Ідеалізм. Що таке ідеалізм?

Ідеалізм (франц. idealisme, від грец. idea — ідея) — загальне позначення філософських вчень, які стверджують, що свідомість, мислення, психічне, духовне — первинні, а матерія, природа, фізичне — вторинні, залежні, обумовлені. Ідеалізм — філософський напрям, протилежний матеріалізму у вирішенні основного питання філософії. Термін з’явився лише на початку XVIIІ ст. Ідеалізм виходить із первинності духовного, нематеріального, і вторинності матеріального, що зближає його з догмами релігії про закінчення світу в часі й просторі і створення його Богом. Ідеалізм містифікує свідомість і процес пізнання та часто призводить до скептицизму й агностицизму. Ідеалізм абсолютизує неминучі труднощі в розвитку людського пізнання. Однак деякі представники ідеалізму, ставлячи нові гносеологічні питання й досліджуючи форми процесу пізнання, стимулювали розроблення низки важливих філософських проблем. Марксизм усі різновиди ідеалізму поділяє на дві групи: об’єктивний ідеалізм, що приймає за основу дійсності особистісний або безособовий загальний дух, надіндивідуальну свідомість, і суб’єктивний ідеалізм, що зводить знання про світ до втримування індивідуальної свідомості. Розбіжність між суб’єктивним і об’єктивним ідеалізмом не є абсолютною. Об’єктивно-ідеалістичні системи містять елементи суб’єктивного ідеалізму, а суб’єктивні ідеалісти, намагаючись відійти від соліпсизму, нерідко переходять на позиції об’єктивного ідеалізму. Об’єктивно-ідеалістичні вчення виникли на Сході (веданта, конфуціанство). Класичною формою об’єктивного ідеалізму була філософія Платона, тісно пов’язана з релігійно-міфологічними уявленнями. Цей зв’язок посилився в епоху кризи античного суспільства, коли розвивався неоплатонізм, поєднаний не тільки з міфологією, а й із крайнім містицизмом.

Ця особливість об’єктивного ідеалізму активізувалася в епоху середньовіччя, коли філософія повністю підкорилася теології (Августин, Фома Аквінський). Основним поняттям об’єктивно-ідеалістичної схоластичної філософії після Фоми Аквінського стало поняття нематеріальної форми, яка трактувалась як цільовий початок, що виконує волю Бога, який мудро розпланував конечний у часі й просторі світ. В історії філософії виникли різноманітні трактування ідеалізму, зумовлені тим, як розуміється духовна першооснова: як світовий розум (панлогізм) або світова воля (волюнтаризм), як єдина духовна субстанція (ідеалістичний монізм) або безліч духовних першоелементів (монадологія), як розумний початок, що осягається логічно (ідеалістичний раціоналізм), як почуттєве різноманіття відчуттів (ідеалістичний емпіризм і сенсуалізм, феноменалізм) або як незакономірний, алогічний «вільний» початок, що не може бути об’єктом наукового розуміння (ірраціоналізм). Починаючи з Р. Декарта, через посилення індивідуалістичних мотивів усе більше розвивався суб’єктивний. Класичним його виявом стала гносеологічна частина філософії Д. Юма. У філософії Канта з матеріалістичним твердженням про незалежність «речей у собі» від свідомості суб’єкта поєднується, з одного боку, суб’єктивно-ідеалістичне положення про апріорні форми цієї свідомості, що обґрунтовує агностицизм, а з іншого — об’єктивно-ідеалістичне визнання надіндивідуального характеру цих форм. Суб’єктивно-ідеалістична тенденція надалі розвивалася у філософії Фіхте, а об’єктивно-ідеалістична — Шеллінга й Гегеля, який створив всеосяжну систему діалектичного ідеалізму. Надалі з’явилося чимало «проміжних» і «піднесених» над ідеалізмом і матеріалізмом вчень (позитивізм, неореалізм та ін.). Посилилися агностичні та ірраціоналістичні віяння, міфологізація філософії, невір’я в людський розум, у майбутнє людства тощо. Розвивався псевдоатеїзм (ніцшеанство, фашистські філософські концепції, деякі види позитивізму тощо).

Ідеалізм. Що таке ідеалізм?

Комментарии закрыты.