Творчість Т. Манна. Ідейний зміст та художні особливості новели «Маро і чарівник»

Творчість Т. Манна. Ідейний зміст та художні особливості новели «Маро і чарівник»

Томас Манн (1875—1955) — німецький письменник, автор романів, новел, есе, лауреат Нобелівської премії. У його творчості віддзеркалилися найболючіші проблеми XX ст., осторонь яких письменник ніколи не стояв. Вже роки Першої світової війни стали для письменника «роками жаху», коли «разом із своїм народом» він мусив пройти «тяжкий шлях». Німецький письменник, один з найзначніших прозаїків XX ст. У німецькій літературі Т. Манн став творцем реалістичної інтелектуальної прози, майстром філософського роману; створені ним характери вирізняються досконалістю психологічних характеристик. Осердям творчості Т. Манна є антитетична тема: бюргер — митець. Томас Манн народився 6 червня 1875 року у портовому місті Любек, що на півночі Німеччини. Він був другим сином заможного торговця збіжжям, міського сенатора Йогана Генріха Манна і Юлії Брунс, доньки німецького плантатора із Бразилії. У 1893 році, після смерті батька Томас разом з матір’ю і сестрами переїхав до Мюнхена, де почав працювати у страховому агентстві. Протягом 1895—1896 років навчався у Вищій школі. Манн став засновником і постійним автором літературно-художнього журналу «Весняна гроза». Після мандрівки до Італії (1896-1898), (1898-1899), року військової служби І публікації перших новел письменник у 1901 році випустив у світ роман «Будденброки». У цьому творі, що здобув світову славу, на прикладі трьох поколінь родини Будденброків письменник розробляє характерну для усієї своєї творчості тему протиставлення бюргера і митця. Складність і суперечливість взаємин між життям творчістю відтворена у ранніх новелах Т. Манна, з-поміж яких вирізняються «Трістан» (1902), та інші. Першу світову війну Манн, захопившись політичного риторикою, схвалював і захищав. Він критикував пацифістів і прибічників суспільних реформ, виступав на захист німецького національного духу. Втім, після вбивства міністра закордонних справ Вальтера Раденау (1922) письменник відмовився від своїх попередніх поглядів і став переконаним борцем за республіку і демократію. Після війни Манн знову повертається до художньої творчості, і у 1924 році з’являється «Чарівна гора» — роман нового типу, в центрі якого перебувають не події, а розвиток зіткнення ідей. Історія молодого інженера Ганса Касторпа, який приїхав у санаторій відвідати батька і сам став пацієнтом, перетворилася на історію ідейних конфліктів, історію осмислення філософських і соціальних концепцій епохи. У 1929 році Манн став лауреатом Нобелівської премії з літератури передусім за великий роман «Будденброки», що став класикою сучасної літератури — в 1933 році емігрував у Швейцарію, оселившись неподалік від Цюріха. Через три роки нацисти позбавили письменника німецького громадянства, і в 1938 році сім’я Маннів переїхала у США. Протяом трьох років Томас Манн читав лекції з гуманітарних дисциплін університеті. У 1947 році він став громадянином С’ША. З 1941-го до 1952 р. письменник жив у Каліфорнії, писав твори, а також був консультантом з німецької літератури у бібліотеці Конгресу США. Серед творів, написаних Майном в еміграції, слід відзначити історичний роман про Гете — «Лотта у Веймарі». У цьому значному, художньо сміливому творі письменник описує лише один ранок у житті великого поета, але змальовує його у «потоці свідомості», у складній круговерті почуттів, спогадів, найрізноманітніших вражень від зіткнення з реальністю. Останнім твором Т. Манна став роман «Пригоди авантюриста Фелікса Круля» (1952) — сповідь нацистського художника, який підштовхує суспільство у полон небезпечних ілюзій. 80-річний Манн помер у Цюріху у 1955 році. » Війна посилила відчуття, що у світовій історії почався епохальний злам. Виразом цих тривожних роздумів стала й новела «Маріо й чарівник», яка вийшла друком 1930 року. В алегоричній формі письменник викриває антигуманну сутність фашизму, який вводив в оману мільйони його співвітчизників. Сам Т. Манн визначав цей твір як «повість, що народилася експромтом». Вже на перших сторінках автор створює образ сучасної дійсності. Маріо і чарівник» Новелу «Маріо і чарівник» Томас Манн написав у 1929 році. Перервавши на час літніх канікул роботу над романом «Йосиф і його брати «, письменник, за його словами, «вирішив зайнятися роботою, що не вимагала ніякого апарату і яку можна було в повному розумінні слова «черпати з повітря». Так, саме «з повітря», і повітря не тільки італійського, але й німецького, — хоча спершу новелу «Маріо і чарівник » заборонили в Італії, — «матеріалізувалася » ця, як згодом сказав про неї автор, «вкрай насичена політикою історія, внутрішній зміст якої складає психологія фашизму і психологія «свободи «.

Усе, що описано в оповіданні «Маріо і чарівник», за єдиним винятком, Томас Манн бачив насправді, коли у 1926 році, разом із дружиною і молодшими дітьми, проводив канікули в Італії, — і «боротьбу національних прапорів «, і атмосферу «нервової напруженості», і «оборонця національної гідності та моралі «в капелюсі, і горбаня-гіпнотизера, що змусив танцювати під ляскання своєї нагайки якогось «пана з Рима «, і офіціанта Маріо, якого цей моторошний фокусник змусив поцілувати себе, навіявши хлопцеві, що перед ним — кохана дівчина. В дійсності не було лише одного — «жахливого, фатального кінця «. Насправді Маріо не стріляв у Чіполлу. Наступного дня після привселюдного приниження кельнер, як звичайно, виконував своїобов язки і навіть захоплювався майстерністю фокусника. Але коли Томас Манн розповів удома про принизливий для Маріо атракціон гіпнотизера, старша дочка письменника кинула фразу, що, власне, і зробила ці італійські враження новелою: «Я б не здивувалася, якби Маріо його застрелив «. Репліка дочки об’єднала задушливу атмосферу націоналістичної пихи і зловісне мистецтво придушення волі в нерозривне ціле, у кристал художнього задуму. При такій, переосмисленій з погляду моральної необхідності, розв’язці — пострілі Маріо — поведінка «добродія з Рима «видавалася альтернативою активного спротиву нарузі над людською гідністю. «Добродій з Рима «заявив, що готовий стати піддослідним гіпнотизера, але тільки — зберігаючи за собою свободу волі, тобто внутрішньо борючись проти будь-якого навіювання, — але, врешті-решт, підкорився гіпнозові, точнісінько так само, як і ті, хто не ставив такої умови. «На скільки я зрозумів, — зауважує оповідач, — римлянин програв через те, що стояв на позиції цілковитого заперечення. Видно, самого тільки небажання замало, щоб надати нам духовної сили; надовго ми не заповнимо життя тим, що не хотітимемо чогось робити; не хотіти чогось і взагалі нічого вже не хотіти, а все ж виконувати необхідне — мабуть, надто близькі поняття, щоб від них не постраждала ідея свободи». На момент опублікування новели, у 1930 році, коли націонал-соціалістська, гітлерівська партія одержала під час виборів до рейхстагу чотири з половиною мільйона голосів, ці слова справді мали важливий політичний зміст. Вони звучали як попередження німецькому бюргерству, як прогноз принизливих наслідків консервативної замшілості, як застереження від тієї «угоди з дияволом «, якою видавалося образному мисленню Томаса Манна панування фашизму в Німеччині. Новела «Маріо і чарівник» передбачила багато чого — і еміграцію Томаса Манна з країни гітлерівської диктатури, і його заклики в середині тридцятих років до «войовничого гуманізму «, «гуманізму в крицевому об-ладунку», і його пристрасну публіцистику часів Другої світової війни. У невеликому за об’ємом творі Т. Манн відтворив тривожну атмосферу 30-х років, просякнутих фашистськими ідеями. За прикладом «гіпнотизера» легко прочитується образ «сильної особистості», яка жадає влади над усім світом. Манн художньо достовірно розкрив механізм загадкової влади такої особистості над натовпом, поставив важливі етичні питання морального вибору, відповідальності за свої вчинки, можливості перемоги гідності й розуму над «надлюдськими» ідеологіями.

Творчість Т. Манна. Ідейний зміст та художні особливості новели «Маро і чарівник»

Повернутись на сторінку Зарубіжна література

Комментарии закрыты.