ще не залишає своїх небесних володінь, кидає блідий відблиск на лісок, поле, битий шлях. Птахи ще не прокинулися, не стривожили своїм співом ранкової тиші. Подекуди чути приглушений шепіт синього гаю, що дихає вранішньою прохолодою. О такій ранній порі герой пісні Семенонько вже вийшов у поле:

Семенонько сіно косить,
Сіно косить, під коня носить.

Йдеться ніби про звичну для трудівника справу, але скільки краси у цих рядках! Алітерація («с») поглиблює звукові асоціації: ранкову тишу порушує дзвін коси, шелестіння свіжоскошеної трави, напружений подих хлопця… Поєднання алітерації з асонансом («о») надає колядці особливої милозвучності.

Косіння трави символізує глибокі роздуми Семенонька над важливими життєвими проблемами. Він уже досяг віку, коли людина самостійно повинна вирішувати свою долю. Тож, не вагаючись, повідомляє своєму побратиму коневі:

Ой їж, коню, ой їж сіно,
Будем мати три дорожечки.
Одну дорожечку — до батенька,
Другу дороженьку — до матінки,
Третю дороженьку — до милої.

У колядці відображено погляди на родинне життя. До батьків завжди ставилися з особливою пошаною, до їхніх порад прислухались, їхню волю виконували. Спочатку Семенонько піде до рідні за напутнім словом, за батьківським благословенням, а вже потім — до милої:

До батенька — по шапочку,
До матінки — по сорочку,
До милої — по хусточку.

Шапка — найдавніший тип головного убору, невід’ємний елемент традиційного українського чоловічого вбрання. Ходити з непокритою головою було не прийнято. «Без шапки, мов злодій, ходить», — стверджує народна приказка. Очевидно, у колядці шапка — своєрідний символ змужніння хлопця, готовності його до самостійного життя. Батько, даючи її синові, благословить його на добру й чесну справу.
Мати подарує синові сорочку, виявивши цим любов і ніжність до нього. «Як мати рідненька, то й сорочка біленька», — йдеться в українському прислів’ї. Вона нагадуватиме хлопцеві рідну домівку, теплий дотик маминої долоні. А дівчина мила подасть своєму обранцеві хусточку, яка в народному побуті є символом вірності й прихильності, пам’яті про кохану. Цей дарунок супроводжуватиме його у походах, у далекій стороні.
Майбутня розлука викликає у героя любов, ніжність, ласку, прихильність до найрідніших йому людей. Про це свідчить пестлива лексика пісні: «Семенонько», «дорожечка», «дороженька», «батенько», «матінка», «шапочка», «хусточка». Водночас вона налаштовує слухача і на сумний лад, адже йдеться у ній про прощання хлопця з родиною.
У цій колядці народ висловив свої погляди на проблему «роздоріжжя життя», відтворив думи-сподівання молодої людини, котра починає жити самостійно.

Колядка «Там за горою, за кам’яною…». Повний текст

Там за горою, за кам’яною
Світить місяць з ясною зорою.
Там Семенонько сіно косить,
Сіно косить, під коня носить:
— Ой їж, коню, ой їж сіно,
Будем мати три дорожечки.
Одну дороженьку — до батенька,
Другу дороженьку — до матоньки,
Третю дороженьку — до милої.
До батенька — по шапочку,
До матінки — по сорочку,
До милої — по хусточку.

Колядка «Там за горою, за кам’яною…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій

Комментарии закрыты.