• .

Огляд творчості Жана Батіста Мольєра

Огляд творчості Жана Батіста Мольєра

За 14 років свого творчого життя в Парижі Мольєр створив усе те, що ввійшло до його багатої літературної спадщини (34 п’єси).
В історію світової літератури Мольєр увійшов як засновник «високої комедії». Незважаючи на класицистичні правила, дотримання яких було обов’язковим для драматургів його часу, Мольєр створив художньо досконалі комедії з напруженим сюжетом і цікавими характерами. В основі сюжетів його комедій лежить конфлікт, відомий класицистам, — протистояння пристрастей здоровому глузду.
В основі комізму — невідповідність реальних подій тому, як вони сприймаються персонажами. Цю загальну комічну настанову Мольєр насичує історично достовірними персонажами, розкриває найбільш типові характери.
Як митець свого часу, Мольєр добре розумів, чого потребує публіка, і створював п’єси, які користувалися неабиякою популярністю. (Огляд творчості Жана Батіста Мольєра)
Мольєр вважав, що «комедія» — не що інше, як дотепна поема, котра викриває людські недоліки цікавими повчаннями. Повчати розважаючи — головний принцип естетичної програми драматурга. Саме Мольєру належать і такі слова: «Краще, що я можу зробити,— це викривати в смішних зображеннях вади мого століття», «Ми завдаємо вадам тяжкого удару, виставляючи їх на загальне посміховище». І стріли його сатири ущент розбивали лицемірство та зажерливість, скупість, жагу до грошей, пихатість, гонористість, плазування… Імена багатьох персонажів комедій Мольєра стали загальними й означають людину, якій притаманні ті чи інші риси. (Огляд творчості Жана Батіста Мольєра)
Із дитинства Мольєр виховувався у придворному оточенні і чудово знав дворянство. Саме воно й опинилося в центрі його комедій. Завдяки пишному правлінню Людовіка XIV престиж дворянства в цей час піднявся дуже високо. Нерідко заможні купці за гроші купували собі дворянські титули. Старе родовите дворянство з погордою ставилося до цих «вискочок», однак часто вони в житті виявлялися спритнішими та заповзятливішими за дворян. Ім’я дворянина для пересічного бюргера було оточене символом величі та витонченості. Мольєр же, навпаки, намагався показати, що нічого високого у дворянстві немає. Дворяни, як і всі пересічні люди, можуть бути обмеженими, неправдивими, примхливими і грубими. Мольєр висміяв дворянство в таких комедіях, як «Міщанин-шляхтич», «Мізантроп», «Кумедні манірниці», «Дон Жуан».
У комедії «Дон Жуан» Мольєр відображає падіння моралі, паразитизм, антилюдяність дворянства. Драматург використовує для цього іспанський сюжет про розпусника Дон Жуана, який, за легендою, гине від руки статуї вбитого ним чоловіка. Мольєрівський Дон Жуан — егоїст, який не бажає знати нічого, крім свого задоволення, який не визнає ніяких зобов’язань. Закохавшись у дівчину, він забирає її з монастиря, а потім, розлюбивши, кидає. Дон Жуан, залицяючись до двох молодих селянок, обіцяє кожній одружитися з нею, а одна з них — наречена юнака, який урятував його від смерті. Коли наречений намагається протестувати, Дон Жуан дає йому ляпаса.
Але мольєрівський Дон Жуан — складний та суперечливий герой. Негативні риси поєднуються в ньому з розумом, відвагою, він бачить вади того суспільства, до якого сам належить.
У «Мізантропі» Мольєр змальовує життєву позицію людини відносно двох сил, що пригноблюють народ,— духовенства і дворянства.
Головний герой комедії Альцест — чесна людина. Він обурюється проти брехні, лицемірства. Альцест оголошує себе мізантропом, тобто людиноненависником. Але герой смішний, бо даремно проголошує серед дворянства свої думки.
Російський драматург Олександр Грибоедов частково використав сюжет мольєрівської комедії «Мізантроп» для п’єси «Лихо з розуму».
Чимало комічного знаходив Мольєр і в бюргерському середовищі. Він висміював жадобу до наживи, скнарість, прагнення потрапити будь-що до вищого світу. Цьому присвячені п’єси «Скупий», «Жорж Данден», «Міщанин-шляхтич».
Серед комічних персонажів Мольєра часто трапляються лікарі. Вони любили оточувати свою професію ореолом таємничості й морочили хворих, наживаючись на їхніх страхах та легковірності. Існувало також багато інших способів заробляти гроші — наприклад, за допомогою викладання таких таємничих для обивателя наук, як філософія, граматика. Неосвічені, але заповзятливі лікарі та вчителі заполонили країну. Мольєр висміяв їх у п’єсах «Лікар мимоволі», «Удаваний хворий».
Серед тих, кого висміював Мольєр, були також представники католицької церкви. (Огляд творчості Жана Батіста Мольєра)
За часів Мольєра в Парижі діяла група святенників, яка була об’єднана назвою «Товариство святих дарів». Таємне протегування цій громаді надавала сама королева-мати Анна Австрійська. Мета громади полягала в зміцненні католицької релігії в той час, коли виник протестантизм. Головний девіз громади: «Мета виправдовує засоби». У дійсності ж був задум за будь-яку ціну втримати народ у духовній покорі. Члени громади проникали в будинки тих, кого підозрювали у вільнодумстві, з метою таємного нагляду та шпигунства. Будь-який вияв вільної думки переслідувався. З’явилася жорстока цензура: жодне друковане видання не могло побачити світ без королівського дозволу. Були навіть випадки публічного спалення на вогнищі за вільнодумство.
Саме проти цього об’єднання фанатиків і святенників спрямував своє перо великий драматург. Його комедія «Тартюф» стала найзнаменнішою подією громадського життя середини XVII ст.
Тартюф (із французької мови перекладається як «брехун»), головний герой п’єси, з далекосяжними намірами оселяється в домі бюргера Оргона. Щоб викликати повну довіру господаря, людини вельми побожної, але легковірної, Тартюф сам прикидається святим та божим. Лицемірно прикриваючи свої наміри фальшивою доброчинністю і щирістю, Тартюф починає залицятися до дружини господаря, стає нареченим його дочки, отримує від нього дарчу на весь будинок та майно, нарешті, бере від Оргона скриньку з таємними документами, що було його головною метою. Після цього Тартюф виганяє свого благодійника з його власного будинку.
Найогидніші думки, бажання Тартюф приховує облудними фразами, прикривається цитатами з Біблії. Із його уст вилітають завчені принципи християнської моралі. І це ще більше підкреслює цинізм святенника, його розпусту.
«Проповіді» Тартюфа паралізують свідомість Оргона. Довірливий і простодушний, він несподівано для всіх, хто його знав, перетворюється на жорстокого й упертого тирана своєї родини. Інтереси своїх дітей, жінки, не кажучи вже про власні, Оргон підпорядковує «інтересам» Тартюфа. Він ніби втрачає розум, здається, помилкам його немає меж. І все ж таки (і в цьому заслуга його рідні) полуда спала з його очей. На жаль, лише тоді, коли підступний Тартюф досягнув такої влади, що боротися з ним було вже не під силу ні Оргону, ні його домочадцям. Рятує Оргона від розорення, втрати майна і в’язниці чудо. І цим чудом є король Франції Людовік XIV. Тут Мольєр лишається вірним традиціям класицизму: уславлення «справедливості» освіченого монарха.
Безумовно, фінальна сцена — арешт Тартюфа саме тоді, коли облудник збирався святкувати перемогу,— є штучною, нелогічною, але за законами комедії добро мало взяти гору, а зло — бути покараним. Мольєр знайшов свій варіант і вважав його абсолютно правильним. Справжній король Людовік XIV також боявся поширення ордену Ісуса у своєму королівстві. Тому він прихильно поставився до комедії Мольєра. Незважаючи на це, церква не зняла заборони з комедії, хоча Мольєр кілька разів її переробляв. Так, якщо в першому варіанті Тартюф виступав у рясі, то в остаточному, третьому, він — світська особа.
П’єса «Тартюф» — найкраще творіння Мольєра. Вістря її сатири спрямоване проти лицемірства, яке в абсолютистській державі стало поширеною громадською вадою. Мольєр писав про свій метод роботи: «Я аж два акти використав на те, щоб підготувати появу мого негідника. Він жодної хвилини не примушує глядача сумніватися; його відразу впізнають за тими прикметами, які я йому дав; і від початку до кінця він не промовляє жодного слова, не робить жодного вчинку, які б не викривали глядачеві погану людину».
Святенництво, плазування, віроломство, лицемірність були особливо притаманні паразитуючому духовенству. Але принциповий зміст комедії був настільки глибоким, що вона перетворилася на відкритий виступ проти феодально-католицької реакції в цілому.
Ім’я Тартюфа стало відомим усім освіченим людям світу. Воно ввійшло у світовий мовний ужиток як загальна назва лицемірства в усіх його проявах: підлості та розбещеності під личиною шляхетності, напускної, фальшивої побожності, усілякої нещирості. У такому значенні воно постійно трапляється в художній, політичній та публіцистичній літературі.
Проблема шлюбу і щастя в сім’ї, сатира на аристократичну псевдокультуру, висміювання буржуа, який пнеться у «світ», прославлення кращих рис простолюдина — ось основний зміст мольєрівських п’єс. І все це передано шляхом зображення яскравих, часто зовнішньо незвичайних характерів, зав’язано на гострому, захопливому сюжеті, виписано мовою лукавої посмішки, запального жарту.
Серед кращих творінь Мольєра — п’єса «Міщанин-шляхтич», яка вже понад 300 років не сходить зі світової сцени. Її називають дзеркалом вад дворянства та буржуазії.
Приводом для написання п’єси стала незлагода між королем Людовіком XIV і турецьким послом.
Театр Мольєра був придворним. Це означало, що драматург у деяких випадках повинен був писати п’єси за наказом короля.
1669 року король Людовік XIV приймав у своїй резиденції у Версалі турецьких послів на чолі із Солиманом-Агою. Турків змусили довго чекати, а потім прийняли їх у галереї Нового Палацу, що була прибрана надзвичайно розкішно. Король сидів на троні, а на вбранні короля було багато діамантів. Однак Солиман-Ага ніяк не виказав свого захоплення. У нього був такий вираз обличчя, начебто в Турції всі носять костюми з діамантами. Крім того, він насмілився порівняти кількість коштовностей на короні Франції з убранням коня його повелителя. Розгніваний король звелів тримати посла під домашнім арештом, а згодом вислав його із країни. Придумав він і публічну помсту.
Король доручає Мольєру написати пародії на бучні турецькі церемонії. Так був створений «Міщанин-шляхтич». Однак Мольєр далеко вийшов за рамки королівського замовлення. Його хвилювала доля своєї країни, тому комедія стала пародією не стільки на турків, скільки на буржуа і дворянство Франції.

Огляд творчості Жана Батіста Мольєра

Комментарии закрыты.