Колядка «Як ще не було початку світа…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Колядка «Як ще не було початку світа…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Колядки космогонічного змісту виникли задовго до запровадження християнства. Сьогодні вони — поодинокі свідчення існування в глибині віків розгалуженої системи праслов’янських міфів, з уривків яких досить складно вибудувати струнку систему.
Часи, що передували появі світу, уявляли тоді як Хаос. Відповідно, у перших чотирьох рядках колядки ідеться про панування епохи Хаосу, який асоціюється з мороком, безоднею, безмежним і невпорядкованим простором:

Як ще не було початку світа,
То ще не було неба, ні землі,
А лишень було широке море;
А на тім морі явір зелений.

Символом первісного Хаосу в колядці є широке море. З нього і постане Космос, тобто впорядкований, організований світ, символізує який зелений явір — модель Світового Дерева.
Світове (Космічне) Дерево — найдавніший символ, який відображає найглибиннішу суть світобудови. Цей образ відомий багатьом народам світу ще з епохи бронзи. Так, у скандинавів воно називається Ягдразіл (Всесвітнє Дерево), в іранців — Гом, а в індійців — фігове дерево, яке росте догори корінням. Намагаючись відтворити уявлення про нього, І. Нечуй-Левицький у праці «Світогляд українського народу» подав його опис: «Під тим деревом ростуть цілющі трави і живуть праведні душі. На тому дереві держаться всі мири, і з того дерева боги збудували небо й землю. Зверху на дереві сидять дві птиці, а на гілках сидять інші усякі птиці і п’ють з того дерева».
В Україні Космічне Дерево зображено на керамічних виробах трипільської культури. На сокирі з оленячого рогу (II тис. до н. е.), яку було знайдено на Київщині, біля Світового Дерева зображені коні, свині та солярні (сонячні) знаки, на зворотному боці — постаті чоловіка й жінки, змія-охоронця і птаха.
Світове Дерево тривалий час було улюбленим знаком українських рукодільниць. У Київській Русі його використовували в гаптуванні, вишивках на рушниках.
Дерево — вертикаль, а слов’яни, як і всі землеробські народи, тяжіють до вертикалі, тобто до вкорінення, вростання на місці. Кочові народи надають перевагу горизонталі, руху в просторі. Отже, дерево — вісь світу. У колядках воно зображене у вигляді дуба з триярусною структурою і тваринами на кожному ярусі; райського деревця, на якому сидять сокіл, куна і ластівки; яблуні з золотою корою; зеленого явора з чітко окресленою структурою: унизу — бобри, посередині — бджоли, угорі — соколи.
У колядці на зеленому яворі сидять три голубочки — птахи-деміурги (творці світу):

На тім яворі три голубочки,
Три голубочки раду радили:
— Якби ми, браття, світ поставили?
Ой ходім, браття, аж на дно моря.
Та там добудемо дрібного піску.
Тот пісок дрібний посієм всюди,
Та встане з него свята землиця,
Та буде тамки золотий камінь,
З того каміня то буде сонце,
То буде сонце і місяць ясний,
Рум’яна зоря й звізди прекрасні.

У цих рядках космогонічні мотиви переплітаються з астральними. Спочатку постає Земля з «піску дрібного», потім Сонце — із «золотого каміня», за ними — Місяць, Зоря, Звізди. Епітет «золотий» у міфології пращурів означав світло, що підтверджують давні українські загадки про сонце, яке характеризується як «золота діжа», «золотий кружок», «золотий хтось», «золоте щось» тощо. В українській культурі цей колір — дійовий, всепереможний і всемогутній, що надає об’єкту символу святості. З каменя постане Сонце — одне з наймогутніших небесних божеств. Це означає, що в колядці йдеться про народження світла, яке протиставляється мороку й темряві. Символіку народження доброго, світлого, узгодженого і прихильного до людини Всесвіту розкривають епітети «ясний», «рум’яна», «прекрасні».
За прадавніми легендами, світотворення мало три періоди: народження зоряних галактик, поява Місяця і народження Води. У колядці описано два періоди, хоча в інших варіантах фіксується і третій:

З дрібного піску — чорна землиця,
Студена водиця…

Образ голубів, що дістають дрібний пісок з первісної водної стихії — моря, пасивність води дають підстави вважати, що у давнину вбачали в ній жіночу істоту. Без животворної чоловічої сили (світла) вода існує тільки як холодний лід і сніг — мертва маса. Світло і тепло, які випромінює Сонце, пробудять мертву масу, і вона, переродившись, розіллється скрізь, народжуючи і підтримуючи все суще.
Акт світотворення був досить поширеним мотивом у колядках. Звичай колядувати на Різдво асоціюється в нашого сучасника з народженням Ісуса Христа. Святкування цього свята заступило давнє язичницьке Різдво нового світла, народження нового Сонця.

Наші пращури уявляли час циклічним процесом. Наприкінці кожного року організований і налагоджений Космос змінювався Хаосом, а потім світопорядок знову відновлювався. Після зимового сонцестояння, в пору найдовших зимових ночей (21—23 грудня), наставав новий річний цикл обертання Землі навколо Сонця. З 25 грудня дні збільшувалися, а новонароджене Сонце знаменувало перемогу світла над темрявою і поступове прибування на Землю життєдайної сонячної енергії. Це важливе космічне явище відзначали зимовими обрядами, які, вважалось, сприяли відновленню Всесвітнього Ладу й Порядку.
Земне ритуальне відтворення явищ, що відбуваються у Всесвіті, мало благодатно впливати на життя людини, котра мислилась невід’ємною часткою живого космічного єства. Важливого значення при цьому надавали магічним молитвам — колядкам, покликаним славити світлонародження, заново синтезувати Космос. У цьому виявилося прагнення людини до встановлення найвищої гармонії світу — Всеєдиного Ладу в природі, родинному житті, господарстві, сподівання на гармонічне життя під егідою Космосу.
Обрядові молитви язичницького Різдвяного циклу, що збереглися донині, містять нашарування пізніших епох. Окремі з них зазнали християнського переосмислення.

Повний текст колядки «Як ще не було початку світа…»

Як ще не було початку світа,
То ще не було неба, ні землі,
А лишень було широке море.
А на тім морі явір зелений,
На тім яворі три голубочки,
Три голубочки раду радили:
– Як би ми, браття, світ поставили?
Ой ходім, браття, аж на дно моря
Та там добудем дрібного піску.
Тот пісок дрібний посієм всюди,
– Та-встане з него свята землиця,
Та буде тамки золотий камінь,
З того каміння то буде сонце.
То буде сонце і місяць ясний,
Рум’яна зоря й звізди прекрасні.

Примітка:
Після кожного рядка – приспів «Гей, дай, боже».

Колядка «Як ще не було початку світа…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій

Комментарии закрыты.