Творчий шлях Шекспіра. Шекспір — останній геній доби Відродження.

Творчий шлях Шекспіра. Шекспір — останній геній доби Відродження.

Творчий шлях Шекспіра(1564-1616) . Шекспірівське питання. Проблематика та своєрідність драматургії. Останній геній доби Відродження.

Більша частина літературного доробку Шекспіра — п’єси, написані ним для театру, де він сам працював як актор. У трьох жанрах драматургії (комедії, трагедії та історичні хроніки) протягом свого життя він написав загалом 37 творів. Серед них найзнаменитіші: трагедії «Ромео і Джульєтта», «Гамлет», «Отелло», «Король Лір» і «Макбет»,а т акож дві поеми і 154 сонети. «Шекспірівське питання» полягає в тому, що за 1585-1592 рр. у історичних документах немає жодних відомостей про Вільяма Шекспіра. Отже, доводиться лише гадати, як він прожив цей час і чому вирішив стати актором, що досить незвично для людини його суспільного становища, до того ж батька трьох дітей. Тим часом уже з 1592 р. у літературно-театральному світі Лондона виникає інтерес до актора і поета Шекспіра. У 1590 р. Шекспір вступив до лондонської трупи Джеймса Берберджа, що також був родом зі Стретфорда-на-Ейвоні та очолював трупу до 1599 р. У тому ж році в Лондоні почав діяти театр «Глобус», а очолили його люди, коштом яких, очевидно, й був він побудований, їм же надходив прибуток від вистав. Фактично Шекспір був першим великим письменником, який заробляв на прожиток літературною працею, будучи матеріально зацікавленим в успіху своїх п’єс. Він помер 23 квітня 1616 р. Шекспір віддавав перевагу легендарним або історичним сюжетам, освяченим авторитетом старовини. Такі сюжети підходили для трагедій. Шекспір і його сучасники брали сюжети з античних міфів, з античної або вітчизняної історії, з легендарного минулого. Більше буденного життя і менше «легендарності» було в комедіях. Зате в них було багато неймовірних пригод, дивовижних збігів, разючих випадковостей, чудес, фантастики. Щоб зрозуміти твори Шекспіра, намагайтесь: визначити, яку життєво важливу мету ставить перед собою персонаж (1); уважно простежити, за допомогою яких вчинків він її здійснює і хто йому допомагає (2); зробити висновок про результат його дій (3). Якщо у творі є всі ці три компоненти, перед нами — окрема сюжетна лінія. В різних п’єсах Шекспіра ми знаходимо від двох до п’яти сюжетних ліній. Шекспірівський персонаж наділений всіма рисами ренесансної людини. Він не стільки розмірковує, скільки діє. Прийнявши рішення, герой негайно приступає до його втілення в життя. У центрі шекспірівської п’єси — розкриття вчинків людини або здатності людини до активного вчинку. Простування до мети вимагає від героя виняткової концентрації волі, рішучості, мужності, пристрасті, напруження всіх фізичних і моральних сил. Найславетнішою трагедією Вільяма Шекспіра є п’єса «Гамлет, принц данський». Шекспір переплітає дві сюжетні лінії: лінію Гамлета, який ставить перед собою і намагається здійснити єдину важливу для нього мету — помститися за вбитого батька; і лінію короля Клавдія, для якого важлива мета — попередити будь-які дії Гамлета, спрямовані проти нього. Отже, це лінія справедливої помсти Гамлета і лінія злочинних дій короля проти Гамлета. Решта персонажів групується навколо Гамлета і Клавдія.

Трагедія написана з дотриманням цілої низки вимог, що висувалися до жанру так званої «трагедії помсти», а саме: інтриган обов’язково загине від власної інтриги, головний герой закохається в дочку свого ворога, а злочин буде розкритий за допомогою відтворення його точної копії у виставі мандрівних акторів.

Що ж створює враження уповільненого темпу подій п’єси? Це такий прийом композиції, як монологи — промови дійової особи, звернені до себе або до інших осіб. Гамлет у монологах аналізує свої переживання, дає оцінку своїм вчинкам. Роздуми людини про саму себе називаються рефлексією. Монологи Гамлета носять рефлексивний характер. Для людини, що занурюється в себе, навколишній час і простір ніби припиняють існування. Це враження і намагався передати Шекспір. Цим самим він підніс значення внутрішнього світу свого героя. Перші слова для Гамлетового монологу Шекспір знайшов у давньогрецького філософа Парменіда, в якого вони звучали так: «Чи бути чи зовсім не бути — ось тут розв’язання проблеми». Цей факт свідчив і про філософську обізнаність Шекспіра, і про його намір виділити прагнення Гамлета по-філософськи осмислити життя. Гамлет прагне усвідомити особисту відповідальність за вчинок — вбивство, не виправдовуючи його ні родовим звичаєм, ні кодексом честі, ні чужим авторитетом.

Вершачи навіть справедливу помсту, Гамлет розуміє, що піднімає руку на безцінний скарб — людське життя. Людина для нього не гріховна і не мізерна істота, як вчили у середні віки, а «окраса всесвіту», «вінець всього сущого», вона «шляхетна розумом», «безмежна хистом», «дією подібна до янгола, тямою — до божества». Після страшної ночі на башті Гамлет поспішає до Офелії. Проте дівчина навіть не спробувала з’ясувати, що коїться з принцом. Це було ще одне розчарування для Гамлета — в коханні та коханій. Офелія зрадила його, адже вона не зберегла таємниці свого почуття від інших людей.

Король почав діяти проти Гамлета ще до того, як принц дізнався про його злочин від Привида. Він не відпустив Гамлета у Віттенберг, щоб легше було наглядати за ним, а допомогти королю в цьому мали найближчі друзі принца. У другій дії вже виявляється трагізм самотності Гамлета. Він хоче знайти душевну підтримку, заспокоїтися серед близьких йому людей — матері, коханої, студентських друзів. Але з’ясовується, що через цих же людей діє король, пильно стежачи за принцом. Коло замкнулося. Тепер ми краще розуміємо і такі символи п’єси: холодний грудень, камінні мури Ельсінора, за якими загублено волю. Єдиний порятунок для Гамлета — приховувати свої справжні думки і почуття за маскою божевільного.Третя дія є вирішальною в трагедії. Обидва супротивники вже не приховують своїх намірів. Під час вистави акторів не тільки Гамлет остаточно переконався у вині короля, а й король зрозумів, що Гамлет знає про його злочин.Гамлет рішуче приступає до помсти; зі свого боку, й король вживає рішучих заходів, аби вбити Гамлета. Момент драми, коли у стосунках персонажів відбувається важлива зміна, що відкриває шлях до розв’язки, називається перипетією (від грецького «несподіваний поворот»). Після вистави, коли «маски скинуто», Гамлет стає весь як стиснута пружина. Він розуміє, що й король тепер поспішатиме позбавитися його. Гамлет не хоче вбивати короля, коли той молиться в каплиці, але через кілька хвилин спрямовує проти нього свою зброю, та замість короля гине Полоній. Так само остаточно з’ясовуються стосунки з іншими, найдорожчими для Гамлета людьми — з коханою і матір’ю. Із затаєною ніжністю звертається до Офелії Гамлет, перериваючи свої смутні думки про смерть; сухо та офіційно звучить після цього її звертання до Гамлета. А намір дівчини повернути листи та подарунки виводить принца з рівноваги, і він починає говорити з нею зухвало і різко. Гамлет віддає належне багатьом цнотам Офелії: вона скромна й гарна, щира й чесна, розумна й добре вихована. Однак їй не вистачає сили волі, самостійності в думках та рішеннях. А саме таку людину хоче бачити коло себе Гамлет у годину тяжких випробувань. Краса і цнотливість — невіддільні чесноти Офелії, але у складній життєвій боротьбі не лише вони служать опорою людині. Ні з Офелією, ні з матір’ю йому не вистачає щирих стосунків; він хоче, щоб його сприймали насамперед як людину. В цій холодності з боку оточення ще одна риса трагічного становища Гамлета. У четвертій дії геніальний драматург послідовно розгортає комічні і трагічні події. Ми дізнаємося про те, чого не знає Гамлет: про зрадницький план убити його. Нещастя з Офелією трапилось за відсутності Гамлета. Напруження п’ятої та шостої сцен створюється додатково тим, що ми ще не знаємо, як склалася доля висланого в Англію принца. Записка від нього, яку читає король, не прояснює всіх обставин того, що з ним відбулося, а лише посилює напруження. Гробокопи в єлизаветинському театрі належали до комічних образів. Розмова Гамлета з одним із них відбувається в комічному стилі. Але цей комізм посилює трагічне напруження дії. Адже глядачеві відомо те, чого ще не знає Гамлет: могила призначена для його коханої. Розмова з гробокопом на кладовищі в день похорону Офелії свідчить, що шлях розчарування Гамлета в житті довершено. Месник втратив вищий сенс помсти. Він може покарати зло людське, але ж у світі, як він вважає, панує вище зло — смерть. Гамлет втратив те, заради чого варто було жити: кохану, друзів. Тепер тільки обов’язок перед батьком, слово честі примушує його довершити помсту. Ось чому, хоча помста звершена наприкінці п’єси, зло не покаране. Гамлету не вдалося здійснити свою головну мету.

Творчий шлях Шекспіра. Шекспір — останній геній доби Відродження

Повернутись на сторінку Зарубіжна література

Комментарии закрыты.