• .

Історична пісня. «Пісня про Байду». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Історична пісня. «Пісня про Байду». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Твір з’явився у XVI ст. і відомий у багатьох (до сорока) варіантах. Упродовж кількох віків його текст змінювався, шліфувався. Зафіксували пісню в XIX ст. За цей час окремі місця втратили конкретні деталі, пояснення, тому є малозрозумілими. Популярність пісні зумовлена втіленим у ній потужним, благородним, високим почуттям патріотизму, оспівуванням моральної вищості людини над смертю.
Основа сюжету — розповідь про трагічну загибель народного улюбленця, патріота рідної землі, борця проти турецько-татарського поневолення Байди. Документально це прізвище не зафіксовано, однак реальні історичні деталі сюжету дали підстави для пошуків конкретної особи, факти із життя якої покладено в основу оспіваного в пісні образу. Існує кілька версій щодо його прототипу. За однією з них, Байду пов’язують з князем Дмитром Вишневецьким, якого вважають засновником першої Запорозької Січі на дніпровських островах Токмаківка і Хортиця (середина XVI ст.). У 1550 р. польський король Сигізмунд-Август призначив його старостою Черкас і Канева — території, де не згасала боротьба між козаками і турецько-татарськими завойовниками. За короткий час Дмитро Вишневецький вдало організував оборону України від ординських набігів.
У 1563 р. він узяв участь у міжусобній боротьбі молдавських бояр, які зрадили його і відправили до Цареграда (Стамбула), де він мужньо загинув у страшних муках. Сучасники порівнювали Дмитра Вишневецького зі слов’янським богатирем, силі якого було підвладне майже все. Його відвазі та мужності віддавали належне навіть польські хроністи: «Вишневецького кинули з башти на гаки, вмуровані в стіни над морською затокою… Вишневецький зачепився ребром за гак і так жив ще три дні, доки турки не забили його з луків, не стерпівши його лихослів’я на Магомета» (М. Бельський).
Трагічну смерть Дмитра Вишневецького народ відтворив у багатьох легендах. В одній з них ідеться, що після смерті Дмитра Вишневецького турки з’їли його серце, сподіваючись отримати такі самі, як і в нього, відвагу та мужність.
Складена в ті часи пісня швидко стала відомою в усій Україні, а чисельні варіанти відображають специфіку її побутування в українських регіонах. Різняться вони багатьма епізодами, історичними реаліями, мовними особливостями.
Один з таких варіантів записав у середині XIX ст. в Галичині й умістив у збірці «Народні пісні Галицької й Угорської Русі» (1878) етнограф Яків Головацький. Сюжет пісні — своєрідна низка епізодів, виокремлення і розгляд кожного з яких деякою мірою полегшать роботу над текстом: поява Байди в Цареграді на ринку; пропозиція султана; відмова Байди; гнів султана і його наказ стратити Байду; прохання покараного, звернене до цюри; помста султанові.
Перші чотири рядки пісні окреслюють місце розгортання основної події і знайомлять з головним героєм:

В Цариграді на риночку
Та п’є Байда мед-горілочку;
Ой п’є Байда та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку…

Радянські дослідники народної творчості стверджували, що у відтвореній на початку пісні ситуації змальовано безтурботність Байди, яка видається невмотивованою з огляду на основну патріотичну ідею твору.
Слово «Байда» сприймається як власна назва, додаток до прізвища — Байда-Вишневецький. Для тієї доби звично було давати героям влучні прізвиська. Однак українській мові відома й загальна назва «байда», яка ще наприкінці XIX ст. вживалася на позначення гультяя, людини безтурботної, яка не відчуває загроз. У сучасній літературній мові функціонує спільнокореневе слово «байдикувати» у значенні «нічого не робити». За сюжетом пісні, значення «гультяй» щодо слова «байда» не вмотивовується, хоча герой і п’є горілочку «не день, не два, не одну нічку та й не годиночку». Насправді козаки так і проводили вільні від боїв і походів дні. Проте, як стверджує дослідник запорозького козацтва Д. Яворницький, «віддаючися розгулові й пияцтву, запорозькі козаки зовсім не були схожими на тих нещасних п’яниць, котрі пропивали свої душі в чорних і брудних корчмах, втрачаючи в них усілякий образ і подобу творінь Божих. Тут було своєрідне молодецтво й особливий, епікурейський погляд на життя людини, котра даремно обтяжує себе працею і турботами, не розуміючи справжнього сенсу життя — існувати для веселощів і радості… Відрізаний від сім’ї, постійно дивлячись в очі смерті, козак, зрозуміло, споглядав усе безтурботно й намагався свій короткий вік скрасити різними задоволеннями».
Чи таким уже й безтурботним постає Байда в пісні? Згадка про ринок у Цареграді — один з найбільших невільничих центрів — не випадкова. Перші рядки пісні наводять на думку, що йдеться не про запроданого у неволю в’язня і не про гуляку-запорожця, а про вільного козака. Він, очевидно, має певні справи (політичні, дипломатичні) у Туреччині. Його безтурботність і веселість стверджують упевненість у безпечності становища. У час створення пісні слово «байда» стосувалося людини відчайдушної та відважної і тільки згодом почало асоціюватися з Дмитром Вишневецьким.
Подальше розгортання сюжету переконує, що герой пісні — не безтурботний шукач пригод, а цілісна героїчна натура. Пам’ятаючи про особливі плани чи завдання, Байда не втрачає пильності, хоче впевнитися у відданості свого цюри:

Ой, цюро ж мій молодесенький,
Та чи будеш мені вірнесенький?

Ця репліка характеризує Байду як людину, котра за будь-якої ситуації пам’ятає про справу. Цюра (чура, джура) — козацький слуга-товариш, зброєносець, який разом з козаком ходив у походи, брав участь у битвах. Закономірно, що саме цюра подасть Байді зброю, якою той і помститься турецькому султанові.
Наступні два епізоди (пропозиція султана і відмова Байди) розгортаються у формі діалогу. Султан намагається вмовити Байду перейти на турецьку службу. Винагорода за це — одруження з його донькою та владарювання в Україні:

Ой ти, Байдо та славнесенький,
Будь мені лицар вірнесенький,
Візьми в мене царівночку,
Будеш паном на всю Вкраїночку!

Байда виявляє твердість духу і непохитну відданість рідній вірі, рівнозначну вірності своєму народові. Тому його відповідь небагатослівна й категорична:
Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая.

Розгніваний султан віддає жорстокий наказ гайдукам:

Візьміть Байду добре в руки,
Візьміть Байду, ізв’яжіте,
На гак ребром зачепіте.

Друга частина тексту пісні — розповідь про помсту Байди султанові і про його мученицьку смерть. Ці картини виписані без будь-яких подробиць, детально змальовано тільки останній вчинок героя:

Ой, цюро ж мій молодесенький,
Подай мені лучок та тугесенький,
І стрілочок цілий пучок!
Ой бачу я три голубочки —
Хочу я убити для його дочки.
Де я мірю — там я вцілю,
Де я важу — там я вражу!

Вибір лука і стріл Байдою для виконання задуму не випадковий. Цю зброю запорозькі козаки використовували, на думку істориків, на ранніх етапах, запозичивши її у татар і турків. Про неї згадано і в тогочасних козацьких віршах, збережених на лубкових (картонних) картинах із зображенням запорожців:

Як натягну лук я, брязну тятивою,
То мусить утікати хан кримський з ордою.

Ці слова — свідчення того, що «Пісню про Байду» створено на ранніх стадіях військової організації козаків. У ній образ Байди гіперболізований — наділений надзвичайними, надлюдськими якостями. Гіперболізація виявляється не в тому, що він, почеплений ребром за гак, живе кілька днів. Загалом гіпербола — це надмірне перебільшення характерних властивостей чи ознак людини, предмета, явища, дії. А в аналізованому епізоді пісні відсутнє різке перебільшення фізичних можливостей людини. У літописах зафіксовано чимало фактів, коли покарані повішанням за ребро, загартовані фізично і морально козаки мучилися кілька днів на гаках. А в Дмитра Вишневецького, як свідчили польські хроністи, ще й вистачило сили проклинати бусурманів та їх віру. Перебільшенням у пісні можна вважати той факт, що Байда убив царську родину однією стрілою:

Ой як стрілив — царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку в головоньку.

Гіпербола, як збільшувальне скло, допомагає детальніше побачити описуване явище. Перебільшення можливостей героя увиразнює його моральну перевагу над супротивником, його силу волі й ненависть до ворога: смерть у нерівному двобої була найвищою честю для козака. Цим певною мірою компенсується відсутність опису його зовнішності.
Зображення подій, загальний пафос пісні стверджують провідну її думку: людина за будь-яких обставин повинна бути патріотом. Цю ідею можна трактувати дещо ширше: любов до вітчизни — найсвятіше почуття, жодні знущання і тортури не повинні похитнути його; народ, який уміє захищати волю і незалежність, — безсмертний.
Останній монолог Байди передає його сміливість і нескореність:

Отто ж тобі, царю,
За Байдину кару!
Було тобі знати,
Як Байду карати:
Було Байді голову істяти,
Його тіло поховати,
Вороним конем їздити,
Хлопця собі зголубити.

Мовна особливість «Пісні про Байду» — вживання пестливих слів (19) як оцінних характеристик, чинників, що створюють відповідний для сприйняття зображуваних подій настрій. У першому епізоді (поява Байди в Цареграді на ринку) слова «риночку», «горілочку», «нічку», «годиночку» не виражають нічого осудливого, а створюють атмосферу неспокійного передчуття, неминучості чогось непередбачуваного. Вони насторожують, примушують уважно стежити за розгортанням подій.
Вкладені в уста турецького царя пестливі слова «славнесенький», «вірнесенький», «царівночка», «Україночка» звучать улесливо, фальшиво, по-змовницьки. Адже, щоб домогтися свого, турецький султан вдається до різних обіцянок, і це проявляється в його мові. Вкрадливі слова дають змогу уявити непривабливу зовнішність персонажа.
У гнівній відповіді Байди слово «царівночка» відтворює презирство, з яким він ставиться до ганебної пропозиції. В останніх епізодах пестливі слова передають драматизм ситуації, ліричну схвильованість, щире вболівання за долю героя.
Загибель Байди стала перемогою могутнього духу над брутальною фізичною силою. Ще в XVI ст. історію смерті Байди-Вишневецького переказували в польських і литовських колах. Поєднання національних ідеалів із загальнолюдськими забезпечило «Пісні про Байду» широку популярність і безсмертя.

Історична пісня. «Пісня про Байду». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій

Комментарии закрыты.