Прислів’я та приказки. Український фольклор. Конспекти лекцій

Прислів’я та приказки. Український фольклор. Конспекти лекцій

Своєрідним кодексом норм життя і поведінки людини, поетичним поглядом на світ є прислів’я та приказки. Вони тісно пов’язані зі щоденним побутом, вживаються безпосередньо в мовленні для акцентування основної думки.

Приказка — влучний, іноді римований, вислів, який не має повчального змісту та обґрунтованого висновку.

Приказка може бути виокремленою частиною прислів’я. Іноді вона постає як недорозвинута до прислів’я словесна формула.

Прислів’я — стислий і влучний народний вислів, у якому в образній формі виражено повчальну думку, емоційну оцінку події, явища.

Чіткої межі між прислів’ями і приказками немає, тому їх розглядають як один фольклорний жанр. Однак між ними є деякі відмінності. Прислів’я має повчальний зміст або містить переконливий доказ певної думки, найчастіше функціонує як двочленне судження; приказка — одночленна за будовою і лише натякає на певний висновок.
Здебільшого приказка вказує на основну лаконічну ознаку, переважно одну рису дійової особи. У прислів’ях наявні і вказівка на її дію, і її характеристика.
Виникли прислів’я і приказки в глибоку давнину, коли людина формувала свій духовний світ через пізнання природи, усвідомлення себе як невід’ємної її частки. Тому найдавніші прислів’я і приказки пов’язані з окремими явищами природи, трудовою діяльністю людини: «Вогонь палить, вода студить», «Буря і дуб валить», «Без дощу і трава не росте», «Сніп до снопа — буде копа». Деякі прислів’я і приказки відображають давні уявлення і звичаї: «Земля — мати, її не можна бити» (віра у таємничу силу землі); «Сказав би словечко, так піч у хаті» (домашнє вогнище — прихисток для душ померлих предків, які можуть почути «словечко» і помститися, покарати за нього); «З ним каші не звариш» (звичай східних слов’ян варити та їсти кашу з ворогом на знак примирення).
Прислів’я і приказки фіксують стрункий календар природних явищ:

Прийшов Петро — вирвав листок,
прийшов Ілля — вирвав і два,
прийшов Спас — бери рукавиці про запас,
прийшла Пречиста — на дереві чисто,
прийшла Покрова — на дереві голо.

Паремії зберігають відомості про історичні події, відображають явища певних епох: «Хто любить піч, тому ворог Січ», «Що буде, те й буде; а козак панщини робити не буде», «Піду на Низ1, щоб ніхто голови не гриз», «Гість не в пору — гірше татарина», «Пропав, як швед під Полтавою».

Усі сфери людської діяльності відображені у влучних пареміях. Найбільшу групу становлять прислів’я і приказки, у яких ідеться про особливості людського характеру: «Без роботи чоловік не вижиє», «Один — за всіх, всі — за одного», «Од роботи коні здихають», «Моя хата скраю, я нічого не знаю».
Основні ознаки прислів’їв і приказок — лаконічність і простота, глибока змістовність і чіткість судження, ясність висловленої думки, використання узагальнень аж до перенесення одного явища на інше, часто не подібне до попереднього. Досягти узагальнення допомагають художні засоби:
а) метафора — «Заздрість здоров’я з’їла», «Дивиться псом, а думає вовком»;
б) гіпербола — «Влітку один тиждень рік годує», «Сміливому море по коліна»;
в) порівняння — «Гарна дівчина, як у лузі калина», «Чорнобрива, як руде теля»;
г) епітети — «До доброї криниці стежка утоптана», «Гостре словечко коле сердечко»;
ґ) алітерація — «Коси, коса, поки роса, роса додолу, косар додому»;
д) асонанс — «Близько видати, та далеко дибати».
Зразки аналізованого жанру не мають чітко визначеної будови. Для їх композиції характерне римування — від приблизної співзвучності до послідовно витриманого ритму. Часто є підстави вважати їх віршованими мініатюрами: «Синиця — горобцю сестриця»; «Наварила, напекла, а сама до хати утекла»; «Дали їсти, та не було де сісти».
Прислів’я і приказки приваблюють яскравою грою слів, барвистістю мови, ритмікою. У поетичній формі вони зберігають і транслюють мудрість, досвід пізнавальної діяльності, впливаючи на думки і вчинки людей. І. Франко назвав їх «коштовними перлинами» нашого народу.
Уклав унікальний корпус «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (1864) М. Номис. Окремі праці присвятили дослідженню паремійних жанрів І. Франко («Галицько-руські народні приповідки. Зібрав, упорядкував і пояснив Іван Франко», 1901), О. Потебня, В. Гнатюк та ін. У новітню добу пареміями найбільше займався М. Пазяк.

Прислів’я та приказки. Український фольклор. Конспекти лекцій

Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій

Комментарии закрыты.