ХІХ ст. — історико-літератрна епоха. Роман Стендаля «Червоне і черне». Протистояння особистості суспільству

ХІХ ст. — історико-літератрна епоха. Роман Стендаля «Червоне і черне». Протистояння особистості суспільству

Точкою відрахунку літератури нового часу прийнято вважати 1789-1794 роки, коли у Франції відбулася перша буржуазна революція. Незважаючи на те, що у кожній країні суспільно-політичний і культурний розвиток мав свої особливості, все ж спільні закономірності у літ. процесі XIX століття існують. Вони виявляються у становленні, розвитку і взаємодії двох основних літ. напрямів — романтизму і реалізму. І якщо романтизм починав відкривати соціальні проблеми взаємовідносин особистості та суспільства, то реалізм поставив перед собою завдання усвідомлення вже відкритих явищ і наслідків. Нове мистецтво усвідомлювалося перш за все як мистецтво синтезу, що спирається на всі попередні досягнення людства. Письменники-реалісти зображували аналіз взаємин особистості й суспільства. Предметом глибокого соціального аналізу став внутрішній світ людини, через що тогочасна проза й була названа соціально-психологічною. Письменник показує не лише наслідок — вчинки героя, але виявляє ланцюг причин, що призвели його до цих вчинків. Франція. Показати історію суспільних звичаїв у цілому, тобто осмислити закони суспільного розвитку й утвердити свій моральний ідеал, — таке нелегке завдання поставили перед собою видатні французькі прозаїки XIX ст. Правду нового мистецтва, правду історії, відображеної в долі особистості, в її духовному світі та пристрастях шукає Стендаль спільно зі своїм героєм Жульєном Сорелем («Червоне і чорне»). Разом із О. де Бальзаком у літературу, як і в мистецтво загалом, прийшла велика істина: «Все перебуває у зв’язку зі всім». Масштабність і широту французької соціально-психологічної прози підтверджує і творчість Проспера Меріме (1803-1870). На 50-70-і роки припадає розквіт творчості Гюстава Флобера (1821-1880). У цей час з’являються всесвітньо відомі твори письменника «Лексикон прописних істин» (1853), «Пані Боварі»

До найзначніших французьких письменників другої половини XIX століття належить і Еміль Золя (1840-1902),творець теорії натуралізму — напряму, який виник і розвивався у Франції в 60-80-і роки. Прагнення до натуралістичного, майже наукового аналізу деталей побуту, обстановки, середовища, зацікавленість фізіологією поєднувались у його творчості з тенденцією до створення циклів романів, що охоплюють великі групи людей, пов’язаних між собою як сімейними стосунками, так і соціальними долями. Основний цикл Золя — «Ругон-Маккари» (1871-1893). Свою 20-томну серію романів він назвав «природною і соціальною історією однієї сім’ї в епоху Другої імперії», тобто в період правління Наполеона III (1851-1871 рр.).

Одним із «центрів» соціально-психологічної прози була й Англія, представлена такими видатними постатями, як Чарлз Діккенс, Вільям Теккерей, Шарлотта Бронте та ін. Діккенс (1812-1870) — геніальний майстер слова, він виступив із суворою критикою офіційної влади, моралі, бездушності. Вільям Теккерей (1811-1863). В історію світової літератури він увійшов як автор двотомної епопеї «Ярмарок суєти» Роман без героя» (1848), де створено широку реалістичну картину англійського життя першої половини XIX століття, а також змальовано Європу епохи наполеонівських війн. Природність, простоту і щирість почуттів обстоює у своєму найвідомішому романі «Джен Ейр» Шарлотгпа Бронте (1816-1855). Росія. У другій половині XIX століття новий етап розвитку реалізму починається і в Росії. Ядро «натуральної школи»-це визначення означало відображення літературою життя найширших суспільних верств у всіх його проявах, показ людини у взаємодії з її оточенням тощо,склали, І. Тургенєв, І. Гончаров, Ф. Достоєвський. Друкованим органом нового напряму став журнал «Современник». Одним із провідних жанрів у творчості письменників «натуральної школи» став так званий «фізіологічний нарис» з його дослідженням будь-якого явища суспільного життя як клітини єдиного організму. Але вже починаючи із середини століття на перший план реалістичної літератури виходить роман, класичні зразки якого дали І. Тургенєв, І. Гончаров, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, М. Салтиков-Щедрін.

Роман «Червоне і чорне», що мав підзаголовок «Хроніка XIX ст.», був написаний в основному до Липневої революції й змальовував французьке суспільство епохи Реставрації. Публікація твору затрималася у зв’язку з від’їздом автора до Трієста. «Червоне і чорне» — це роман-підсумок, його перше бездоганно повне в думках та їх художньому втіленні творче кредо. Сюжет і образ головного героя «Червоного і чорного» запозичені автором з живої дійсності. У 1827 р. паризька опублікувала смертний вирок, винесений сину коваля Антуану Берте, що став учителем в домі провінційного дворянина 1 вчинив замах на життя своєї коханки — дружини господаряСтендаль докладно вивчив матеріали процесу Берте і майже повністю використав трагічну біографію молодого плебея для свого твору. Стендаль викори стовує документальні факти, що мали місце в тогочасній боротьбі різних полі тичних партій. «Роман С’тендаля навіть у постатях героїв другого плану, пише дослідник Т. Якимович, — становить надзвичайно виразну галерею типових образів, взаємопов’язаних типовими обставинами класових, політичних та ідеологічних конфліктів епохи.» «Правда, гірка правда» відтворена тут з показом соціальної кривди, наруги нікчемства над талантом. Жульєн опинився в домі пана де Реналя, де зав’язуються перший і останній вузли його трагічної долі. Точно окреслений час дії роману (1826—1830), історичні екскурси-вставки, що характеризували післянаполеонівську атмосферу Франції, ціла низка історичних персонажів, виведених часом під власними іменами, використання документальних фактів з практики боротьби тогочасних політичних партій. Роман навіть у постатях героїв другого плану, становить надзвичайно виразну галерею типових образів, взаємозв’язаних типовими обставинами класових, політичних та ідеологічних конфліктів епохи. Ця галерея відкривається постаттю пана де Реналя, одного з тих поміщиків, що спочатку соромилися займати місця серед буржуа-фабрикантів, та скоро навчилися видобувати з цього якнайбільшу користь, і завершується постаттю вишуканого паризького вельможі маркіза де Ла-Моля, якого досвід минулої революції й побоювання революцій майбутніх навчили визнавати розум і громадську активність плебея. А між цими двома типологічними полюсами суспільної еліти — безліч представників інших соціальних різновидів. Історія головного героя роману «Червоне і чорне» Жульєна Сореля майже повністю повторює долю Антуана Берте. Проте Стендаль зумів так показати, здавалося б, звичайний злочин, що читачі зрозуміли, відчули трагічність сучасної їм людини, де герой заради досягнення кар’єри змушений боротися зі своїми почуттями, ламати у собі «природну людину». Стендаль вважав, що лише плебеї стають геніями. Він був переконаний у власній теорії, згідно з якою не аристократ, а бідна проста людина завдяки своєму таланту, своїй вродженій енергії та бажанню вирватися у «вищий» світ здатна вершити великі справи. Таким був Наполеон. Таким, можливо, є і Жульєн Сорель. Батько Сореля був досить заможним селянином, але сам Жульєн не лише не мав ні копійки за душею, а й почувався чужим у своїй родині. Його не любили, з нього глузували, його ображали, а він відповідав такою самою ненавистю і батькові, і братам-велетам. Проте у Жульєна була мета, до якої він ішов з непохитною рішучістю і заради досягнення якої ладен був терпіти будь-які муки. Він мріяв «пробити собі дорогу», а це, насамперед, означало вирватися із Вер’єра, адже Жульєн не тільки відчував ненависть до своєї родини, а й «… ненавидів свій край. Від усього, що він тут бачив, холонуло серце». Стендаль створює узагальнений образ молодої «людини з народу», яка сформувалася за певних історичних обставин. Але Жульєн Сорель — постать не абстрактна, а живий, суперечливий, складний характер. Він хоче самореалізуеатися, утвердитися у суспільстві, де панують зиск, цинізм, підступність і жорстокість. Прагнучи за будь-яку ціпу зробити кар’єру, досягти успіху, постає перед моральним вибором: чи задовольнити честолюбство за рахунок інтриг і лицемірства, чи діяти відверто й чесно, щиро кохати й радіти життю. Уже ступивши на хибний шлях, що призвів до трагедії, він зумів відкрити для себе справжні цінності й віддати перевагу щирості й самовідданості. Отже, незвичайність постаті Жульєна Сореля полягає в умінні протиставити світові, в якому панував грошовий інтерес, свої розум, силу волі, мужність, гідність і здобути перемогу над самим собою, подолавши надмірне честолюбство й гординю. Упродовж всього роману в душі Жульєна йде напружена, виснажлива боротьба. З одного боку, Жульєна кличе так званий обов’язок., з другого боку, в Жульєні живе правдива, чутлива душа, яка ніби проривається крізь стіну «обов’язку» чистими нефальшивими почуттями.

У 1830 році Стендаль завершив працю над одним із своїх найвідоміших романів — «Червоне та чорне». Поштовхом до його написання стала реальна подія: вбивство молодим честолюбцем своєї коханої. Під пером майстра окрема людська доля синтезувалася у трагедію століття, символом якої є образ талановитого плебея Жу-льєна Сореля. Долю молодої людини — свого сучасника письменник продовжує розвивати в наступних романах — «Люсьєн Левен» (1834), «Пермський монастир» (1839), автобіографічних творах — «Спогади егоїста» (1832. Між Римом і Парижем. 25 вересня 1830 року Стендаль отримав офіційного листа про призначення його французьким консулом у Трієсті, області, яка належала Австрії, і незабаром виїхав до місця призначення. Проте служити йому довелося в Чівіта-Векк’ю, маленькому порту поблизу Рима. Чотири роки письменник виконував консульські обов’язки в цьому містечку, зрідка приїжджаючи у Францію. «Єдине, про що я шкодую,— писав він у 1835 році в своїй біографії,— це про життя в Парижі, але я втомився б від Парижа в 1836 році, як втомився від моєї самотності серед дикунів Чівіта-Векк’ю». Життя письменника обірвав апоплексичний удар на паризькому бульварі 23 березня 1842 року (Історія створення роману «Червоне і чорне».)

ХІХ ст. — історико-літератрна епоха. Роман Стендаля «Червоне і черне». Протистояння особистості суспільству

Повернутись на сторінку Зарубіжна література

Комментарии закрыты.