Тема втраченого покоління в літературі 20 ст. Антивоєнний пафос у творах письменників Е.-М. Ремарка, Е. Хемінгуея

Тема втраченого покоління в літературі 20 ст. Антивоєнний пафос у творах письменників Е.-М. Ремарка, Е. Хемінгуея

XX століття увійшло в історію не лише як пора визначних звершень і досягнень у різних сферах людської діяльності, а й як епоха жорстоких воєн, що вплинули на розвиток суспільства. Невипадково, що темі антигуманної війни присвячено чимало літературних творів у різних країнах світу. Вагому частину творчого доробку німецького письменника Еріха-Марії Ремарка (1898-1970) становлять твори про трагедію «втраченої генерації» (покоління молодих людей, які стали жертвами безглуздої Першої світової війни): «Повернення» (1931), «Три товариші» (1937). А такі його романи, як «Життя у позику» (1959), та ін. присвячені темі страждань і поневірянь німців-емігрантів у роки Другої світової війни. Антимілітаристське та антифашистське спрямування мають романи письменника «Іскра життя» (1952). Усі його твори об’єднує пафос ненависті до війни, її жахів, віра в торжество людського духу, перемогу над мерзенним світові зла. Роман «Три товариші» — це своєрідна трилогія про долю «втраченої генерації». У романі «На Західному фронті без змін» автор змальовує моторошні звуки бою і неймовірну тишу перед ним, показує людину з її страхом, стражданнями і переживаннями. У жорстокій битві немає переможців і переможених, а є тільки жертви. Розкриваючи жахливу безглузду сутність кривавої бійні, Ремарк в експресіоністській манері, часом навіть натуралістичне, змальовує її будні. Смерть тут іноді жаданіша від життя, проте герої Ремарка за будь-яких обставин зберігають даровану Богом силу духу, яка не дозволяє їм перетворитися на звіра, допомагає зберегти в собі Людину. Долю колишніх фронтовиків після війни змальовано в романі «Повернення». Страхітливою і потворною постає перед героями твору повоєнна дійсність. Розпач, відчай, страх перед жалюгідним існуванням огортають душі тих, що вижили в пеклі війни. Дружба, що берегла під час лихоліття, у мирний час вже не має того значення для колишніх фронтовиків. Декого з них не полишає відчуття страху і самотності, що призводить часом до самогубства, а деякі стають покидьками суспільства. Та все ж роман пройнятий оптимізмом: людина, незважаючи на жахи війни, не втрачає віри в торжество добра.

Письменник відверто говорить про страшні злочини фашистів проти людства, тому що тільки правда зможе допомогти німецькому народові усвідомити власний гріх перед світом. І Ремарк вірить у свій народ, у те, що він знайде сили скинути з себе облуду фашизму, адже зло не може довго жити, і йому настає «час помирати». З-поміж творів Еріха Марії Ремарка на антивоєнну тему вирізняється роман «Три товариші», в якому письменник розглядає проблему «війна і людина» в нетрадиційному для нього дусі. Автор переносить свою увагу з «втраченої генерації» взагалі на конкретну людину з цієї генерації — розтоптану, занапащену війною, але не зламану духовно. «Три товариші» — роман теж про війну, але вже ту, яку ведуть колишні фронтовики з жахливою дійсністю міжвоєнних десятиліть, війну особисту — зі своїм «я». Автор глибоко проникає в душу колишнього соддата-фронтовика, світ його переживань. Жертви війни, колишні фронтовики, прагнуть знайти своє місце в цьому жорстокому світі. У центрі твору- розповідь про життя трьох товаришів-фронтовиків під час економічної розрухи та інфляції. Трьох героїв — Роберта Локампа, Отто Кестера і Готфріда Ленца — пов’язує глибока чоловіча дружба, яку вони зберегли з окопних часів. Вони всіляко намагаються вижити у світі злиднів, морального бруду, лицемірства. Тому роман «Три товариші» став гімном міцній чоловічій дружбі, яка допомагає вижити в хиткому повоєнному світі. Війна, або точніше, людина на війні і людина, що повернулася з війни, але несе в собі її невиліковні сліди, стали однією з найважливіших тем і у творчості американського письменника Ернеста Хемінгуея (1899-1961). Тема людини, що повернулася з війни, цілої генерації, фізично й морально скаліченої війною, у повну силу зазвучала в першому романі цього письменника — «Фієста». Письменник показав у ньому трагедію спустошеності, бездуховності буття «втраченого покоління», що пройшло крізь пекло війни. Тема незахищеності людського щастя стала центральною в романі «Прощавай, зброє!» (1929), в якому Хемінгуей знову звернувся до теми «втраченого покоління», викинутого війною в життя без ідеалів і надії. У цей роман письменник вклав усю свою ненависть до безглуздої й антилюдяної війни. Жорстокість цієї бойні стає особливо відчутною, коли в атмосфері крові й страждань розквітає світле почуття кохання між героєм та героїнею. Це кохання пройняте передчуттям трагедії. Герой роману лейтенант Фредерік Генрі стільки пережив, побачив, втратив, що вирішив «забути про війну» й укласти «сепаратний мир»: він дезертирував з діючої армії. Генрі намагається знайти порятунок в особистому щасті з Кетрін, яку кохає щиро й віддано. Але смерть Кетрін позбавляє Генрі всього. Твір гнівно засуджує війну як явище антилюдяне у своїй основі, спрямоване проти всього сущого на землі, як кривавий спосіб розв’язання проблем, жодна з яких нічого не варта порівняно із життям людини. Під час громадянської війни в Іспанії Е. Хемінгуей був військовим кореспондентом (1937-1940). Ці враження стали поштовхом до написання творів у яких письменник порушив проблему відповідальності кожної людини за долю всього людства. У роки другої світової війни Е. Хемінгуей особисто брав активну участь у воєнних діях, а в післявоєнний період написав роман «За рікою, в затінку дерев» (1950), у якому знову чітко прозвучала антивоєнна тема. Тому будь-яку війну герої, як і автор, вважають антигуманною справою, що суперечить людській природі й несе із собою зло.

Як відомо, писати про війну можна, дивлячись на неї очима історика, генерала або — очима рядового. Письменники, про яких ідеться, зображували її так — очима солдата, окремої людини, очима тих, хто на своїх плечах виніс неймовірні труднощі воєнних років. Перша імперіалістична війна 1914—1918 рр. була жахливою. Хоча тим, хто має уявлення про Другу світову, Перша здавалася не такою страшною. Та, Як вважають дослідники, що 1 світова не поступається наступній, а у чомусь навіть її перевершує. Ознакою таких наслідків було явище, яке дістало назву «втраченого покоління». Декому війна 1914 року, особливо спочатку, уявлялася «священною битвою» чи то за «германську культуру», чи то за «європейську демократію», тому набула штучного, героїзованого ореолу. А згодом виявилося, що це не що інше, як цинічна гризня можновладців за переділ світу, за ринки збуту, сфери впливу. патріоти розбились об скелю насильства й смерті. Натомість з’явилися зневіра, безнадія, спустошеність, марнота сподівань. Наслідком цього і була поява нової ґенерації — «втраченого покоління», а згодом і літератури про нього. Письменники, які започаткували цю літературу, особисто належали до «втовченого покоління»: вони як і персонажі їхніх творів, брали участь у тій війні постраждали від неї. Саме тому оповідь в їхніх романах і повістях ведеться першої особи — від особи героя, який чимось схожий на автора, наділений його рисами характеру. Найчастіше — це сповіді, глибокі особисті переживання. Слід зазначити,настрої літераторів, виразників думок «втраченого покоління», не пов’язані залежністю до переможців чи переможених: існує перегук між творами американ: Френсіса Скотта Фіцджеральда й Ернеста Хемінгуея, німця Еріха Марії Ремарка, й австрійця Йозефа Рота. Таким чином, цілком правомірним буде проведення компаративного аналізу, творів про війну Е. Хемінгуея (американця за походженням — отже, переможця, та Е. М. Ремарка (німця за походженням — отже, переможеного).

 

Компаративний аналіз романів «Прощавай, зброє» Е. Хемінгуея та «На Західному фронті без змін» Е. М. Ремарка

У цих творах, написаних 1929 року, зображено війну й показано, що, зробила з людиною, яка потрапила в її полум’я. Пауль Боймер, головний герой роману Ремарка, і Фредерік Генрі, хемінгуеєвський герой, пішли на війну добровольцями. Пауль, по-дитячому вірячи в усе що йому говорили про «німецьку культуру», и винятковість, про німецький гуманізм, вірячи своєму учителю Кантореку, їде на фронт захищати «німецьку цивілізацію)Американський же студент, який приїхав до Італії вивчати архітектуру (мріє стати архітектором — чи не правда: одна із наймирніших професій?), добровільно стає під італійські прапори, щоб захищати демократію. Отже, ця війна кожному з них здавалася «священною битвою». Але що могли важити будь-які слова, будь-які ідеї перед усім потворним розмаїттям щоденних, щогодинних безглуздих смертей, каліцтв, страждань — чоловіків, юнаків, майже хлопчиків? Весь жах війни ,Усе це бачив на власні очі ремарківський герой. Порівняймо ці жахливі картини із фронтовими враженнями Генрі, героя роману Хемінгуея «Прощавай, зброє!»«То був Пассіні, і коли я доторкнувся до нього, він скрикнув. Він лежав ногами до мене, і в мигтінні світла і темряви я побачив, що обидві вони розтрощені над колінами. Одну геть відірвало, а друга трималася на сухожилках та подертій холоші, і той оцупок сіпався і згинався, неначе жив окремим життям».«…Він лежав на слизькому укосі ногами донизу, і за кожним уривчастим віддихом із рота в нього випливала кров… Куля влучила в потилицю, пройшла навкоси вгору і вийшла під правим оком. Поки я намагався затулити ті два пробої,, він помер». Складається враження, що Хемінгуей і Ремарк надміру захоплюються натуралізмом, зображуючи картини війни. Але інакше не міг писати той, хто пережив це страхіття, не можна було прикрашати, глянцювати війну, адже це величезна трагедія людини .Можна навести ще багато уривків з обох творів, що свідчать про злочинний і антилюдяний характер війни, проте найпереконливіше здичавіння людини на війні передає ремарківський стилістичний прийом градації ознаки. «Ми стали черствими, недовірливими, безжальними, мстивими, брутальними…»;«…коли ми потрапляємо в зону, де починається фронт, то стаємо напівлюдьми-напівтваринами»;«Ми перетворились на небезпечних звірів»;«…Ми біжимо, підхоплені тією хвилею, вона несе нас, вона перетворює нас на нелюдів, на. бандитів, убивць, мені навіть здається на дияволів. …Якби серед тих, хто наступає, був твій батько, ти не вагаючись, кинув би гранату і йому в груди». Як бачимо, градація ознаки — один із найдієвіших прийомів створення художнього образу, велику трагедію людства, нездатного протистояти агресивності можновладців, які через свою обмеженість та жадобу до грошей і влади нацькували один на одного нароПауль Боймер, побувавши у відпустці, відчув самотність, непричетність до всього, що діється. Він хоче повернутися в минуле, відчути себе таким., яким був на війни. Але його охоплює страшне почуття відчуження..Довгі роки ми одне одного вбивали, це стало нашою першою професією у житті. Все, що ми знаємо про життя, зводиться до одного — до смерті. Що ж буде потім? І що буде з нами? Так з’явилися ті, кого згодом назвуть «втраченим поколінням». Вони зрозуміли всю безглуздість, злочинність і антинародність війни. А Фредерік Генрі, немовби збагачений життєвим досвідом Пауля Боймера, дезертиром, залишає зброю і втікає з коханою до нейтральної Швейцарії. І теї навколишній світ його, здається, анітрохи не обходить, він повністю віддаєт своєму почуттю до Кетрін, піклуванням про неї, мріє стати батьком. Але щастя його недовге — Кетрін помирає під час пологів, гине й дитина. Навколо ньго утворилася порожнеча. Життя втратило сенс. Істинна причина дезертирства Генрі не у страхові перед смертю, а в усвідом ленні того, що нічого важливішого І ціннішого за людське життя, прості людські почуття під цим небом немає. І в цьому гуманізм й оптимізм твору Хемінгуея,. У романі Ремарка «На Західному’ фронті без змін» утверджуються ті самі цінності, хоча й за допомогою іншої системи художньо обґрунтованих доказів. Загинув головний герой… Загинув за кілька тижнів до закінчення війни, у фронтові будні, коли не буває вирішальних битв, що спричиняють великі людські втрати. Але хіба цінність людського життя залежить від того, гине солдат у числі десятьох, чи серед сотні тисяч? Хіба залежить від цього горе рідних і близьких? Загинула молода людина, неординарна особистість, ніжний син, справжній товариш — а світ навіть не помітив цієї смерті, адже «На Західному фронті без змін*. Знецінення людського життя на війні свідчить про антилюдяність, антигуманність «священних битв». І саме це багато у чому визначило характер розвитку літ у 30 роки 20 ст. ще одним із чинників. Який вплинув на розвиток літ. цього періоду стало виникнення тоталітарних режимів-наслідок-антиутопія, як літ жанр.

Тема втраченого покоління в літературі 20 ст. Антивоєнний пафос у творах письменників Е.-М. Ремарка, Е. Хемінгуея

Повернутись на сторінку Зарубіжна література

Комментарии закрыты.