Комедія, Що таке Комедія?

Комедія, Що таке Комедія?

Комедія (грец. kоmоdіа, від kоmоs — весела процесія і оde — пісня) — драматичний жанр, у якому конфлікт, дія, характери, ситуації постають у смішних, комічних формах. Комедія висміює негативні суспільні та побутові явища, людські вади. Засобами викриття є сатиричне загострення, карикатура, буфонада, гротеск, іронія, сарказм, гумор. Комедія як драматичний жанр зародилася у Давній Греції (Арістофан), набула розвитку в драматургії Давнього Риму (Плавт). В історії світової літератури є чимало блискучих комедій, створених у різні часи. У XVI—XVII ст. комедія домінувала в іспанській літературі (М. Сервантес, Лопе де Вега, П. Кальдерон де ла Барка). Вершиною комедійних здобутків доби Відродження стали твори англійського драматурга В. Шекспіра. Уже ранні його комедії («Комедія помилок», «Приборкання норовливої») будуються як любовні історії романтичного характеру з пригодами, переодяганням, непорозуміннями, смішною плутаниною. Ці риси посилюються в наступних його творах («Сон літньої ночі», «Багато галасу даремно», «Дванадцята ніч», «Кінець — справі вінець» тощо). Найвищого розквіту за доби класицизму комедія досягла у творчості Мольєра («Тартюф», «Дон Жуан», «Мізантроп»). Пафос його п’єс спрямований на розвінчання цинізму, лицемірства, егоїзму, духовної деградації суспільства й окремої особистості, що приховується за зовні цілком пристойною респектабельністю й набожністю. В епоху Просвітництва слави неперевершеного комедіографа зажив П. Бомарше («Севільський цирюльник», «Шалений день, або Одруження Фігаро», «Злочинна мати»). Блискучі комедії створює італієць К. Гольдоні («Шинкарка», «Слуга двох панів»). Витоки української комедії — у шкільній драмі та вертепі XVII—XVIII ст. Потворні явища дійсності, розвінчання неуцтва, моральної деградації втілені в комічних п’єсах Г. Квітки-Основ’яненка, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького та ін. Вершини розквіту українська комедія досягла у творчості М. Куліша («Мина Мазайло» та ін.).
У світовій літературі розрізняють комедію ситуацій, де перевага віддається подіям, хитромудрій інтризі («Комедія помилок» В. Шекспіра), та комедію характерів, в якій висміюються людські вади («Тартюф» Мольєра).

Джерелом комічного в першій виступають несподівані сюжетні ситуації, збіги обставин («Комедія помилок» В. Шекспіра, «Благочестива Марта» Т. де Моліни, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка). Провідною ознакою другої є насамперед гіпертрофія рис героя, розкриття психології характеру («Тартюф» Мольєра, «Ревізор» М. Гоголя, «Мина Мазало» М. Куліша). Утім, справжні шедеври комедійного поєднують у собі риси й комедії ситуацій і комедії характерів. Особливо ця тенденція помітна із середини XIX ст. Наприкінці XIX ст. виникає так звана «комедія ідей», основоположниками якої були О. Уайльд і Б. Шоу. У той же час з’являється «комедія настроїв» А. Чехова. О. Уайльд, Б. Шоу, А. Чехов зосереджують свою увагу не на зовнішній інтризі та подвійності, а на внутрішній дії, на боротьбі ідей, мотивів, настроїв. У XX ст. з’являються сатиричні твори комедійного жанру (п’єси Б. Маяковського, Остапа Вишні), комічні казки-алегорії (Є. Шварц), викривальні комедії (Б. Нушич, Б. Брехт), ексцентричні комедії-буфонади (Д. Хармс, Ж. Жіроду).

Комедія, Що таке Комедія?

Комментарии закрыты.