Стівенсон Роберт Льюїс. Біографія і творчий шлях

Стівенсон Роберт Льюїс (1850—1894) — англійський письменник, шотландець за походженням, літературний критик, поет, засновник і теоретик неоромантизму.

Основні твори: «Остров скарбів» (1883), «Володар Баллантре» (1889), «Викрадений» (1886), «Катріона» (1893), «Чорна стріла» (1888), «Дивна історія доктора Джекіла і містера Хайда» (1886), збірка «Дитячий квітник віршів», балада «Вересковий трунок» (1891).

Народився Стівенсон в Единбурзі (Шотландія) в родині інженера — будівельника маяків. З дитинства багато хворів. Здавалося, у нього не було жодного шансу стати в майбутньому автором одного з найпопулярніших пригодницьких романів, адже хвороб у нього було більше, ніж літер в алфавіті. З раннього дитинства він був мешканцем, за його власним висловом, «ковдряної країни». Адже через постійні хвороби він проводив більше часу в ліжку, ніж у хлопчачих іграх на вулиці чи за столом, читаючи захоплюючу книжку. Лікарі поставили дванадцятилітньому підліткові страшний діагноз — сухоти. У ті часи це прирівнювалося до смертельного вироку. Можливо, саме ці тяжкі випробування навчили письменника цінувати життя, щиро радіти кожному прожитому дню й намагатися бути щасливим. Не можна вирушити у справжню морську подорож? І тоді на допомогу приходили мрія і фантазія. Творчі здібності розвинула в ньому його нянька, яка знала безліч історій, читала напам’ять вірші Р. Бернса і розповідала проти ночі страшні історії. У 15 років Роберт Стівенсон написав свою першу книжку «Петландське повстання». У 17 років почав вивчати право в Единбурзькому університеті (рік закінчення — 1875). Хоча Стівенсон отримав професію юриста, понад усе мріяв стати письменником. Слава до нього прийшла, коли він 1883 р. окремим виданням надрукував роман «Острів скарбів». Як згадував письменник, одного вечора він грався зі своїм пасинком Ллойдом Озборном. Вони змагалися, хто краще намалює географічну карту. Саме тоді Стівенсон і створив карту Острова скарбів. Наступного дня він сів за роман, який назвав «Корабельний кухар», але видавцеві ця назва не сподобалася, і вони вирішили замінити її на «Острів скарбів». Допитливий читач помітить у цьому творі деталі багатьох відомих пригодницьких книжок. Та Стівенсон і не заперечував цього. Він відверто говорив, що, наприклад, папуга до роману «прилетів» від Робінзона Крузо, а скелет він запозичив з новели відомого американського письменника Едгара По «Золотий жук». До речі, історія, покладена в основу роману «Острів скарбів», не така вже й письменницька вигадка. У ті часи, як і сьогодні, багато хто марив незліченними скарбами піратів або їхніх жертв, що були завбачливо заховані в різних місцях земної кулі і які Можна знайти за певними таємними знаками. Наприклад, на острові, де більше чотирьох років прожив Александр Селькірк і який згодом було названо островом Робінзона Крузо, до цього часу шукають величезний скарб, який був там захований через декілька років після звільнення Селькірка. Стівенсон ніби зібрав у своїй книжці всі особливості й знахідки пригодницької літератури, яку важко уявити без таємних карт, захованих скарбів і войовничих піратів. Першими слухачами і критиками ще не надрукованого роману були батько й пасинок письменника. Стівенсон згадував, що коли необхідно було заповнити скриню Біллі Бонса, то батько письменника майже цілий день на звороті конверта від якогось ділового листа складав реєстр того, що мало бути у схованці колишнього пірата. Цей перелік майже повністю увійшов до роману.

Взагалі Стівенсону вдалося наповнити свій твір деталями, які в уяві читача саме після цього роману були тісно пов’язані зі світом пригод і таємниць: запальна піратська пісня, жахлива чорна мітка, таємнича карта й загублений у океані острів, повний золота, омитого кров’ю. Успіх «Острова скарбів» забезпечив матеріальний достаток родини Стівенсона, Але прогресуюча хвороба вимагала зміни клімату, і тому він залишив любу Шотландію. Письменник разом з усією родиною вирушив у подорож до південних морів. Він оселився на островах Самоа, що в Тихому океані. Місцеві жителі спочатку насторожено поставилися до чужоземця, адже звикли, що європейці в їхніх краях з’являлися тільки для того, щоб збагатитися. Але Стівенсон не виказував зневаги до місцевого населення, натомість він радо приймав їх у своєму домі, який місцевим жителям здавався величезним палацом, і залюбки слухав їхні оповідки із сивої давнини. Дуже скоро до помешкання Стівенсона самоанці заходили не лише послухати дивні й неймовірні історії господаря, а й з проханням допомогти. Він радив їм, як захищати себе від колонізаторів, як краще об лаштувати свою землю і де найвигідніше продати ті чи інші товари. Білі колонізатори недолюблювали письменника, зате місцеві жителі, на знак особливої поваги й довіри, дали йому ім’я Тузітала — «білий вождь-оповідач», адже вірили в магічну силу його слова. А ця сила була великою, варто лише згадати, якого розголосу наробила в Європі стаття Стівенсона про безсоромне грабіжництво островів провідними європейськими країнами, які колонізували Самоа. Самоанці самотужки збудували дорогу до будинку Стівенсона й назвали її Дорогою подяки. Смерть письменника для місцевих жителів стала великим горем. Вони цілими селищами йшли попрощатися з Тузіталою. Рада вождів вирішила поховати його на вершині найвищої гори. Однак дістатися туди було надзвичайно складно, адже гору з усіх боків оточував густий тропічний ліс, і до того часу на неї не ступала жодна людина. Тоді найсильніші чоловіки вирушили в дорогу й ціною неймовірних зусиль прорубали у вологих джунглях просіку, щоб потрапити до місця останнього притулку людини, яка змогла перебороти долю. А потім вожді під страхом великої кари богів заборонили всім стріляти біля гори, де було поховано Стівенсона, «щоб над його могилою могли спокійно співати птахи». Твори Стівенсона читають з інтересом як діти, так і дорослі. Стівенсон вважається засновником і теоретиком неоромантичного напрямку в літературі. Він гостро відчував розрив між реальністю і мрією і шукав незвичайного в буденному житті. Письменник на все життя зберіг потяг до прекрасного, прагнув надати життю повноту і яскравість, віднайти у звичайній людині героя. Стівенсон був надзвичайно уважним до слова, його вважають неперевершеним стилістом. «Скрупульозна точність, з якою він добирає слова, нагадує вивіреність математичної формули», — сказав про нього англійський письменник Г. К. Честертон.

Стівенсон Роберт Льюїс. Біографія і творчий шлях

Комментарии закрыты.