Автаркія (грец. аutarkeia — самозадоволення, самодостатність) — античний ідеал самодостатнього суспільного буття, що полягає у незалежності певного соціального утворення від зовнішнього світу, внутрішній завершеності його економічного і політичного ладу, морального стану і є необхідною умовою для досягнення щастя, гармонії. Ідеї автаркічного суспільного життя обґрунтовували середньовічні та новоєвропейські мислителі. І.-Г. Фіхте створив у 1800 філософський проект «замкнутої торговельної держави», яку розглядав як замкнуту сукупність людей, підпорядкованих однаковим законам і вищій примусовій владі; ізольований від інших країн юридично, політично і торгово державний устрій. Фіхте вважав автаркію основним способом забезпечення надійного миру, а причиною війн — штучні державні кордони. Держава, яка дотримується звичайної торговельної системи, заінтересована у збільшенні території для розвитку торгівлі і накопиченні багатства, яке знову спрямовують на завоювання. Замкнута торговельна держава цілком зорієнтована на свої природні розміри. За проектом Фіхте, унеможливлюються безпосередні контакти громадян держави з іноземцями, іноземні гроші вилучаються з внутрішнього ринку і обмінюються на місцеві, витісняються іноземні товари. Спробами побудови автаркічної національної економіки мілітаристського типу були тоталітарні режими нацистської Німеччини та фашистської Італії, однак, на відміну від Фіхте, ідеологи та практики фашизму використовували автаркію для підтримки агресивних планів. Ідеал автаркії став одним із світоглядних орієнтирів класичної континентальної геополітики. Її фундатор Ф. Ратцель вважав, що народ, який природно почуває себе у певних просторових межах, під їх впливом постійно відтворюватиме свої ознаки. Трактування Ратцелем держави як живого, просторового, вкоріненого організму стало стрижнем геополітичних науки та методики. Концепцію «великого простору» (Grossraum), підґрунтям якої були ідеї Ф. Ратцеля, розвинув К. Шмідт. Класик геополітики Р. Челлен також відстоював принцип автаркії, сутність якої, на його думку, полягає в тому, що виробництво в державі не може бути ні суто аграрним, ні суто індустріальним, а повинно забезпечувати її економічну самодостатність. У протилежному разі держава не здатна боротися за нові території, джерела сировини та ринки. Автаркія в такому економічному розумінні є протилежністю системі «відчинених дверей».
Автаркічна модель світосприйняття властива євразійській геополітичній школі, представники якої вважають, що існує особливе цивілізаційне утворення — Євразія як географічно замкнутий і самодостатній культурний світ, за межами якого перебувають як Європа, так і Азія. Основоположник спорідненої з автаркією школи «світ-системного аналізу» Ф. Бродель запропонував поняття «світ-економіка», тобто «економіка, яка є (окремий) світ». «Світи-економіки», які існують здавна і формують загальну світову економіку та визначають динаміку світової системи, розглядаються ним як економічно самостійні, самодостатні утворення, внутрішні зв’язки та обміни забезпечують їх органічну цілісність. За сучасних умов ідеї автаркії переважно трактують як радикальні, екстремістські, такі, що заперечують взаємозалежність країн і народів світу та суперечать прогресивним процесам глобалізації. Однак глобалізовані держави, зокрема США, фактично є автаркічними, що дає їм змогу здійснювати активну інтервенціоністську політику.