• .

Некрасов Микола Олексійович. Біографія і творчий шлях

Некрасов Микола Олексійович (1821—1878) — російський поет XIX ст., публіцист, флагман тогочасної революційно-демократичної лірики, митець, який зажив слави «совісті епохи». У його поезії розкривалися драми й трагедії повсякденного життя суспільних низів та вияскравлювалися глибинні особливості національного характеру.

Основні твори: «Вітчизна» (1846), «Учора о шостій на Сінну…» (1848), «Поет і громадянин» (1856), «Роздуми біля парадного під’їзду» (1858), «На смерть Шевченка» (1861), «Зелений шум» (1862), «Помру я скоро» (1867), поеми: «Коробейники» (1861), «Мороз, Червоний ніс» (1864), «Російські жінки» (1872—1873), «Кому на Русі жити добре» (1863—1877), «Орина, мати солдатська» (1863).

Народився М. О. Некрасов 10 грудня 1821 р. у містечку Немирові Вінницького повіту Подільської губернії. У1824 р. родина переїхала до селища Грєшнєво Ярославської губернії. Упродовж 1832—1837 рр. навчався в Ярославській гімназії. У 1838 р. майбутній поет приїхав до Петербурга. Того ж року з’явилася його перша публікація: у часописі «Син вітчизни» був надрукований вірш «Думка». Наступного року Некрасов здійснив спробу вступити до Санкт-Петербурзького університету, однак, зазнавши невдачі, записався вільним слухачем до того ж навчального закладу. У 1840 р. вийшла друком збірка його віршів «Мрії та звуки», яка дістала негативну оцінку літературної критики. Із 1840 до 1844 р. тривав період «літературної поденщини». У цей час поет починає співпрацювати з періодичними виданнями («Пантеон російського й усіх європейських театрів», «Літературна газета», «Вітчизняні нотатки»). На початку 1840 р. він познайомився з критиком В. Бєлінським, а також з подружжям Панаєвих. Ці знайомства відіграли неабияку роль у його долі.
У 1845—1846 рр. вийшли друком збірки «Фізіологія Петербурга» та «Петербурзький збірник», до складу яких увійшли зокрема й некрасовські твори. Від 1847 р. і протягом дев’ятнадцяти років Некрасов був видавцем та фактичним редактором часопису «Сучасник», свого часу заснованого О. Пушкіним. Концепція цього видання у 40-ві роки суттєвою мірою визначалася В. Бєлінським. Попри тиск цензури «Сучасник» утримував позиції форпосту прогресивної думки. У 1856 р. побачила світ некрасовська збірка «Поезії», що мала величезний успіх у читачів. Того ж року поет вирушив у закордонну мандрівку, з якої повернувся 1857 р.
60-ті роки були затьмарені сумними подіями: арештом кількох співробітників «Сучасника», а згодом і закриттям самого часопису, смертю О. Добролюбова — талановитого критика й однодумця Некрасова. Водночас виходить кілька книжок віршів поета; стрімко зростає його популярність. У зазначений період ним була створена знаменита поема «Мороз, Червоний ніс» й розпочата робота над поемою «Кому на Русі жити добре». Від 1868 р. Некрасов працює одним з редакторів часопису «Вітчизняні нотатки». У 1875 р. попри страшні фізичні страждання, пов’язані з тяжкою хворобою, поет не кидає пера. Вірші, написані ним у цей період, були опубліковані окремою книжкою «Останні пісні» 1877 р. М. Некрасов помер 8 січня 1878 р. «Я ліру присвятил народу своєму…» — ці слова стали поетичним кредо Некрасова. Він продовжував традиції кращих російських поетів. Найпотужніше звучать у його творчості громадянські мотиви, він пише про страждання простого народу, про його безправність і нужденне життя. Йому особливо близькі теми батьківщини, музи, жінки-матері, призначення митця й мистецтва та ін.

Некрасов Микола Олексійович. Біографія і творчий шлях

Комментарии закрыты.