Художній метод Золя. Золя — як теоретик натуралізму

Художній метод Золя. Золя — як теоретик натуралізму

Натуралізм — літературний напрям, що утверджується у французькій літературі в останню третину XIX століття, який характеризується прагненням до відтворення. Термін «натуралізм» належить Емілю Золя. Він є основним теоретиком напряму, але першим був Іполіт Тен.

Золя створив справжню школу письменників-натуралістів, що об’єдналися навколо нього. Ці автори відомі як члени «меданської групи» (від назви дачі Золя, яка знаходилась у Медані). До цієї групи входили Гі де Мопассан, Поль Алексіс, та інші. Окрім меданців, до школи французьких натуралістів належали вчителі Е. Золя — Ґюстав Флобер. Однак натуралістична школа як рух однодумців через певні естетичні суперечки розпадається наприкінці 80-х років. Після припинення існування школи натуралістів у Франції натуралізм як художній напрям втрачає чіткість теоретичних принципів, являючи собою відтепер загальну назву близьких літературних явищ. Золя не розрізняв поняття «реалізм» і «натуралізм». «Примусити реальних героїв діяти в реальному середовищі, дати читачеві шматок людського життя — у цьому весь натуралістичний роман». пише Золя- «Картина, яку я малюю, — простий аналіз шматка дійсності, такої, якою вона є». Старий реалістичний роман є вже недостатнім у новий час, коли знання дійсності поглибилися завдяки успіхам точних і природничих наук. Саме «безпристрасну» письменницьку манеру Ґ. Флобера, у творах якого, за висловом Е. Золя, «дається лише сам виклад фактів», і успадкували натуралісти. Із принципу науковості випливав ще один важливий принцип натуралізму — об’єктивність і неупередженість. Письменники-натуралісти, вважають, що фактам, які описує письменник, не слід давати авторську оцінку. Об’єктивне та неупереджене начало, стоїть найближче до наукового акту пізнання. Натуралізм, таким чином, стає мистецтвом фактографії та документальності. Золя вимагає від письменника ретельного вивчення фактів, як це роблять учені-природознавці, приділяє основну увагу збиранню документального матеріалу. Коли ж ці матеріали будуть засвоєні цілком, «роман напишеться сам собою». При цьому для письменника не повинно існувати якихось «заборонених» тем, непридатних сюжетів, «низьких» фабул. натуралісти намагалися звести до мінімуму межі між мистецтвом і дійсністю та й взагалі знищити умовність мистецтва. Життя людини у творах натуралістів — це життя насамперед біологічного організму.

Письменники концентрують свою загальну увагу на дослідженні саме біологічних, фізіологічних імпульсів людської поведінки. У натуралістів характер людини зумовлений її фізіологічною природою, біологічними законами, спадковістю. Так, Е. Золя ретельно вивчає сучасні йому наукові праці «Трактат про спадковість» Люка, за якими злочинність визначається поганою спадковістю. Він же переносить ці теорії у свої романи. Так, Золя створює генеалогічне дерево двох розгалужень людини у своєму багатотомному циклі «Ругон-Маккари». Нащадки Ругона є здоровими фізично й морально людьми, тоді як нащадки Маккара — схильні до афектів і злочинів, дамокловим мечем висить над ними тягар алкоголізму та епілепсії. Життя людей у творах натуралістів зумовлене не лише біологічно, а й соціально. Золя зазначав: «Головний предмет нашого дослідження — це постійний вплив суспільства на людину та людини на суспільство». Взагалі, натуралісти не бачили істотної різниці між суспільством та природою. Соціальні конфлікти відтворюються в романах натуралістів як боротьба за існування. Твори натуралістів відзначалися детальним описом середовища, речей, усього, що оточує людину. Золя, з майже протокольністю професіонала або вченого відтворює залізницю («Людина-звір»), шахту («Жерміналь»), біржу («Гроші»), паризький ринок («Черево Парижа»). Золі притаманний науковий підхід зображення дійсності. Оповідь будується на аналізі, не існує заборонених тем, уникає авторської оцінки, переважає об’єктивна манера оповіді, життя суспільства намагається пояснити законами, він досліджує не характери, а темперамент, сміливо описує життя. Замисливши серію книг, де досліджує соціальну сімю під час імперії. Через історію однієї родини розкриває життя Франції, цілого суспільства. Жанр: роман-ріка, тобто, послідовно розташовані романи-серії з 1 по 20. (1871-1893).1-й роман, витоки родини: Аделаїда —донька городників. У 18 років вийшла заміж за батрака Ругона,через рік він помирає. Макар бродяга займає цого місце. Від Ругона є син — П’єр, а від Макара — Урсула і Антуан. Діти стали батьками своїх сімей і від них пішли різні гілки цього роду. Вони успішні (Ругони), а Макари навпаки. Це пов’язано зі спадковістю, на думку автора. Разом з родиною, зображує різні верстви населення: це 4 світи: 1) народ (робітники, військові); 2) комерсанти(спекулянти, та вища комерція); 3) буржуазія; 4) вищий світ(офіційні особи політичного світу). Дає низку персонажів, які демонструють світ з боку — повія, священик, вбивця, лікар, художник. Кожен роман має своє місце, охоплює певний бік соц. або побутового життя другої імперії. Роман Жерміналь присвячений новій темі — зображення робітників у шахтарському містечку, це політичний роман, присвячений вивченню соціально-економічних законів суспільства. Був задуманий як робочий роман, в якому Золя досліджує проблему спадковості, а також загально-філософські проблеми праці і капіталу.

Художній метод Золя. Золя — як теоретик натуралізму

Повернутись на сторінку Зарубіжна література

Комментарии закрыты.