Творчий шлях Буніна. Особливості ліричної прози, її зв’язок з його поетичною творчістю

Творчий шлях Буніна. Особливості ліричної прози, її зв’язок з його поетичною творчістю

Іван Олексійович Бунін народився 10 жовтня 1870 р. у давній дворянській сім’ї. Батько письменника змолоду брав участь у військових походах. Маючи широку вдачу, він згайнував не лише власний маєток, а й спадок дружини. Після розорення родина оселилася на хуторі Озерки. Відтак дитинство майбутнього письменника минало на тлі мальовничих краєвидів та картин життя простого люду. У досить ранньому віці Б. відчув потяг до мистецтва. З дитячих років він захоплювався музикою і живописом, а в юності до нестями мріяв стати художником. Цією особливістю мистецької вдачі до певної міри визначається тяжіння письменника до імпресіоністичної естетики. Імпресіонізм ( враження) — напрям у мистецтві останньої третини XIX ст. Утворився у французькому живописі 1860-1870 згодом поширився на скульптуру, музику, театр., імпресіоністичні елементи простежуються також у прозі А. Чехова, І. Буніна та ін. Стрижнем «імпресіоністичного» художнього бачення є «культ враження” Свій творчий шлях І. Бунін розпочав з написання віршів. 1887 р. була надрукована його перша поезія. Авторові на той час виповнилося лише сімнадцять років. 1889 р. через подальше погіршання матеріального становища родини молодий літератор перебрався жити до брата Юлія, в Україну. Від того часу він мав нагоду детальніше ознайомитися з українським життям — зокрема у Полтаві, де працював бібліотекарем земської управи, репортером, в Одесі, де зблизився з гуртком художників. Подорожуючи шляхами України, І. Бунін відкрив для себе поетичну душу її народу. Пізніше він говорив, що «був закоханий в Малоросію, в її річки, в її села та степи..». саме в Полтаві Бунін написав перше своє оповідання, надруковане 1894 р. 1895 р. Бунін приїхав до Петербурга, де познайомився з представниками літературної еліти. 1897 р. його оповідання були надруковані окремою збіркою, після чого письменник кілька років майже не публікував прозових творів, обмежуючись виданням окремих віршів та перекладів. То був період вільних мандрів, необхідний йому не лише для того, аби набратися нових вражень, а й для того, щоб сформувати засади власної художньої мови. Письменник відвідав Туреччину, Єгипет, Грецію. Однак літо він будь-що проводив у селі, на лоні рідної природи. Досвід закордонних мандрівок відбився у віршах, оповіданнях та нарисах митця. Дореволюційна Росія була щедрою на визнання його літературного обдаровання: за майстерно виконаний переклад «Пісні про Гайявату» Бунін був нагороджений Пушкінською премією; його було обрано почесним академіком Російської академії наук (1909). Зміни 1917 р., позбавили його можливості жити на батьківщині. Крізь бунінські щоденникові записи того часу прозирають жах, огида та нестерпний біль за вітчизну. Отже, 1920 . Бунін залишив більшовицьку Росію-назавжди. В еміграції письменник продовжував інтенсивно працювати.

Найзначнішими його творами цього періоду стали автобіографічний роман «Життя Арсеньєва» та збірка «Темні алеї», до складу якої увійшли тридцять вісім художньо довершених оповідань про кохання. Важливою подією життя письменника стало нагородження його Нобелівською премією.. Удалині від Росії Бунін пильно стежив за долею батьківщини. Туга за Росією не відпускала Буніна до останніх днів. Він помер на вісімдесят четвертому році життя 8 листопада 1953 р. Своєрідність художнього світу цього митця значною мірою зумовлена органічною єдністю його прози та поезії. поетичну та прозову частини бунінського доробку об’єднує не лише ритміка. Підвищена емоційність, забарвленість змальованих картин певним настроєм, тонке відчуття краси, довершеність фрази, мелодійність мови, часте звертання до жанру ліричної мініатюри — всі ці характерні риси прози митця формувалися під впливом його досвіду у царині віршування. На нерозривність поезії та прози у художньому світі Буніна вказують також спільні теми та мотиви, які виявляють провідні особливості його художньої філософії. Це, зокрема, тема природи, яка є важливим засобом його філософсько-естетичного осягнення буття. Бунінські пейзажні замальовки здебільшого вміщені в перспективу вічності. її витворюють, зокрема, мотиви далини (образи дороги, степу, рівнини, моря, океану) та височіні (образи зоряного, сонячного та місячного неба). З життям природи у творах Буніна органічно поєднане й життя людини. Показовими щодо цього є слова героя автобіографічного роману «Життя Арсеньєва». Тому людське життя, як і життя природи, у зображенні І. Буніна часто справляє враження імпресіоністичних замальовок. Бунінські оповідання загалом видаються такими собі сторінками щоденника, в якому відбите все розмаїття людського буття. Наближеність письменника до імпресіоністичної естетики виявляється і в багатстві деталей, які передають зорові, слухові та нюхові відчуття. Як і природа, історичне життя у бунінських творах також осмислюється з позиції вічного, непроминущого. З цим пов’язана цікавість митця до культурного спадку загиблих цивілізацій, котрі зникли, але залишили по собі слід у свідомості людства. Так, зміст циклу дорожніх нарисів «Тінь птаха», над яким письменник працював у 1907-1911 рр., перебуваючи під враженням від подорожей до Туреччини, Греції та Єгипту, становлять описи зустрічей з тінями давніх епох. Ці нариси пронизані тугою за втраченими культурними цінностями минулого. У дореволюційній російській дійсності Бунін убачав завершення доби дворянської культури, розпад старого патріархального ладу. Ці настрої відбилися, зокрема, у творах «Антонівські яблука», «Новий шлях», «Сосни», що є своєрідними «епітафіями», сповненими туги за світом «дворянських садиб». Зосередженість на «вічних» питаннях, прагнення через миттєвості розкрити повноту життя позначилися також на бунінській концепції кохання. У розумінні письменника любов — це щаслива мить, що проливає світло на все життя людини, а водночас — одна з найбільших таємниць духовного буття. Загадковою, непідвладною раціональному поясненню постає у Буніна також жіноча вдача. «Є… жіночі душі, — писав він, — котрі завжди знемагають від якоїсь сумної жаги кохання і які саме через це ніколи й нікого не кохають. Є й такі, — як же засуджувати їх за всю їхню безсердечність, брехливість… Хто їх розгадає?» Саме таку жіночу душу І. Бунін змалював у новелі «Легке дихання». Твір розповідає про коротке, як спалах зорі, життя юної красуні Олі Мещерської. Особливої принади надають героїні природна жіночність, легкість та мінливість почуттів, що штовхають її до авантюрної гри з життям. Саме у цих якостях полягає таємниця загадкової влади Олі Мещерської над серцями закоханих у неї чоловіків; і саме ці риси призводять до трагічного фіналу її життя (дівчину застрелив її коханець, козачий офіцер, після того як вона раптом сказала, що «ніколи й гадки не мала кохати його, що усі її балачки про шлюб — саме лише глузування з нього) — Метафорою чарівливої вдачі стає у творі вираз «легке дихання», що на нього героїня оповідання натрапила у «переліку ознак » справжньої жіночності, наведеному в одній старовинній книжці: «Легке дихання! От воно якраз у мене є, — говорить Оля подрузі, — ти послухай, як я зітхаю, адже справді є?» Образ Олі Мещерської постає у новелі уособленням «безтурботної» жіночої природи. Увиразнюючи зв’язок таємничої вдачі героїні із світом, письменник вимальовує деталі, що створюють навколо Олі атмосферу «легкого дихання». Це — і замріяні спогади класної дами про Олю та її захоплені слова про «легке дихання»; і образ конвалій, що їх аромат героїня вдихає в кабінеті начальниці гімназії; і оповита подихами квітневого вітру Олина могила. У фінальних рядках твору образ дівчини немовби «розчиняється» в картині вічної природи. автор уникає моральних оцінок героїні. Однак із змісту стає зрозуміло, що небезпечна легковажність, визначила фатальну розвязку її життя.

Творчий шлях Буніна. Особливості ліричної прози, її зв’язок з його поетичною творчістю

Повернутись на сторінку Зарубіжна література

Комментарии закрыты.