• Гороскоп 2016

Пушкін Олександр Сергійович. Біографія і творчий шлях

Пушкін Олександр Сергійович (1799—1837) — видатний російський поет, прозаїк, драматург, засновник російського критичного реалізму, якого сучасники назвали «сонцем російської поезії».

Основні твори: ода «Вольність» (1817), «Пісня про віщого Олега» (1822), «Бахчисарайський фонтан» (1821—1823), «Цигани» (1824), «До ***» («Я пам’ятаю мить чудову…», 1825), «Я вас кохав…» (1829), «Борис Годунов» (1825), «Полтава» (1828), «Євгеній Онєгін» (1823—1831), «Мідний вершник» (1833), повість «Капітанська дочка» (1836)».

Народився в Москві у старовинній збіднілій дворянській родині. Отримав гарну домашню освіту. У 1811—1817 рр. навчався У Царскосельському ліцеї — привілейованому навчальному закладі. Протягом усього життя зберігав пам’ять про братерство ліцеїстів, дружбу й вірність юнацьким ідеалам. Після закінчення ліцею Пушкін служить у Колегії іноземних справ у Перебурзі. Своєю поведінкою, віршами волелюбного змісту він викликає гнів російського царя Олександра І. Під приводом призначення на нову службу поета переводять на південь Росії (Катеринослав, Крим, Кишенів, Одеса). Пушкін намагається повернутися до Петербурга, але цар його прохання не задовольняє, натомість його висилають у псковський батьківський маєток — село Михайлівське, де Пушкін і оселяється 1824 р. (із забороною покидати місце заслання). У Михайлівському він проводить понад два роки. Багато читає, займається літературною працею, що допомогло йому визріти поетично й духовно, розкрити у всій повноті творчий геній. У 1825 р. після смерті Олександра І на престол вступає Микола І, який 1826 р. скасовує покарання Пушкіна і бере на себе обов’язок особистого цензора творів поета. Пушкін залишається під таємним наглядом поліції, яка стежила за кожним його кроком, навіть за його листуванням. Пушкін бере активну участь у літературному житті Москви і Петербурга, друкує свої твори у відомих на той час журналах: «Московський вісник», «Північні квіти», «Телескоп». Згодом він організовує видання часопису «Сучасник» (1836). З 1831 р. Пушкін поринає в сімейне життя. Його дружиною стала красуня Наталі Гончарова. Усе наполегливіше думає Пушкін про відставку, про можливість залишити Петербург і оселитися в Болдіно. Поетична слава Пушкіна зростає, разом із нею зростають ряди заздрісників і наклепників. Останні два роки життя Пушкіна були отруєні плітками та інтригами аристократичного світу. Цар взявся покласти край цьому, але насправді нічого для цього не зробив. Зрештою Пушкін одержав непристойного листа, після якого змушений був викликати на дуель французького офіцера Дантеса, прийомного сина голландського посла Геккерена. 27-січня (8 лютого) 1837 р. відбулася дуель, під час якої поет був смертельно поранений. Спроби лікарів врятувати йому життя виявилися марними. Через два дні по тому великого поета Росії не стало. Звістка про вбивство Пушкіна викликала величезний резонанс: тільки за два дні з поетом прийшли попрощатися 50 000 людей. Михайло Лєрмонтов на цю трагедію відгукнеться віршем «Смерть поета». Боячись виступів протесту, влада вжила застережливих заходів: було заборонено друк некрологів, віддано розпорядження про обов’язкову присутність студентів на лекціях, місце відспівування кілька разів змінювали, зрештою тіло поета потай вночі відправили до місця поховання — у Святогорський монастир біля родового маєтку Пушкіна — Михайлівського. Під час свого південного заслання Пушкін побував в Україні, зокрема, у Катеринославі (нині Дніпропетровськ), звідки згодом довгими чумацькими шляхами поїхав аж до Криму. Кілька разів відвідував село Кам’янку (нині на Черкащині), де був маєток його друзів. Саме звідти Пушкін завітав до Києва — славетного міста, яке не могло не привабити поета. Щосічня величезний ярмарок на Контрактовій площі збирав практично весь південь Росії. До Києва їхали не лише торговці, а й творчий люд: ярмарковий день зазвичай завершувався театральним дійством або концертом. Та найперше Київ цікавив Пушкіна як «матір міст руських», як могутня столиця давньої Київської Русі. Невипадково деякі події поеми «Руслан і Людмила» відбуваються саме в палатах київського князя Володимира. Відвідував поет і Києво-Печерську лавру, якою пишається вся Україна. Плідними для російської літератури стали його прогулянки старовинною горою Щекавицею, де, за переказами, поховано славетного київського князя Олега, якого Пушкін так майстерно зобразив у «Пісні про віщого Олега». Непрості життєві шляхи привели Пушкіна до Одеси, де він написав чимало геніальних рядків. Поетові подобалася Одеса, але він мусив виїхати до села Михайлівського. Там на нього чекала улюблена няня Арина Родіонівна. Важко було молодому й уже відомому митцю жити далеко від столиці. Але саме в селі зміцнів його зв’язок з простим людом. Пушкін любив ярмарки та народні гуляння, оповідки й пісні. А довгими вечорами його захоплювали незліченні нянині казки. Зачарованість ними поет втілив у вступі до поеми «Руслан і Людмила» — «Край лукомор’я дуб зелений…», який додав до її другого видання. Геніально втілював у віршах поет і власні казкові сюжети, від яких у захваті був наш земляк, приятель Пушкіна, Микола Гоголь. З тих далеких часів нічого не змінилося: і нині важко знайти дитину, якій би не подобалися казки про Балду або царя Салтана, про Золоту Рибку або мертву царівну і сімох богатирів… Творчість Пушкіна розмаїта за тематикою і проблематикою. Його твори насичені волелюбними мотивами, у них розповідається про дружбу, кохання, любов до батьківщини. Початок творчості Пушкіна припадає на час національно-патріотичного піднесення, пов’язаного зі славною перемогою Росії у війні з Наполеоном 1812 р. Пушкін-ліцеїст, для якого під час навчання основною темою було оспівування радощів життя, дружби, згодом переймається волелюбними тираноборчими настроями. Його поезії сповнені ідеєю патріотизму, любов’ю до вітчизни — «Вольність», «До Чаадаєва», «Село». Пушкін стає ідеалом для прогресивної молоді. Яскраві сатиричні епіграми на самодержців, політиків розкривають його бунтарську сутність. Під час південного заслання творчість Пушкіна збагачується романтичними мотивами. У цей час ним створені: «Руслан і Людмила», «Кавказький бранець», «Цигани», «Бахчисарайський фонтан». Наприкінці літа 1820 р. Пушкін знайомиться з поезією Дж. Байрона, переживає захоплення байронічним героєм. Згодом у його поезії буде використаний тип байронічного героя, хоча й до зустрічі з Байроном мотиви самотності, неясних прагнень, сподівань лунали у творах Пушкіна. Поступово творчість Пушкіна втрачає романтичні ознаки, стає реалістичною («Євгеній Онєгін», «Борис Годунов»). У 30-х роках письменник працює більше над прозовим творами («Дубровський», «Пікова дама», «Капітанська дочка»). Поет вивчає історію своєї держави, у його творах відбите життя народу, його цікавить багата фольклорна спадщина, мовна культура російського народу. Найяскравішою сторінкою творчості поета стає його інтимна лірика. Найвизначнішим твором вважається соціально-психологічний роман у віршах «Євгеній Онєгін», що розкрив життя російського дворянства 20-х років XIX ст.

Пушкін Олександр Сергійович. Біографія і творчий шлях

Комментарии закрыты.