Ідейно-художня своєрідність прози Чехова. Аналіз твору «Дама з собачкою»

Ідейно-художня своєрідність прози Чехова

Літературна діяльність Чехова розпочалася наприкінці 70-х років. Юнак брав участь у виданні журналу, пізніше писав гуморески, коротенькі оповідання, п’єси, друкувався в журналах в газетах, підписуючись псевдонімами Антоша, а найчастіше — Антоша Чехонте.

Перші збірки оповідань Чехова «Казки Мельпомени» (1884), «Строкаті оповідання» (1886) — прихильно сприйняли і читачі, і критики. У 1890 році Чехов їде на острів Сахалін — найстрашніше місце заслання в тодішній Росії. перебування на Сахаліні, знайомство з умовами життя каторжників і засланців, проведення перепису населення острова — все це залишило глибокий слід у творчій свідомості Чехова. У 1893—1894 роках друкується його публіцистична книга «Острів Сахалін», в якій розповідає про людські страждання і доводить, що каторга не виправляє злочинців, а лише озлоблює їх, остаточно руйнує їхні душі. Чехов дуже любив подорожувати. У 1892 році Антон Чехов купив невеликий маєток Меліхово. Тут він прожив сім років. Саме в цей період написано більшість його зрілих творів. Сюжетів зібралося прірва — і всі життєрадісні». Але далеко не все, створене у цей період, сповнене оптимізму. («Палата № 6», «Учитель словесності», «Будинок із мезоніном», «Мужики», п’єси «Чайка» і «Дядя Баня»). Зиму 1897—1898 років Чехов провів на півдні Франції, де лікувався від туберкульозу. Навесні повернувся до свого маєтку, поринув у літературну роботу, написав такі прекрасні оповідання, як «Іонич», «Аґрус», «Людина у футлярі», змальовуючи духовну сплячку людини, її поривання до іншого, світлішого життя, якому не судилося здійснитися.Але хвороба не відступила, і Чехов переїжджає до Ялти, де купує ділянку землі і будує будинок . В Ялті він продовжує інтенсивну літературну працю — тут написані такі шедеври, як «Дама з собачкою» (1899), п’єса «Вишневий сад» (1904). Тим часом хвороба письменника прогресувала, і в червні 1904 року Чехов поїхав до Німеччини, на курорт Баденвейлер, де 15 липня помер. Чехов за своє недовге життя не лише написав двадцять томів першокласної прози. Діяльність його була надзвичайно різноманітною. Він підтримував величезне ділове і творче листування (збереглося близько 4,5 тисяч листів). Чимало часу віддавав медицині: у себе в садибі щорічно приймав безплатно понад тисячу хворих, ще й забезпечував кожного з них ліками, збудував у підмосковних селах три школи для селянських дітей, школу в Криму. У Таганрозі організував громадську бібліотеку, пожертвував понад дві тисячі власних книжок. Сучасники згадують Чехова як надзвичайно добру, порядну і лагідну людину. Він був зразком справжнього інтелігента; ніколи не підвищував голос, з повагою ставився до оточуючих. Прагнув всім, хто стукав у його двері, допомогти грошима, ліками, порадою.

«Доктор Чехов» — ласкаво називали його люди, і справді, він намагався зцілювати не лише тіло, а й неспокійну, зболілу людську душу. Дослідники виділяють три основні етапи у творчості Чехова: перший — приблизно до середини 80-х років; другий — з середини 80-х до початку 90-х; третій — з 90-х років до кінця життя. такий розподіл досить умовний. Перший період іноді називають «осколочним» — з 1883 року Чехов почав працювати для петербурзького журналу «Осколки. Виступає переважно в гумористичних виданнях, редактори і критики вимагають від молодого автора стислості, гумору, розважальності, більшість його гумористичних оповідань не були просто «смішними». Викриваючи ницість, дурість, жадібність, бездуховність, малюючи «дрібні драми дрібних обивателів», письменник помічає і «трагізм дрібниць життя», від якого страждають люди, які часто навіть не усвідомлюють цього трагізму. Ідеалом Чехова завжди була людина внутрішньо благородна, цілеспрямована, але в повсякденному житті він найчастіше зустрічає таких людей, що живуть дрібними і банальними інтересами Серед персонажів ранніх оповідань Чехова зустрічаємо представників різного віку, різних професій і суспільних станів: фабрикантів, купців, домовласників, ремісників, службовців — секретарів, кондукторів, телефоністів, касирів; поліцейських, чиновників різного рангу, духовних осіб, студентів, провінційних акторів, письменників, журналістів, учителів, дворян-поміщиків, навіть баронів та графів, а також їхніх дружин, дітей, коханок, родичів. -їм не властиві чисті, високі, благородні почуття, навіть кохання у них буденне, позбавлене романтики. Смішно читати про цих дрібних людців — й водночас прикро за їхні порожні душі, вульгарність, тупість, примітивність, безкрилість. В гумористичних оповіданнях Чехова торжествує дух грубого практицизму, житейської прози, високі почуття обертаються брудними, головним виявляється в людині не її честь, достойність, розум, а ранг, чин, суспільне становище, вміст гаманця. Характерне в цьому плані оповідання «Товстий і тонкий» (1883). На вокзалі випадково зустрілися двоє колишніх приятелів, що багато років тому вчилися разом у гімназії. Після теплих привітань і обіймів з’ясувалося, що один з них — «товстий» — досяг найвищого чину таємного радника, а «тонкому» не пощастило, він мав невеликий чин колезького реєстратора. І двох людей немовби розділила незрима безодня… Та ж думка — про глибину соціальних контрастів, що спотворюють і руйнують людські душі, — звучить і в оповіда, «Хамелеон», «Маска». Герой оповідання «Смерть чиновника», дрібний урядовець Черв’яков, у театрі випадково чхнув на лисину незнайомого начальника; страх і переживання довели його до могили. І Чеховські персонажі — всі ці «товсті», «тонкі», «хамелеони», «женихи і татусі», «пани обивателі», спритні удовиці, хитрі молодиці, що дурять своїх чоловіків, дівчата, що полюють на женихів, пияки-актори,— належать навколишньому середовищу і не намагаються протистояти йому. Письменник не лише сміявся, а й сумував сатиричний чи гумористичний аспект творчості поєднувався у нього з трагічним. Трагічні тони особливо відчутні у тих творах другого періоду творчості Чехова, що зображують внутрішній світ «маленької» людини і тяжке життя простолюду. Тема народу розкривається в таких оповіданнях, як «Зловмисник», «Туга», «Горе», «Ванька», написаних в середині 80-х років. В оповіданні «Горе» токар Григорій Петров везе свою хвору дружину до лікарні, мріє, що стара одужає, а він подарує лікареві портсигар з карельської берези, виточений власноруч. Але жінка в дорозі помирає, а Григорій, обморозивши руки, стає калікою. Письменник тонко передає переживання свого героя: він завжди кривдив, ображав дружину, так і не встиг сказати їй, що вона для нього — найдорожча у світі, і те, що жінка вже ніколи не дізнається про його почуття, тяжко мучить Григорія. Приблизно з середини 80-х років Чехов переживає період творчого зламу. Він рішуче долає установку: всіма засобами примусити читача сміятися. Про це свідчать твори про дітей — «Гриша», «Дітвора». Малі діти зображені тут з надзвичайною теплотою: щирі й наївні, вони ще не стикалися з потворними сторонами життя, вони ще нічого не знають про соціальну нерівність, маленькі герої добрі до оточуючих. І тим болючішими для них стають перші зіткнення з несправедливістю, брехнею, зрадою. В оповіданнях та повістях Чехова все частіше з’являються персонажі, які протистоять гнітючому середовищу. Все частіше зосереджується не на зовнішніх подіях (як в ранніх творах), а на внутрішньому світі людини — її переживаннях, надіях, розчаруваннях. У чеховській прозі посилюються ліризм і психологічний аналіз, більше місця займає підтекст. В цей же період з’являються чеховські повісті. Своїм «дебютом» письменник назвав повість «Степ» (1888). Цей перший великий прозовий твір став натхненною поетичною думою про вітчизну. Чехов показав шкідливість пасивності, безвідповідальності, що часто стають причиною зла, свавілля, нехтування гідністю і правами людини. Третій період творчості є періодом розквіту таланту Чехова. Він пише менше, ніж раніше, — заважає важка хвороба, але твори його визначаються довершеністю, стають ще більш ліричними; посилюється філософічність. Письменник продовжує свої улюблені теми: духовні цінності, сенс життя, розлад суспільства, інтелігенція і народ. У 1898 році Чехов опублікував оповідання «Людина в футлярі», «Аґрус», «Про любов». Ці твори, пов’язані між собою спільними проблемами, дослідники називають «маленькою трилогією». Особливого значення набуває для письменника в цей час проблема «людина і середовище». Чехов глибоко досліджує внутрішній світ особистості, що пасивно підкоряється середовищу — або, навпаки, знаходить у собі сили розірвати з ним, покинути його. «Людина в футлярі» — характерний чеховський образ: це освічена людина, що душевно замкнулася, відсторонилася від інших, боїться будь-яких змін, навіть самого життя. «Хоч би чого не сталося!» — улюблена фраза цього персонажа, його девіз. В оповіданні спостерігаємо ще одну характерну рису чеховської поетики підкреслену увагу до деталі, яка набуває значення символу (футляр в описі головного героя, темні окуляри, крізь які він бачить світ, його «тхоряче» обличчя тощо). Комічне у творі змінюється драматичним або поєднується з ним. Синтезуючи іронію, гротеск з драматичними, навіть трагічними нотами, анекдот з філософськими узагальненнями щодо сенсу людського буття, використовуючи підтекст, деталі, письменник створив проблемне, глибоко аналітичне оповідання. В останній період творчості художня манера Чехова збагачується засобами новітніх течій, зокрема імпресіонізму. Проза стає більш сповідальною, увага зосереджується переважно на думках і почуттях героїв. Посилюється емоційний підтекст, велику роль відіграють спогади, асоціації, окремі враження, пейзаж, часто співзвучний порухам душі. В пізній прозі Чехова посилюється мотив кохання. У світлі кохання відбувається переоцінка цінностей, духовне очищення. Але чеховським героям не судилося стати щасливими: вони приречені на розлуку, страждання, самотність.

 

Аналіз твору «Дама з собачкою»

В оповіданні «Дама з собачкою» (1899) йдеться про визволення людини від вульгарності, обивательських уявлень.

Ловелас Дмитро Гуров вирішує закрутити черговий курортний роман. Він обирає першу-ліпшу жінку, «одну з багатьох», що гуляє по ялтинській набережній з собачкою. Несподівано для героя курортний роман переростає у справжнє, єдине на все життя кохання. Залишається таємницею, чому саме цій нічим не примітній жінці вдалося заволодіти серцем колишнього циніка, стати його горем і радістю, переконати в тому, що існують і «вищі цілі буття».

У цьому оповіданні письменник звертається також до проблеми сім’ї. Нещасливі родини сприймаються автором як один з проявів загальної невлаштованості, вони є частинкою того офіціозного світу, в якому люди живуть нудно, безглуздо. Гурова оженили в ранній молодості, дружину він ніколи не любив; Анна Сергіївна вважає свого чоловіка «лакеєм», про любов, навіть про звичайну повагу тут і не йдеться. Сім’ї їхні лише формально можуть вважатися сім’ями, справжнього, освяченого коханням і взаємною повагою родинного союзу тут немає. Герої твору просто терпіли родинні пута, поки не отямилися, не зрозуміли, як безглуздо вони живуть. Він усвідомив, що ніхто його не зрозуміє, що живе він, по суті, подвійним життям, приховуючи від навколишніх не лише свій роман з Анною Сергіївною, а й своє «справжнє людське життя». На поверхні — служба в банку, клубні зустрічі, візити з дружиною до ювілярів, а під оболонкою — те, що було «зерном його життя» — зустрічі з коханою, сильне і щире почуття, яке вперше прийшло до нього, болючі роздуми про неможливість щастя.

Кохана Гурова, Анна Сергіївна, виросла в Санкт-Петербурзі, вийшла заміж рано, без особливого кохання і приязні. їй просто «хотілося пожити». Але не справдилися сподівання юної дівчини на цікаве, осмислене життя — вона приречена сидіти у провінції. Чоловік героїні, за її словами, чесний, добрий, але по натурі — лакей. Поїздка в Ялту, початок роману з Гуровим — це втеча від нудної повсякденності. Анна Сергіївна без особливих вагань віддається курортному знайомцеві, потім починає каятися, врешті справді закохується в нього, адже він вигідно відрізняється від її чоловіка-лакея, а коли настає час розлучатися, злегка сумує. Дмитро Гуров — москвич, за освітою — філолог, колись мав намір співати у приватній опері, але давно вже «постатечнів», розбагатів. До знайомства з дамою з собачкою він жив як забезпечений здоровий чоловік, не схильний до філософських роздумів. Що ж з ним врешті відбулося? Із радісного, безтурботного донжуана він перетворюється на людину, глибоко незадоволену своїм існуванням. Перед героєм постають трагічно нерозв’язані питання, він мучиться, шукає виходу. Але Чехов показує, що, втративши свою безтурботність, Гуров став духовно багатшим, справжнє велике кохання облагородило його, пробудило в ньому духовність, чуйність, очистило від пошлості. В останньому епізоді твору герої, змучені постійною брехнею, необхідністю приховувати від світу свої почуття, міркують, як позбутися нестерпних пут і об’єднати свої долі. Кохання немовби підносить героїв над світом, схожим на божевільню, пробуджує в них приховані доти духовні багатства — й водночас викликає біль, страждання і сльози.Відкритий фінал твору психологічно достовірний.

Але зображення «трагізму повсякденності» не робить твори Чехова абсолютно песимістичними і безпросвітними: герої не втрачають надій на щастя, не припиняють пошуку шляхів до кращого майбуття. Поєднати свої долі двом сімейним людям в ті часи було нелегко. Автор свідомо не згадує про ті проблеми, які мусили б вирішувати герої, одважившись на зміну свого становища. Адже головне в оповіданні — не проблема шлюбних пут, які треба розірвати Гурову та Анні Сергіївні, а проблема свободи від пут повсякденного беззмістовного життя, що нівечить людські долі. Лише звільнившись від гніту пануючих у їхньому середовищі відносин, герої могли б здобути щастя. Але як це зробити? Автор не обіцяє, що «нове, прекрасне життя» настане без страждань і зусиль персонажів. «Дама з собачкою» — оповідання про драму кохання. В ньому Чехов просто і сильно показує смисл і значення цього великого почуття в житті людини. Він веде нас від звичайних побутових колізій (короткочасний курортний роман, подружня зрада) до одвічних питань людського буття. Чехов повторював, що «стислість — сестра таланту», його оповідь завжди лаконічна, сконденсована; на кількох сторінках він умів зобразити цілий пласт дійсності — долю людини, її взаємозв’язки з оточенням, характерні особливості суспільного середовища. Він покладався на читацьку активність і багато уваги надавав художнім деталям, що могли видаватися випадковими і дрібними, але натякали на щось важливе, суттєве, характерне. Такими є, наприклад, лорнетка в руці Анни Сергіївни, дами з собачкою, або чохли в оповіданні «Людина в футлярі». В оповіданні «Дама з собачкою» мистецтво використання деталей досягає справжніх вершин. Іноді деталі набувають глибокого символічного значення. Гуров згадує, що Анна С. називала свого чоловіка «лакеєм», коли спостерігала за ним у театрі й помітила, що «в петлиці в нього блищав якийсь учений значок, мов лакейський номер». Згадка про подібні значки на мундирах провінційної театральної публіки стає влучним засобом її характеристики: тут зібралися такі самі нудні, нецікаві людці, лакеї за манерами і за покликанням. Ще одна цікава особливість: сірий колір залежно від контексту набуває різного значення. Сірий паркан навколо будинку, в якому живе героїня; сіра, неначе лікарняна, ковдра у готельному номері Гурова — все це стає засобом влучної характеристики реалій нікчемного, «безкрилого» життя. А от в останній сцені сірий колір — колір улюбленої Гуровим сукні Анни Сергіївни — символізує спокій, домашній затишок, про який герой так мріє. В оповіданнях Чехова деталі, як бачимо, складно взаємодіють між собою, доповнюють одна одну. Оскільки Чехова цікавив передусім розвиток «внутрішнього сюжету», тобто еволюції душі героя, в його зрілих творах майже не знаходимо напруженої дії, інтриги, зовнішньої привабливості. Трагізм багатьох його творів полягає саме в тому, що з героями нічого не відбувається. Чехов по-новому розуміє трагічне — не як страшне, виключне або несподіване, а як повсякденне, рутинне, звичне. Трагічне і комічне поєднуються нерозривно у його художньому світі; в його гуморі — не лише сміх, а й іронія, сарказм і смуток водночас. У творчості його майже немає романтичних образів, піднесеного тону — Чехов не вважав, що слід прикрашати дійсність. Його стиль прозорий, стислий, не перевантажений тропами.

Однією з новацій Чехова-художника є підтекст, тобто максимальне розширення тексту сказаного, коли слова виражають більше, ніж безпосередньо означають. «Ось тобі й дама з собачкою», — говорить Гуров. За цією фразою стоїть усвідомлення героєм того, що роман з Анною Сергіївною не просто ще одна пригода, а справжнє, глибоке кохання. В одному із записників Чехова є нотатка: «Тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, якою вона є». Ця установка на правду художнього зображення обумовила загальні риси творчої манери митця: стриманість, об’єктивність, відстороненість від надмірного пафосу, сентиментальності, дидактизму, будь-якої літературної «косметики». У своїх творах Чехов часто зображав людей, що живуть без надії, без певної мети, у розладі з навколишнім світом і з самими собою. Митець викривав ницість, зрадництво, тупість, плазування перед чинами і багатством, душевне змертвіння. Водночас в його оповіданнях, повістях та п’єсах відчувається і біль за людину, приречену на жалюгідне існування, і надія на її пробудження, духовне звільнення, на краще життя. У невеликому оповіданні письменник умів показати долю людини, її духовну драму, шукання сенсу буття, та нездійсненність сподівань та мрій.

Ідейно-художня своєрідність прози Чехова. Аналіз твору «Дама з собачкою»

Повернутись на сторінку Зарубіжна література

Комментарии закрыты.