УЇЛЬЯМ ФОЛКНЕР. Життєвий і творчий шлях. Аналіз творчості та творів

УЇЛЬЯМ ФОЛКНЕР. Життєвий і творчий шлях. Аналіз творчості та творів. Зарубіжна література

УЇЛЬЯМ ФОЛКНЕР (1897—1962)

Американські піонери, шотландці за походженням. Фолкнери до громадянської війни між Північчю і Півднем були землевласниками і рабовласниками. Уїльям Фолкнер народився в Оксфорді, типовому місті американського Півдня. І як старший син, був названий на честь діда — Уїльяма Фолкнера, людини активної, підприємливої, обдарованої.

Про Фолкнера-письменника заговорили на межі 20—30-х років, коли вийшли друком романи «Сарторис» та «Шум і лють». Письменник пояснював: «По-чинаючи з «Сарториса», я відкрив, що моя власна крихітна поштова марка рідної землі варта того, щоб писати про неї, що мого життя не вистачить, щоб вичерпати цю тему… я створив власний космос». Так на літературній карті з’явилася нова країна — вигаданий округ Йокнапатофа, що в перекладі з мови одного з індіанських племен означає: «Тихо тече вода по рівнині». Тут, в Йокнапатофському окрузі, що його автор розташував десь на півночі штату Міссісіпі,— місце дії майже всіх творів письменника, а час дії — з двадцятих років минулого століття до другої половини сорокових років століття нинішнього.

Фолкнер накреслив карту Йокнапатофи (як і Стівенсон свій острів Скарбів). На півночі округу протікає річка Теллахетчі, на берегах якої оселилися нащадки двох індіанських вождів, на півдні розташоване селище Французова Балка. Тут колись жили старий Білл Уорнер з дочкою — красунею Юлою, сюди ж прибули Сноупси. Посередині округу — головне місто Джефферсон, де зіткнулися інтереси де Спейнів, Компсонів, Сарторисів, Сатпенів. Усі ці люди — нащадки рабовласників, а також фермери, адвокати, ремісники, дроворуби, білі і чорні — починають знайомитись один з одним, сваритися, закохуватися, заводити друзів, наживати ворогів. Кожна нова людина одразу потрапляє в особливий світ із заплутаними зв’язками, з нерозв’язаними проблемами минулого, що тяжіють над сьогоденням.

Історія Компсонів, Сарторисів, де Спейнів, Маккаслінів простежується письменником впродовж кількох поколінь, хоч принципу хронікальності Фолкнер і не дотримується. Тому його розповідь не має ні початку, ні кінця. Персонажі, які переходять із твору в твір, надають цій нескінченній розповіді художню цілісність (такий художній прийом розробив Бальзак — автор «Людської комедії»). Усе написане зрілим Фолкнером складає один великий твір — сагу про американський Південь.

На сторінках фолкнерівських творів постає особлива атмосфера американського Півдня і його трагедія, витоки якої, на думку письменника, у згубній владі грошей, у хибній ідеології расової повноцінності одних — білих і неповноцінності інших — негрів.

Справою чи не всього життя Уїльяма Фолкнера стала його трилогія про Сноупсів: «Сільце» (1940), «Місто» (1957), «Особняк» (1959). Дія трилогії розгортається у 1900 — 1907 роках, місце дії — Французова Балка, нині занехаяна, а колись процвітаюча плантаторська садиба.

Найповажнішою людиною в цьому замкненому світі був Білл Уорнер — «землевласник, лихвар і ветеринар». Це новий хазяїн американського Півдня, який замінив Старого Француза, представника рабовласницької аристократії, після перемоги Півночі над Півднем в роки громадянської війни.

Повільно тягнеться в селищі життя; влітку — тяжка праця, взимку — нудне неробство. Та все ускладнюється з появою у Французовій Балці клану Сноупсів — нових людей на американському Півдні. За головою роду, конокрадом і підпалювачем, з’явилися й інші Сноупси — мстиві голодранці. Особливо чіпким виявився син старого Сноупса — пронозливий шахрай Флем. Шантажем він домігся місця прикажчика в крамниці Уорнерів, а потім став зятем Білла. Він проліз в цю родину, погодившись одружитися з вагітною від іншого Юлою, а у посаг за нею він одержав садибу Старого Француза. Згодом, скориставшись із чуток про скарби, які ніби закопані у садибі, Флем підкинув кілька золотих у землю і продав маєток утридорога. Розбагатівши у такий спосіб, Флем Сноупс із красунею дружиною і дівчинкою Ліндою, яку вважають його донькою, вирушає до Джефферсона, головного міста округу. Так закінчується перший роман трилогії.

В романі «Місто», дія якого відбувається з 1908 по 1926 рік, розповідається про те, як Флем робить кар’єру в Джефферсоні. Спочатку він обернув собі на користь те, що Юла була коханкою першої людини міста — президента банку де Спейна: той зробив його доглядачем електростанції. Згодом Флем його шантажує, змушує піти у відставку, залишити місто і посідає почесне місце вигнанця — аристократа. Юлу ж він доводить до самогубства.

У третій частині трилогії, в романі «Особняк», дія якого відбувається у 30—40-х роках XX століття, Флем — на вершині буржуазного Олімпу. Вдень він сидить у кріслі президента банку, ввечері — в найкращому будинку міста. Проте в останньому романі зло нарешті покаране: Флема вбиває його родич Мінк Сноупс.

Флем Сноупс — фолкнерівський антигерой. Його основні риси — відсутність найменших ознак людяності, хитрість, підступність, безмежна жадібність, надзвичайно низький інтелектуальний рівень. Флем, на відміну від усіх, хто його оточує, не має жодної з людських слабостей. Для нього не існують норми моралі; у нього немає жодної пристрасті, яка б переборола головну мету його життя — робити гроші. Жінки його не цікавлять; він, у зображенні Фолкнера, — істота без статі (шлюб Флема з Юлою був фіктивним).

Фолкнерівський «головний Сноупс», як і всі його родичі, є виразником «сноупсизму». Поняття сноупсизму у Фолкнера — це комплекс агресивних, руйнівних сил. Сноупсизм у трактуванні письменника — явище біологічне. Цим пояснюється та увага, яку Фолкяер приділяє фізичній неповноцінності Флема, ідіотизмові Айка, маніакальній пристрасті до вбивства Мінка (саме так трактується злочин Мінка в першому романі трилогії). Але сноупсизм є також моральним явищем, адже саме в моральній сфері викриває Фолкнер шахрая Флема і його численну рідню. Врешті-решт сноупсизм постає як символ сліпого накопичення капіталу, а також як система придушення особистості, що пов’язується в романі «Особняк» із фашистською ідеологією і практикою.

Такі герої, як Гевін Стівенс, його племінник Чардз Маллісон, Володимир Кирилович Ретліф, яких автор називає «крихітним осередком ідеалістів», протиставляються сноупсизму в усіх його проявах і формах. Через сприйняття цих благородних героїв письменник подає основні події трилогії.

В останньому романі — «Особняк» — з’являється новий у творчості Фолкнера герой — активний борець проти сноупсизму, завдяки якому світ Йокнапатофи розширюється і життя героїв пов’язується з найважливішими подіями століття — громадянською війною в Іспанії, другою світовою війною, політичною ситуацією у Сполучених Штатах Америки періоду «холодної війни» та маккартизму. Цей зв’язок Йокнапатофи із широким зовнішнім світом встановлюється в романі через Лінду. Разом із чоловіком — комуністом вона брала участь у боротьбі з фашизмом в Іспанії. Там вона втратила свого коханого, а її саму було контужено. Повернувшись до Джефферсона, Лінда хоче займатися освітою негритянських дітей, але через шалений опір расистів її плани залишилися нереалізованими.

Під час другої світової війни Лінда іде працювати на корабельню, щоб «будувати транспорт для Росії. Фолкнер вбачає витоки трагедії Лінди в тому, що у повоєнній Америці «для лицарів не залишилося ані турнірів, ані драконів», тобто немає ґрунту для боротьби, адже навіть фіни — комуністи в еміграції розбагатіли. Надзвичайно важливо, що автор увів у роман «Особняк» теми антифашизму й комунізму як такі, що характеризують добу. Це надало історичної масштабності оповіді. Ненавидячи сноупсизм, письменник не міг не симпатизувати мріям своїх героїв «створити людські умови життя», але він не визнавав ніяких тоталітарних режимів, про що свідчать його виступи у пресі.

Роман закінчується покаранням Флема. Так Фолкнер втілює свою мрію про знищення огидного явища — сноупсизму. Чи означає такий фінал торжество добра? На похороні «головного Сноупса» Гевін Стівенс побачив цілу групу Сноупсів. «Вони схожі на вовків, які прийшли подивитись на капкан, де загинув вовк сильніший, вовк — голова, вовк — ватажок, вовк — хазяїн». Сноупсів винищити неможливо, боротьба з ними безглузда.

Фолкнера часто називають «Бальзаком американського Півдня». Якщо Хемінгуей створив так званий «телеграфний стиль», надзвичайно стислий, лаконічний завдяки підтексту, то стиль Фолкнера, навпаки,— важкий, повільний, навіть млявий. На запитання, чому він пише такими довгими фразами, письменник відповів, що хоче вмістити на кінчику пера теперішнє і минуле. Фолкнер вважав, що сучасне для людини означає небагато, оскільки живе вона не стільки сього-денням, скільки минулим, яке має для неї справжню цінність. Тому людина постає у Фолкнера єдиним цілим — і породженням, і продовженням свого минулого Цим і пояснюється прагнення письменника зібрати, сконцентрувати в одній фразі минуле і сучасне.

Герої Фолкнера статичні, однопланові, нерідко тяжіють до символів. Так, Флем зосереджує в собі відразливі якості, зумовлені гонитвою за грошима. Юла — втілення плотського жіночого начала, Мінк — темної ненависті, викликаної злиденним життям. Лінда символізує самовіддане служіння ідеї, вірність у коханні.

Характери своїх героїв письменник розкриває по-різному. Тих, які близькі йому за своїм внутрішнім світом, яким він співчуває, він прагне показати через розкриття їхнього внутрішнього світу. Основним засобом психологічної характеристики таких героїв, як Ретліф, Гевін Стівенс, Мінк, стає «потік свідомості». Створюючи образи негативних героїв, Фолкнер не звертається до психологічного аналізу, навмисне позбавляє «потоку свідомості» Флема Сноупса, підкреслюючи цим його духовну убогість. Образ Флема розкривається в його вчинках, без їх психологічної мотивації, а також через сприйняття інших персонажів і за допомогою авторського коментаря, здебільшого іронічного характеру.

Фолкнер часто подає події чи факти в різних часових і психологічних ракурсах, тобто одна і та сама ситуація відтворюється кількома оповідачами. Коли в романі «Сільце» про вбивство Мінком фермера Хьюстона повідомляє оповідач, воно сприймається читачем як маніакальна жорстокість. Коли ж в романі «Особняк» подається ця подія через сприйняття Мінка, вона сприймається як помста. Таке постійне повернення до вже описаного створює ілюзію руху, розвитку в романах Фолкнера і водночас зумовлює ускладненість його художньої манери.

Фолкнер утверджував ідеї доброти і людяності. Як основний принцип, як гасло усієї творчості Фолкнера сприймаються його слова: «Єдина школа, до якої я на-лежу, до якої я хочу належати,— це школа гуманістів».

Широка палітра мистецьких експериментів і пошуків зумовила надзвичайно багату жанрову картину в літературі XX століття: роман — епопея з рисами соці-ально-психологічного роману та роману ідей («Зачарована душа» Ромена Роллана), роман — хроніка однієї сім’ї («Рідні та знайомі» Віллі Бределя), роман — антиутопія

(«1984» Джорджа Оруела), п’єси — параболи Бертольд Брехта, соціально — психологічні драми Артура Міллера, ліричний епос Гійома Аполлінера, політична лірика Пабло Неруди — де далеко не повний перелік жанрових надбань XX століття. Але чи не найвизначальнішим є те, що той чи інший відомий жанр у справжнього митця набуває нової суті, нових принципів, Жанр дедалі частіше стає формою існування автора в художньому творі: він несе в собі прикмети особистості, яка творить цей новий різновид вже відомого, виходячи із власних естетичних і художніх засад. І в цьому також є свій сенс і своя правда. Ще Шекспір сказав: «Крізь майстра на майстерність ти дивись».

Літературно-мистецька практика XX століття лише підтверджує справедливість судження: митець живе в певному часовому просторі, а тому він міцно зв’язаний із своїм часом і його реаліями. Митець обов’язково відбиває в своїх творах розуміння історії і часу, притаманне лише йому, творцю художньої реальності. Саме тому шляхи художнього перетворення світу найрізноманітніші. Це — благо для мистецтва: наявність різних принципів суб’єктивного осмислення і перетворення життя дає змогу побачити світ в його неоднозначності, суперечливості, неодновимірності. Завдяки цьому із окремих замальовок, виконаних майстрами, складається загальна картина епохи, історії, часу.

Антуан де Сент-Екзюпері сказав: «Я вірю, що культ загального підносить і зв’язує в одне ціле духовні багатства окремих особистостей і засновує єдину справ-жню гармонію, яка є гармонією життя». Майстри слова XX століття створили саме таку гармонію життя мистецького — літературу своєї епохи.

 

УЇЛЬЯМ ФОЛКНЕР. Життєвий і творчий шлях фолкнера, Аналіз творчості та творів фолкнера, фолкнер біографія, фолкнер коротка біографія, фолкнер твори, творчість фолкнера, фолкнер біографія скорочено,

Повернутися на сторінку Зарубіжна література

Комментарии закрыты.