Автобіографічний (грец. аutos — сам, bios — життя і grapho — пишу) метод, або Метод біографічний, — метод дослідження, основою якого є вивчення особистих документів (листів, автобіографій, листівок, щоденників, нотаток, малюнків, фотографій, усних розповідей та ін.), які можуть бути джерелом даних для соціологічного аналізу. автобіографічний метод також визначають як метод особистих документів, психобіографічний, метод історії життя, життєвої дороги, метод траєкторії життя, метод пам’яток, метод історій опитаних. Спочатку автобіографічний метод використовували в мовознавстві та історії. Наприкінці ХІХ ст. одночасно з’явилися два психологічні методи: психобіографії і психологічного портрету. Перші психобіографії були створені В. Вітвіцьким у 1909 і З. Фройдом у 1910. Теорії, які спираються на біографічні дослідження, в психології найчастіше розглядають через призму психоаналізу. Особисті документи при проведенні соціологічних досліджень широко використовував психолог, соціолог і антрополог, один із засновників Чиказької школи В.-І. Томас. Він у 1908 розпочав дослідження в середовищі емігрантів, що поселилися в США; у 1909—1910 вивчав листи польських емігрантів, які стали основою зібрання листів польських емігрантів в п’яти томах «Польський селянин в Європі і Америці», виданого у співпраці з Ф.-В. Знанецьким. Я. Леонський виокремлює три етапи в розвитку автобіографічного методу: період між Першою і Другою світовими війнами — започаткування методу, розвиток його базових положень; кінець Другої світової війни — середина 60-х ХХ ст. — спад інтересу до біографічного методу; кінець 60-х ХХ ст. і дотепер — ренесанс, чи повторне відкриття і найширше застосування автобіографічного методу. Особисті документи, які використовують при автобіографічному методі, поділяють на ті, які з’явилися незалежно від дослідницьких потреб, і ті, що виникли внаслідок впливу дослідника. За автобіографічним методом застосовують різноманітні методологічні підходи і різні способи аналізу. Я. Щепанський запропонував таку класифікацію методів аналізу особистих документів: конструкційний, що передбачає вивчення особистих документів в контексті досліджуваної проблеми; прикладу, який полягає в ілюструванні і обґрунтуванні прийнятих гіпотез прикладами з документів; аналізу змісту, за якого застосовують техніки, використовувані при контент-аналізі комунікаційних повідомлень; статистичний (типологічний), який дає змогу визначити на підставі документів або в самих особистих документах (автобіографіях) категорії, які цікавлять дослідника. Автобіографічний метод критикують представники різних теоретичних і методологічних напрямів. Представники біхевіористичного напряму вказують на неможливість інтерсуб’єктивних тверджень і відповідно інтерсуб’єктивних результатів. Представники марксистського напряму констатували, що суспільство має об’єктивний характер, а отже, отримання узагальнень на основі суб’єктивного, другорядного є неаргументованим і невиправданим. Позитивісти основним недоліком методу вважають нерепрезентативність отриманих даних, оскільки автору документа може бракувати об’єктивізму, можливе спотворення фактів через обмеженість пам’яті, вплив емоцій, особистих установок, брак знань тощо; мова документа може бути незрозумілою, а документ може мати літературно-художній характер.
Прихильники автобіографічного методу, зокрема представники інтерпретативної (розуміючої) соціології, наголошують на значенні ролі індивіда при створенні соціальної реальності, а відтак — необхідності врахування в дослідженнях суб’єктивної перспективи. При використанні автобіографічного методу не слід оперувати категоріями «правда» і «неправда», оскільки досліджувана конструкція значення предмета є залежною від часу, нетрадиційної ситуації та інтересів учасників комунікацій. Не варто відмежовувати дані від контекстуальних обставин їх утворення, тим самим обмежуючи глибину теоретичного проникнення і можливість розуміння значень поточного мислення. Тому замість категорії «правда» при використанні автобіографічного методу вдаються до категорії «аутентичність». У сучасній соціології автобіографічний метод розвивається в руслі різних теоретичних напрямів (символічного інтеракціонізму, феноменології, етнометодології, когнітивної соціології, структуралізму тощо). Дослідження із застосуванням автобіографічного методу спрямовані на пошук типового стосовно індивідуальних та групових ситуацій зв’язку між індивідуальними біографіями та значними подіями суспільного життя.